12 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 818/803/18
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бегунца А.О.
суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Леня С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного територіального управління Національної Гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2018, суддя М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 16.05.18 по справі № 818/803/18
за позовом ОСОБА_1
до Східного територіального управління Національної Гвардії України
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Східного територіального управління Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправною відмову Східного територіального управління Національної гвардії України щодо прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби в Національній гвардії України, укладеного 17.10.2016; зобов'язати відповідача достроково припинити (розірвати) контракт, укладений 17.10.2016 між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця С.П.
Свої вимоги мотивує тим, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 визнано протиправною відмову командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту від 17.10.2016 про проходження ним військової служби у Національній гвардії України, та зобов'язано командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути його рапорт про розірвання вказаного контракту. Однак постанова так і залишилась не виконаною, контракт достроково припинений не був, звернення позивача про задоволення рапорту про розірвання контракту та звільнення з військової служби залишились без виконання.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року вказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову командування Східного територіального управління Національної гвардії України щодо прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Національній гвардії України, укладеного 17 жовтня 2016 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця Сергія Петровича; зобов'язано командування Східного територіального управління Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про розірвання контракту укладеного 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця Сергія Петровича. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано всі обставини справи, оскільки відмова Східного територіального управління Національної гвардії України у звільненні позивача з військової служби на підставі п. "б" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є обґрунтованою, оскільки відповідно до п. "б" ч. 8 ст. 26 цього Закону військовослужбовці звільняються на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час. Вважає, що позивач не набув право на звільнення в запас, так як постановою військово-лікарської комісії визнаний лише обмежено придатним до військової служби.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 12.11.2018 позивач та представник відповідача підтримали свої правові позиції по справі.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 17.10.2016 між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського та старшинського складу.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 17.10.2016 № 221 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 14.04.2017 № 90, виданого військово-лікарською комісією УМВС Сумської області, позивачу встановлено діагноз та визначено про придатність до військової служби - обмежено придатний до військової служби.
10.05.2017 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби за станом здоров'я, достроково розірвати контракт про проходження ним військової служби та провести всі необхідні розрахунки.
Листом від 09.06.2017 № 40/51/34-845 ОСОБА_1 надано відповідь, в якій зазначено, що у відповідача відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки відповідно до свідоцтва про хворобу від 14.04.2017 № 90 позивача визнано обмежено придатним до військової служби, а у відповідності до п. "б" ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" можливе звільнення за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо особа не висловила бажання продовжувати військову службу.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, визнано протиправною відмову командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Національній гвардії України, укладеного 17.10.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця С.П.; зобов'язано командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про розірвання контракту, укладеного 17.10.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця С.П.
На виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України направив лист від 15.12.2017 № 40/51/34-2203, у якому зазначено, що рапорт позивача щодо звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії від 14.04.2017 про обмежену придатність до військової служби був повторно розглянутий. Також зазначено, що документи для прийняття рішення направлені до вищестоящого командування, а про результати розгляду позивача буде додатково повідомлено.
23.01.2018 позивач повторно звернувся до начальника Східного територіального управління Національної гвардії України з проханням задовольнити рапорт про розірвання контракту та звільнити його з військової служби у відповідності до п. "б" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Листом Східного територіального управління Національної гвардії України від 24.01.2018 № 40/23-215, від 12.02.2018 № 40/05/23-410 матеріали щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 повернуті командиру ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю підстав для звільнення.
Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що станом на 17.10.2016 закінчився особливий період, у зв'язку з чим у відповідача були наявні підстави для прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Саме такого виду військову службу проходив позивач.
Згідно з п. "б" ч. 2 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення зі служби проводиться військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Пунктом "б" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII законодавець пов'язує настання особливого періоду.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.
В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.
Станом на 18.04.2017 року (день подачі позивачем рапорту про звільнення за станом здоров'я) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.
Разом з тим, укази Президента України, які позивач вважає указами щодо демобілізації, мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду та не є підставою для закінчення дії контракту позивача.
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії був висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.09.2018 по справі № 813/1919/16, який в силу ст.242 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 .
Отже, відмовляючи у прийнятті рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби в Національній гвардії України, укладеного 17.10.2016, відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений законодавством.
Таким чином, колегія суддів зауважує про помилковість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною відмову командування Східного територіального управління Національної гвардії України щодо прийняття рішення про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Національній гвардії України, укладеного 17 жовтня 2016 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця Сергія Петровича та зобов'язання командування Східного територіального управління Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про розірвання контракту укладеного 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Козинця Сергія Петровича.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2 ст.242 КАС України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАС України).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалена з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Зважаючи на неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції, згідно вимог ч. 1 ст. 315, ст. 317 КАС України, скасовує оскаржене рішення суду та ухвалює нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
У зв'язку зі скасуванням рішення та відмовою у задоволенні адміністративного позову, відповідно до приписів ст. 139 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат.
Так, згідно ч.5 ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1057,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3 від 02 липня 2018 року (а.с.93).
Отже, понесені відповідачем витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України в розмірі 1057 (тисяча п'ятдесят сім) гривень 50 коп.
Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного територіального управління Національної Гвардії України задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 по справі № 818/803/18 скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної Гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Східного територіального управління Національної Гвардії України 1057 (тисячу п'ятдесят сім) гривень 50 коп. судових витрат за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін С.С. Резнікова
Повний текст постанови складено 16.11.2018.