12 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/6227/18
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бегунца А.О.
суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018, суддя Бадюков Ю.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 27.08.18 по справі № 2040/6227/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа Харківська міська рада
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), третя особа - Харківська міська рада, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 року Головного управління ДФС у Харківській області № 373619-1308-2013, про визначення суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16.05.2018 року відповідачем ухвалено податкове повідомлення-рішення №373619-1308-2013, яким визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 29058,13 грн. Позивач вважає спірне рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки прийнято без правової підстави, а саме, без врахування того, що договір оренди земельної ділянки, укладений між позивачем та Харківською міською радою припинив свою дію 01.02.2013 року та не був продовжений на новий строк, тобто ОСОБА_1 не є ні власником, ні орендарем земельної ділянки з якої нараховувався податок.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 року № 373619-1308-2031 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 грн. (двадцять дев'ять тисяч п'ятдесят вісім гривень 13 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Зазначає, що згідно наявної інформації в департаменті земельних відносин станом на 01.01.2018 договір оренди земельної ділянки № 631010004000130 від 22.11.2011 р., укладений з Харківською міською радою, є діючим. Інформація щодо припинення договору оренди землі на теперішній час до ГУ ДФС у Харківській області не надходила, у зв'язку з чим було сформовано та направлено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №373619-1308-2031 від 16.05.2018 на суму 29058,13 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим відповідно до ст. 313 КАС України колегія суддів вважає за можливим розглянути справу по суті.
Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу - ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення №25-1 літера Б-1, загальною площею 60,9 кв.м. по АДРЕСА_1
15 червня 2011 року між ОСОБА_1 та Харківською міською радою укладено договір оренди землі №631010004000130, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1-а, загальною площею 0,0077 га для обслуговування належного позивачу майна, строком до 01.02.2013 року.
Факт отримання у користування майна за вищезазначеним договором підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки від 24.11.2011 року № 251/11.
Позивач на час дії договору від 15.06.2011 року оренди земельної ділянки був платником орендної плати з фізичних осіб.
23 жовтня 2012 року позивач звернувся до Харківської міської ради із заявою про продовження дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки або укладення договору на новий строк, однак відповіді не отримав.
Виконавчим комітетом Харківської міської ради було прийнято рішення № 21 від 22.01.2014 року "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території в придатний до використання територіальною громадою міста стан", яким постановлено розірвати договори оренди землі та звільнити земельні ділянки, які зайняті самовільно або використовуються з порушенням умов договорів оренди землі.
Не погодившись зі спірним рішенням, в частині, що стосується включення до Переліку об'єктів, що підпадають під дію пункту 1 вказаного рішення, належного ОСОБА_1 на праві власності нежитлового приміщення загальною площею 60,9 кв.м. розташованого за адресою: м. Харків по вул. Героїв Праці, 20/321, позивач оскаржив його до Московського районного суду м. Харкова.
В ході розгляду справи № 643/19810/13-а за позовом ОСОБА_1 про скасування рішення № 21 від 22.01.2014 року представник Харківської міської ради обґрунтовував законність такого рішення відсутністю діючого договору оренди землі і припиненням укладеного 15.06.2011 року за закінченням його строку.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 06.06.14 року по справі №643/19810/13-а, зазначений позов задоволено: визнано нечинним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 21 від 22.01.2014 року "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території в належний для використання територіальною громадою міста стан" в частині включення до Переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання та приведення до придатного для використання територіальною громадою міста стану, який є додатком до вказаного рішення, нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 року по справі №643/19810/13-а (№К/ 800/57935/14) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, а постанову Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року залишено в силі.
З даного рішення вбачається, що компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів не поширюється на прийняття рішень, наслідком яких є звільнення території міста від нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності, примусове припинення права власності на таке майно.
Постанова Московського районного суду м. Харкова від 06.06.14 року та ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 року по справі №643/19810/13-а набрали законної та в силу статті 78 КАС України, обставини встановлені в рамках вказаних справ не підлягають доказуванню.
В подальшому позивач неодноразово звертався до Харківської міської ради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки, однак у відповідь отримав листи (від 20.06.2014 року № Ш-5-9975/1-14.08-39, від 03.03.2016 № Ш-5-5005/1-16.08-39), в яких вказувалося про недоцільність розгляду питання щодо поновлення строку дії договору оренди або укладення нового.
Таким чином, орендодавець - Харківська міська рада своїми конкретними діями визначив факт припинення договору оренди та небажання його поновлювати або укладати новий.
Зазначені обставини також встановлені постановою від 10.08.2017 по справі №820/2819/17.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1, як добросовісний користувач, до 2015 року продовжував сплачувати орендну плату визначену договором, сподіваючись на його поновлення або укладення нового.
16.05.2018 року Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №373619-1308-2031, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 грн., однак у зв'язку з вибуттям з оренди позивача вказаної земельної ділянки позивач звернувся до суду з позовом про скасування спірного рішення.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення №373619-1308-2031 від 16.05.2018 року стосовно сплати суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Аналогічне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV від 06.10.1998 року.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для виникнення у податкового органу обов'язку нараховувати фізичній особі земельний податок є статус даної особи як землевласника/землекористувача.
Як встановлено під час розгляду справи, після закінчення строку дії вищезазначеного договору оренди землі позивач не повернув орендодавцю земельну ділянку та продовжував фактично користуватися нею, що позивачем визнається та підтверджується правомірність таких дій ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 року, оскільки нежитлова будівля, що розташована на спірній земельній ділянці належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а до компетенції органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів не поширюється на прийняття рішень, наслідком яких є звільнення території міста від нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був нарахувати позивачу орендну плату за оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1-а за період з 22.11.2011 року по 01.02.2013 року (дату припинення дії договору), а не по теперішній час. Отже, оренда плата за 2018 рік нарахована відповідачем безпідставно.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України, не довів правомірності прийнятого ним рішення.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення №373619-1308-2031 від 16.05.2018 року стосовно сплати суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 грн.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 по справі № 2040/6227/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін С.С. Резнікова
Повний текст постанови складено 16.11.2018.