Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа №809/645/16
адміністративне провадження №К/9901/1808/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року (суддя Остап'юк С.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року (колегія суддів у складі: Заверухи О.Б., Гінди О.М., Старунського Д.М.) у справі № 809/645/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії,
31 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Івано-Франківську), якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: визнати незаконним наказ про його звільнення від 20 квітня 2015 року № 20-ОС; поновити на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій з 21 квітня 2015 року із внесенням відповідних записів до трудової книжки; зобов'язати відповідача компенсувати позивачу середньомісячний заробіток за час проходження строкової військової служби з 22 квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року в сумі 37 603,20 грн. із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання на суму 9460,97 грн., а також 3% річних на суму 660,16 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ УПФУ в м. Івано-Франківську «Про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 » від 20 квітня 2015 року за № 20-ОС. Поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську. Стягнуто з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час проходження строкової служби з 22 квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року в розмірі 37603,20 грн. та заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2016 року по 23 червня 2016 року в розмірі 8304,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 8 липня 2016 року заяву УПФУ в м. Івано-Франківську про зміну способу виконання судового рішення задоволено. Змінено спосіб виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську на наступний спосіб виконання: поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору з питань призначення та перерахунку пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську. Заяву УПФУ в м. Івано-Франківську про роз'яснення судового рішення задоволено частково. Роз'яснено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську наступним чином: ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста сектору з питань призначення та перерахунку пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську з 20 квітня 2015 року шляхом видання наказу про поновлення працівника на роботі та внесення зміни до трудової книжки працівника відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення за № 58 від 29 липня 1993 року. Заяву ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання постанови суду в частині поновлення на роботі та встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 24 червня 2016 року до 8 липня 2016 року в розмірі 1410,12 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом УПФУ в м. Івано-Франківську від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу з призначення пенсій. З 16 січня 2014 року позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу спеціальних пенсій.
Повісткою Надвірнянсько-Богородчанського об'єднаного районного військового комісаріату Івано-Франківської області позивача призвано на строкову військову службу і зараховано в команду № НОМЕР_1 , наказано з'явитися 22 квітня 2015 року для відправки на збірний пункт.
20 квітня 2015 року позивачем подано відповідачу заяву про звільнення із займаної посади згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв'язку з призовом на строкову військову службу) з 21 квітня 2015 року.
Наказом УПФУ в м. Івано-Франківську від 20 квітня 2015 року № 20-ОС звільнено ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу з призначення пенсій із займаної посади 21 квітня 2015 року у зв'язку із вступом або призовом на військову службу (пункт 3 статті 36 КЗпП України).
6 травня 2016 року позивач, після звільнення з лав Збройних Сил України, звернувся до відповідача із заявою про скасування наказу про його звільнення, виплати компенсації середньомісячного заробітку за період проходження військової служби з 22 квітня 2015 року по 5 квітня 2016 року.
УПФУ в м. Івано-Франківську листом від 19 квітня 2016 року № 128/Н-15 відмовило позивачу у поновленні його на роботі та у виплаті компенсації середньомісячного заробітку за період проходження військової служби, з тих мотивів, що позивача було призвано на строкову службу, що у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України було підставою для припинення трудового договору, у зв'язку із чим позивача звільнено з посади, а гарантії, передбачені статтею 119 вказаного Кодексу, на момент звільнення позивача не були передбачені.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не забезпечено права позивача на збереження місця роботи та не забезпечено можливість реалізації встановлених законом гарантій трудових прав, а тому дійшов висновку про необхідність скасування спірного наказу та поновлення позивача за попереднім місцем праці.
Не погоджуючись з постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. При цьому, серед іншого, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом. Окрім цього, вважає, що судом першої інстанції при відкритті провадження у даній справі не враховано вимоги частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. При цьому, позивач зазначає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Під час розгляду адміністративних справ, суди мають керуватися нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права.
Положеннями частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом наведеної норми вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем оскаржується наказ УПФУ в м. Івано-Франківську від 20 квітня 2015 року № 20-ОС про звільнення його з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську.
Проте, з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 31 травня 2016 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України.
Перевіряючи законність звільнення позивача з державної служби, тобто, з публічної служби, суди не врахували, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки звільнення відбулося у квітні 2015 року, а позов подано - у травні 2016 року.
При цьому, позивачем клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку не заявлялось та, відповідно, не вирішувалось судами попередніх інстанцій.
Суд зауважує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначав про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Крім того, відповідачем до суду апеляційної інстанції було надано клопотання про залишення без розгляду позовних вимог позивача.
Пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, судом першої інстанції під час перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам КАС України не було дотримано пункту 5 частини першої статті 107 КАС України. Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня, відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не вирішив клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, не з'ясував і не навів в судовому рішенні мотивів на обґрунтування своєї позиції в цій частині, а тому зазначені рішення судів не можуть вважатися обґрунтованими та законними та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області - задовольнити частково.
Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року у справі № 809/645/16, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець