Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 листопада 2018 р. Справа№200/10109/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вугледарського міського управління соціального захисту населення про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Вугледарського міського управління соціального захисту населення з позовними вимогами:
Визнати протиправним дії відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу державної допомоги при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 по 01 листопада 2017 року в розмірі 1075 грн. помісячно.
Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу державну допомогу при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року в розмірі 1075,00 грн. щомісячно.
11 жовтня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.
Вимогами статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до вимог статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шестидесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у 02 квітня 2014 року вона народила у м. Донецьку другу дитину - ОСОБА_2 та відповідно до Порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, який затверджений постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751 позивачу була призначена допомога при народженні дитини у розмірі 1075,00 грн., яка повинна сплачуватись протягом 48 місяців і яку отримувала до 01 грудня 2014 року.
У зв'язку з військовим конфліктом на сході України позивач разом зі своїми дітьми у березні 2018 року переїхала до м. Вугледар Донецької області та встала на облік в УСЗН.
Позивач звернулась до управління та просила відновити виплати. Ознайомившись з листом відповідача, позивачка не погодилась з діями Управління в частині не нарахування та невиплати державної допомоги при народженні другої дитини з 01 грудня 2017 року по 01 листопада в розмірі 1075, 00 грн., щомісячно. Відповідачем було відмовлено у нарахуванні та виплаті посилаючись на пункт 54 Порядку 1751 якою встановлено, що у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.
В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що взята на облік як внутрішньо переміщена особа у м. Вугледарі та відповідна інформація внесена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб України.
Позивач звернулася до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини 10 квітня 2018 року.
Управлінням від 09 липня 2018 відмовлено у виплаті допомоги при народженні дитини за період 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року, у зв'язку з тим, що відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. При цьому, ані Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, ані Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 призначення і виплати державної допомоги при народженні дитини сім'ям з дітьми, які регулюють спірні правовідносини, визначено обов'язкову умову призначення спірних видів державної допомоги, а саме: звернення за їх призначенням не пізніше ніж дванадцять календарних місяців відповідно після народження дитини. Зазначені строки є присічними, тобто можливість їх поновлення законом чи іншим актом не передбачена. Значення такого строку полягає у тому, щоб припинити дію за певних обставин. Присічні строки - це не звичайні строки здійснення суб'єктивних прав, а особливі строки, зі спливом яких присікається існування суб'єктивного права. Отже, закінчення присічного строку призводить до припинення суб'єктивних прав і обов'язків. Постановою Кабінетів Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, а саме до пункту 15 - суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України ВК 217358, виданого 25 листопада 2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21 березня 2018 року № НОМЕР_2.
Судом встановлено, що у позивача є малолітня дитина (син) - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про народження серії І-НО № 578244, актовий запис № 404, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровського районного упралвння юстиції у місті Донецьку 08 квітня 2014 року.
З жовтня 2014 року позивач перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Кіровської районної в м. Донецьку ради, як отримувач допомоги при народженні на другу дитину з 01 травня 2014 року по 30 квітня 2018 року позивачу було призначено та виплачено допомогу в розмірі 1075,00 грн. щомісячно.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про подовження виплати допомоги при народженні другої дитини. Позивачу було відмовлено у виплаті допомоги при народженні дитини за період 01 грудня 2014 року 31 березня 2018 року, на підставі пункту 13 Порядку № 1751, у зв'язку з тим, що сплинув дванадцяти місячний строк звернення до управління.
Фактично з листопада 2017 року виплата допомоги відповідачем було поновлено, але без сплати заборгованості, яка виникла за період 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 рік.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати допомоги при народжені дитини позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року). Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частинами 7, 9 статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на соціальне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
З аналізу норм статті 11 Закону № 2811-XII вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати допомоги при народженні дитини є вичерпними. Суд зауважує, що для припинення виплати допомоги при народженні дитини повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги Закону № 2811-XII.
Крім того, суд зазначає, що доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення для поновлення виплати допомоги при народженні є безпідставним, оскільки зазначене порушення було здійснено внаслідок неправомірної відмови у виплаті заборгованості з виплати допомоги уповноваженими державними органами.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення відповідача про відмову в подовженні виплати державної допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача та припинення виплати допомоги при народженні дитини позивачу за період з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати соціальну допомогу у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, враховуючи особливості покладення обов'язків згідно цього рішення, суд вважає, що зазначена вимога позивача є передчасною, а у випадку невиконання рішення відповідачем в подальшому по цій справі, позивач не позбавлений права на звернення до суду для контролю за виконанням рішення в порядку статті 287 КАС України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до платіжного доручення №31 від 02 жовтня 2018 року позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 704, 80 грн.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення відповідної суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Вугледарського міського управління соціального захисту населення на користь позивача .
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Вугледарського Міського управління соціального захисту населення (код ЄДРПОУ 25953362, 85670, Донецька обл., місто Вугледар, вулиця 30 річчя Перемоги, 16) про визнання протиправним дії відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу державної допомоги при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 по 01 листопада 2017 року в розмірі 1075 грн. помісячно. та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу державну допомогу при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року в розмірі 1075,00 грн. щомісячно - задовольнити.
Визнати протиправним дії Вугледарського міського управління соціального захисту населення щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 державної допомоги при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року в розмірі 1075, 00 грн.
Зобов'язати Вугледарське міське управління соціального захисту населення нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) державної допомоги при народженні другої дитини з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 рік в розмірі 1075, 00 грн. щомісячно
В частині присудження виплати державної допомоги при народженні другої дитини в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Вугледарського Міського управління соціального захисту населення (код ЄДРПОУ 25953362, 85670, Донецька обл., місто Вугледар, вулиця 30 річчя Перемоги, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 704, 80 грн.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 16 листопада 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Шинкарьова І.В.