Іменем України
14 листопада 2018 року
Київ
справа №357/8815/17
адміністративне провадження №К/9901/49511/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Цуранов А.Ю. від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Кучми А.Ю. від 02 квітня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність та відмову Головного управління Національної поліції у Київській області, викладену у листі № 29/П-601 від 29 червня 2017 року, щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи;
зобов'язати Головне управління Національної поліції у Київській області прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи у розмірі 200 прожиткових мінімумів, визначеного законом для працездатних осіб, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».
В обґрунтування позову зазначив, що оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції України в Київській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 № 4 (далі - Порядок № 4).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» за його заявою та прийняти відповідне рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 97 Закону № 580-VIII.
Постановою Київського апеляційного суду 02 квітня 2018 року постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції у Київській області, викладеної у листі №29/П-601 від 29 червня 2017 року, ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції у Київській області, викладеної у листі № 29/П-601 від 29 червня 2017 року задоволено, визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Київській області щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, викладену у листі № 29/П-601 від 29 червня 2017 року, у решті постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.
Частково скасовуючи рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всупереч Порядку № 4 відповідачем не був підготовлений висновок, за наслідком розгляду якого керівник Національної поліції приймає рішення про призначення чи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції України в Київській області звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 29 липня 2002 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 14 о/с від 21 січня 2016 року, позивача звільнено з посади начальника сектора відділення поліції № 1 Білоцерківського відділу поліції з 21 січня 2016 року на підставі пункту 1 статті 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».
Свідоцтвом про хворобу № 28/Зв від 20 січня 2016 року, виданим Військово-лікарською комісією Головного управління Національної поліції в Київській області, підтверджено наявність у позивача захворювання, що пов'язане з проходження служби в органах внутрішніх справ.
Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0006959 від 16 березня 2016 року, позивач має ступінь втрати професійної працездатності 70%.
Позивачу встановлено ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0774764 від 28 березня 2017 року.
У червні 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.
Листом від 29 червня 2017 року № 29/П-601 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що законодавством не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
07 листопада 2015 року набрав чинності Закон № 580-VIII.
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядком про умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).
Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог статті 23 Закону № 565-XII затверджено Порядок № 850.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
Згідно із пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон № 565-XII.
Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється МВС.
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону № 580-VIII, наказом МВС від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).
За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Аналогічний правовий щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 712/2470/17.
З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, колегія суддів погоджується з висновками судів у частині наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з установлення йому інвалідності, по причині захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в ОВС виплата якої здійснюється відповідно до Порядок № 4, тобто за останнім місцем роботи в органах національної поліції.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко