Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 204/8316/16-ц
провадження № 61-31414св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року у складі головуючого-судді Тітової І. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року у складі суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ«УкрСиббанк»), у якому уточнивши позовні вимоги просив визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2008 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11355596000 про надання споживчого кредиту в розмірі 35 700 доларів США, що еквівалентно 173 216,40 грн на придбання квартири, строком до 04 червня 2018 року, повернення кредиту здійснюється шляхом сплати ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. На забезпечення цього договору, того ж дня було укладено договір іпотеки № 11355596000/1, згідно якого він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Банк неналежно виконав умови кредитного договору щодо видачі кредитних коштів в іноземній валюті, надавши кредит у гривні в сумі 173 216,40 грн.
На порушення вимог пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктів 2.1, 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банк не надав йому, як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту й таким чином ввів позичальника в оману, зазначивши в кредитному договорі у нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб загальну вартість кредиту.
Крім того, банк фактично встановив потрійну відповідальність за порушення термінів користування та погашення кредитних коштів, що є незаконним та недопустимими. Умови кредитного договору щодо відсоткової ставки є несправедливими, оскільки ними встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Також є несправедливими умови кредитного договору, яким передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту в повному обсязі, оскільки погіршення стану здоров'я, фінансового стану позичальника, звільнення його з роботи чи порушення проти нього кримінальної справи не є істотним порушенням умов договору.
Посилаючись на вказані обставини й на несправедливість умов кредитного договору, які суперечать принципам добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, погіршення становища споживача, ОСОБА_4 просив визнати недійсним кредитний договір від 04 червня 2008 року № 11355596000 та укладений на його забезпечення договір іпотеки № 11355596000/1, який є похідним від основного договору.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний кредитний договір містить усі необхідні умови, і таки умови не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». При його укладенні сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо суми та валюти кредиту, відсотків за користування кредитом та порядку його погашення. Позивач особисто ознайомився як з умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, так і з умовами кредитного договору, погодився з ними, засвідчивши кожну сторінку договору своїм підписом. Позивачем отримано кредитні кошти в розмірі 35 700 доларів США та використано їх на придбання квартири АДРЕСА_1, яку передано в іпотеку банку. Крім того до 2015 року кредитний договір фактично виконувався позивачем, а його умови не оспорювалися. У іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки такі вимоги є похідними.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
04 липня 2017 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилося те, що банк не належно виконав умови кредитного договору щодо видачі кредитних коштів в іноземній валюті, надавши кредит у гривневому еквіваленті. Судами не враховано, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору банком було допущено чисельні порушення законодавства про захист прав споживачів зокрема не надано повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту; самим договором передбачено несправедливі умови щодо правил зміни відсоткової ставки та встановлено потрійну відповідальність споживача за порушення термінів користування та повернення кредитних коштів, що свідчить про те, що умови такого договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу № 204/8316/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ«УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки 29 травня 2018 передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Судами встановлено, що 04 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11355596000, за умовами якого позивач отримав споживчий кредит в розмірі 35 700 дол. США зі сплатою 13,50 % річних строком до 04 червня 2018 року.
У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_5 того ж дня було укладено договір поруки № 11355596000/2, згідно якого поручитель зобов'язалася відповідати у повному обсязі за невиконання позичальником своїх зобов'язань, а з ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 11355596000/1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, придбана за кредитні кошти 04 червня 2008 року.
Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Для зарахування коштів по кредитному договору № 11355596000 від 04 червня 2008 року використовувався меморіальний ордер № 0607493521 від 04 червня 2008 року, яким підтверджено зарахування кредитних коштів в розмірі 35 700 дол. США коштів на поточний валютний рахунок позивача № НОМЕР_2, який відкрито відповідно до пункту 1.5 кредитного договору та на підставі договору банківського рахунку № 1850896 від 04 червня 2008 року.
На підставі заяви на видачу готівки № 51 від 04 червня 2008 року кошти в розмірі 35 700 дол. США отримані готівкою ОСОБА_4
Перед підписанням кредитного договору, ОСОБА_4 заповнив та підписав заявку на отримання кредиту, у якій описано за кредитом в якому розмірі та який строк звертається позивач, які активи та доходи має, тощо.
Крім того, банк відповідно до умов пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надав ОСОБА_4 інформаційний лист, який містить інформацію щодо особи кредитора, основні умови кредитування, процентні ставки, витрати позичальника, дострокове стягнення кредиту, валютні ризики тощо.
У день укладення кредитного договору № 11355596000 ОСОБА_4 отримано додаток № 2 до нього «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», що є невід'ємною частиною договору й що підтверджено власноручним підписом позичальника.
Таким чином, договором встановлено порядок повернення кредиту, який містить детальний розпис сум повернення кредитних коштів та їхній порядок сплати.
ОСОБА_4 відповідно до умов договору отримав кредитні кошти для придбання квартири в повному обсязі, та в подальшому виконував умови договору щодо сплати грошових коштів на погашення кредиту в розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилами частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15і 23цього Закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом статті 1054 ЦК Українита статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Отже, підписуючи кредитний договір, а в подальшому і договір іпотеки позичальник ОСОБА_4 погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором. Позивач ознайомлений з умовами кредитного договору та договору іпотеки, які узгоджені та підписані сторонами на кожній сторінці. Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні цього договору ОСОБА_4 ознайомився та погодився з його умовами, а саме: підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, тим самим не заперечував щодо умов договору, крім того, виконував умови договору протягом тривалого часу.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином виконали вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 213 ЦПК України(у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі та правильно вирішили спір.
Доводи касаційної скарги про те, що банк не належно виконав умови кредитного договору щодо видачі кредитних коштів в іноземній валюті, надавши кредит у гривневому еквіваленті; при укладенні оскаржуваного кредитного договору банком було допущено чисельні порушення законодавства про захист прав споживачів зокрема не надано повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту; самим договором передбачено несправедливі умови щодо правил зміни відсоткової ставки та встановлено потрійну відповідальність споживача за порушення термінів користування та повернення кредитних коштів, що свідчить про те, що умови такого договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Позивачем не доведено, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору йому не була надана інформація, яка б не давала можливості в повній мірі усвідомлювати який договір він укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення прав позивача.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик