Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 395/539/17
провадження № 61-10704св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Приватне підприємство «Агрофірма «Панчеве»,
відповідачі: ОСОБА_4, Фермерське господарство «Аграрник-2007»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Фермерського господарства «Аграрник-2007» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Забуранного Р. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Авраменка Т. М., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.,
У травні 2017 року Приватне підприємство «Агрофірма «Панчеве» (далі - ПП «Агрофірма «Панчеве») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, Фермерського господарства «Аграрник-2007», (далі - ФГ «Аграрник-2007») про визнання договору недійсним.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 23 жовтня 2003 року між ПП «Агрофірма «Панчеве» та ОСОБА_4 укладений договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району, кадастровий номер НОМЕР_1, терміном на 10 років. Після закінчення строку дії договору ОСОБА_4 ухилилася від укладення із агрофірмою додаткової угоди про поновлення договору оренди і, як встановлено пізніше, в порушення переважного права на поновлення договору оренди уклала 12 грудня 2014 року договір оренди з Фермерським господарством «Босько А. Б.» (далі - ФГ «Босько А. Б.»). Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року, визнаний недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_6 та ФГ «Босько А. Б.», визнаний поновленим договір оренди землі, укладений 23 жовтня 2003 року з ПП «Агрофірма «Панчеве». Незважаючи на це судове рішення, 19 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ «Аграрник-2007» укладений новий договір оренди спірної земельної ділянки, чим порушені права ПП «Агрофірма «Панчеве» на поновлення договору оренди.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ «Аграрник-2007».
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року позов ПП «Агрофірма «Панчеве» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ «Аграрник-2007». Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату підписання оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ПП «Агрофірма «Панчеве», а тому ОСОБА_4 не мала право повторно передавати її в оренду, що є підставою для визнання такого договору недійсним, з огляду також і на те, що ОСОБА_4 передала належну їй земельну ділянку в оренду ФГ «Аграрник-2007» після набрання законної сили рішення суду про визнання поновленим договору оренди землі від 23 жовтня 2003 року, укладений між ПП «Агрофірма «Панчеве» та ОСОБА_4
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що на час укладення оспорюваного договору оренди право оренди земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_4, належало ПП «Агрофірма «Панчеве», а тому відповідач не мала права повторно передавати її в оренду ФГ «Аграрник-2007».
У лютому 2018 року ФГ «Аграрник-2007» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2017 року договір оренди земельної ділянки визнаний поновленим, а не укладеним. На момент підписання оспорюваного договору, від ПП «Агрофірма «Панчеве» не запропоновані такі умови договору оренди землі, які є більш вигідними для власника земельної ділянки, а саме орендна плата за користування земельної ділянки становить 5 %, відсутня умова про можливість передачі права оренди земельної ділянки до статутного фонду або в заставу та інше. Доводи позивача про те, що земельна ділянка вже знаходиться в орендному користуванні ПП «Агрофірма «Панчеве» також є надуманими, оскільки, відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди. При цьому судами не враховано, що ЦК України закріплений принцип свободи договору, а тому рішення судів підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_4 не бажає мати договірні відносини з ПП «Агрофірма «Панчеве».
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2003 pоку між ПП «Агрофірма «Панчеве» та ОСОБА_4 укладений договір оренди землі, посвідчений державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дахно Н. П., та зареєстрований в реєстрі за № 2024.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року, визнано поновленим укладений 23 жовтня 2003 року між ПП «Агрофірма «Панчеве» та ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки та визнано недійсним укладений 12 грудня 2014 року договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_4 та ФГ «Босько А. Б.».
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Установивши, що всупереч рішенню суду, що набрало законної сили, порушуючи обов'язки орендодавця, 18 квітня 2017 року ОСОБА_4 та ФГ «Басько А. Б.» розірвали визнаний судом недійсним договір оренди землі від 12 грудня 2014 року та 19 квітня 2017 року ОСОБА_4 уклала з ФГ «Аграрник-2007» в особі голови - Басько А. В. новий договір оренди цієї ж земельної ділянки строком на 7 років.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору від 19 квітня 2017, укладеного між ОСОБА_4 та ФГ «Аграрник-2007», ПП «Агрофірма «Панчеве» не є стороною зазначеного договору. Разом з тим позивач як орендар цієї ж земельної ділянки, переважне право якого на поновлення договору оренди землі на новий строк підтверджене судовим рішенням, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його право на використання зазначеної земельної ділянки. Отже, порушено право ПП «Агрофірма «Панчеве» на використання у господарській діяльності орендованої у ОСОБА_4 земельної ділянки на підставі продовженого на новий строк договору оренди від 23 жовтня 2003 pоку.
Твердження заявника про те, що рішення про визнання договору оренди землі поновленим не має значення для цієї справи, оскільки відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, є безпідставними, оскільки договір оренди землі від 19 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ «Аграрник-2007» суперечить судовому рішенню, що набрало законної сили, вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі» і правам заявника.
Не є підставою для скасування судових рішень доводи заявника про те, що ОСОБА_4 не бажає мати договірні відносини з ПП «Агрофірма «Панчеве», оскільки для припинення договірних відносин встановлений механізм передбачений законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Аграрник-2007» залишити без задоволення.
Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г. І.Усик