15 листопада 2018 року
Київ
справа №826/402/17
касаційне провадження №К/9901/65844/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя-доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., перевіривши касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-ІНДУСТРІЯ" до Державної фіскальної служби України, третя особа - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій,
Державна фіскальна служба України 31.10.2018 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018.
Одночасно скаржником надано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.
Зі змісту статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що відкриття касаційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю касаційної скарги вимогам цього Кодексу щодо форми і змісту касаційної скарги та строками її подання.
Касаційна скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Згідно частини першої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Постанова Київського апеляційного адміністративного суду ухвалена 27.09.2018. При цьому касаційну скаргу на судове рішення скаржник подав 31.10.2018
На обґрунтування доводів щодо порушення строків касаційного оскарження скаржник зазначає, що повний текст оскаржуваного рішення отримав лише 01.10.2018. Разом з цим, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідач не надає, з огляду на що неможливо встановити фактичну дату отримання відповідачем рішення суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції не може дійти беззаперечного висновку щодо дотримання скаржником строку.
Таким чином, вказані підстави пропуску строку касаційного оскарження є необґрунтованими.
Відповідно до частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Відповідач до касаційної скарги не додав документа про сплату судового збору, але заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якому посилається на статтю 8 Закону України «Про судовий збір» та статтю 133 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
У статті 5 цього Закону також встановлено перелік суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні.
Водночас, суд звертає увагу на те, що органи Державної фіскальної служби є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.
Таким чином, клопотання податкового органу про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Відповідно до підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на ухвалу суду судовий збір справляється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII розмір прожиткового мінімуму на 01.01.2018 становить 1762,00 грн.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання касаційної скарги, становить 1762,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Зважаючи на наведене, касаційна скарга залишається без руху із наданням десятиденного строку з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, протягом якого скаржник має право надати/надіслати суду касаційної інстанції:
докази на підтвердження вказаних у заяві про поновлення процесуального строку обставин;
документ про сплату судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.
Керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Т.М. Шипуліна