ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 листопада 2018 року № 826/8617/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «Форт» до Міністерства юстиції України, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Фермерське господарство «Форт» (далі також - позивач, ФГ «Форт» ) з позовом до Міністерства юстиції України, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1, в якому просить:
- скасувати наказ № 1820/5 від 07 червня 2017 року про скасування рішення про державну реєстрацію.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ФГ «Форт» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, при цьому, в подальшому дію даного договору було пролонговано Додатковою угодою про зміни умов договору оренди землі від 01.07.2015 року. Позивач звернувся до державного реєстратора з приводу реєстрації додаткової угоди . В подальшому, ОСОБА_1 подано скаргу на дії держаного реєстратора, що призвело до протиправного прийняття оскаржуваного наказу. Просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено судове засідання у адміністративній справі.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив, про що ним було наголошено, зокрема, в поданому до суду відзиві на позовну заяву, з огляду на безпідставність позиції позивача. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Треті особи у справі не надали до суду жодних пояснень на позовну заяву.
Так, у судовому засіданні судом встановлено, що позивачем пред'явлено позовні вимоги, які згідно ч. 6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності та у відповідності до ч. 1 ст. 257 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи зазначені обставини, судом у судовому засіданні було ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що 01 січня 2007 року між громадянкою ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Форт», укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий НОМЕР_1 площею 7,3000 гектарів розташованої на території Московської сільської ради, Вільнянського р-ну, Запорізької області.
Так, з наявної в матеріалах справи копії договору, вбачається. що договір укладався терміном на 10 років.
Договір зареєстровано у ЗРФ Центр ДЗК 09.01.2007 року за №040726000055.
01 липня 2015 року за взаємною згодою сторін було укладено додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2007 року, зареєстрованого у ЗРФ «Центр ДЗК» запис в Держреєстрі земель №040726000055 від 09.01.2007 року.
ФГ «Форт» звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Вільнянського районого управління юстиції Запорізької області Щура І.В. про реєстрацію додаткової угоди.
17 грудня 2015 року реєстратором було здійснено реєстрацію за №27180311.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 23 грудня 2016 року, Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі Наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2015 року № 27180311, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Щуром І.В.
Позивач вважає, що вищезазначений наказ є незаконним, таким що порушує права та законні інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
В силу ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Статтею 4-2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 01 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.
Пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 01 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.
Частиною першою статті 19 ЗаконуУкраїни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Порядком.
Згідно з пунктом 8 Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Пунктом 35 вищезазначеного Порядку встановлено, що під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.
Частинами третьою та сьомою статті 16 ЗаконуУкраїни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника,
Судом встановлено, що під час державної реєстрації ФГ «Форт», як орендар і таким чином інший правонабувач, звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Вільнянського районого управління юстиції Запорізької області Щура І.В. про реєстрацію додаткової угоди.
При цьому реєстратору було надано три примірника додаткової угоди, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копія якого наявна в матеріалах справи, з якого вбачалось що земельна ділянка, знаходиться в оренді ФГ «Форт».
Разом з тим, відповідачем в даному випадку не доведено, що державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за відсутності Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Положеннями статті 7 Закону передбачено, що розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України здійснює Міністерство юстиції України (п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Частиною другою статті 37 вказаного Закону встановлено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.
Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.
Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
Згідно частин дев'ятої та десятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами (далі - суб'єкт розгляду скарги), визначає Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128, для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
Згідно пункту 8 Порядку № 1128, під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Пунктом 9 Порядку № 1128 встановлено, що під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 1128, копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.
Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави дійти висновку про те, що суб'єкт розгляду скарги зобов'язаний під час розгляду скарги по суті запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів та надати їм копії скарги та доданих до неї документів.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів повідомлення позивача про розгляд скарги ОСОБА_1 від 23.12.2016 року. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення на адресу позивача копії скарги та доданих до неї документів.
У своєму рішенні від 27.02.2018 року у справі №826/4194/16 Верховний Суд зазначив, що важливість дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги безпосередньо пов'язана із забезпеченням права суб'єкта особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли. Тому, невиконання суб'єктом влади вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення.
Указана позиція підтримана Верховним Судом й у подальшому, зокрема, у постановах від 06.07.2018 року у справі №826/3442/17 та від 25.07.2018 року у справі №822/1763/16.
У справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу порушено норми Порядку № 1128, зокрема, в частині обов'язкового надання зацікавленим особам копій скарг з додатками, що призвело до порушення законодавчо визначених прав заінтересованої особи подати письмові пояснення по суті скарги та незабезпечення об'єктивного розгляду скарги у сфері державної реєстрації, оскільки, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ним завчасно було направлено позивачу повідомлення про отримання скарги від ОСОБА_1. та копії такої скарги з додатками.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Мін'юсту України є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що прийнятий без належних на те повноважень із порушенням встановлених законодавством порядку й процедури.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1600, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Фермерського господарства «Форт» (адреса: Запорізька обл. Вільнянський район, с. Московка, вул. Українська, 46 код ЄДРПОУ 32934765) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1820/5 від 07 червня 2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь Фермерського господарства «Форт» (адреса: Запорізька обл. Вільнянський район, с. Московка, вул. Українська, 46 код ЄДРПОУ 32934765) понесені останнім судові витрати у розмірі 1600, 00 грн. (одна тисяча шістсот гривень).
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.А. Качур