Ухвала
15 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 743/1584/17
провадження № 61-46622ск18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,
У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 000 грн
у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, станом на 30 вересня 2017 року утворилась заборгованість у сумі
13 546,80 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 621,30 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 10 804,22 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) -
621,28 грн, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2013 року ОСОБА_1, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, отримав кредитну картку, що підтверджується анкетою-заявою, в якій зазначено, що на момент її підписання останній був безробітний. Також ОСОБА_1 зазначав, що банк не передав йому Умов та Правил надання банківських послуг, анкети-заяви, а лише надав пластикову картку, у результаті чого банк порушив вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, на стадії виконання угоди ПАТ КБ «ПриватБанк»
в односторонньому порядку, без відома позичальника, змінило істотні умови договору, неодноразово збільшивши відсоткову ставку за користування кредитом.
На підставі вищевказаного, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати недійсними пункти 1.1.3.2.3, 1.1.5.20, 1.1.7.31, 1.1.7.30, 2.1.1.12.6.1, 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.7.4 Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, які регулюють правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку від 13 травня 2013 року; 2) визнати недійсним кредитний договір
від 13 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року (у складі судді Жовтка Є. А.) позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 546,80 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня
2018 року (у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.) рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року залишено без змін.
26 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області
від 25 вересня 2018 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій даній справі: за первісним позовом є стягнення за кредитним договором, тобто ціна позову становить 13 546,80 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн).
Разом з тим, предметом позову у цій даній справі за зустрічним позовом є визнання недійсним кредитного договору.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Вказівка в резолютивній частині постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня 2018 рокупро можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для відкриття касаційного провадження Верховним Судом, оскільки оскаржувані рішення ухвалені у малозначній справі.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(Zubac v. Croatia (Зубак проти Хорватії), від 05 квітня 2018 року).
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Разом з тим, заявник в прохальній частині касаційної скарги зазначає, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом, оскільки дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Однак, обґрунтованих причин, на підставі яких касаційна скарга
ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, повинна бути прийнята Верховним Судом, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська