Справа № 815/5478/17
12 листопада 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в яких просить визнати протиправними дії Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) та зобов'язати Біляївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентикатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 12.09.2017 року позивач, в інтересах своєї доньки, звернулась з письмовою заявою до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки, однак у видачі паспорту громадянина України було відмовлено. Позивач вважає, що таке обмеження грубо порушує основоположні конституційні права громадян, передбачені ст.ст.21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров'я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо, оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронним носієм або з ним, від присвоєння УНЗР та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних в ЄДДР позбавляються згідно з пунктами 2 та 3 постанови КМУ від 25.03.2015 №302 права на отримання паспорта у формі книжечки, у тому числі замість утраченого (вкраденого) або на обмін. Крім того, статтею 32 Конституції України гарантовано право громадян на відмову від обробки персональних даних про них. Закон про ЄДДР вимагає від громадян особистого підпису під заявою про включення персональних даних до реєстру та формування унікального номеру, що оскаржується позивачем, проте такі дії суперечать реалізації прав і свобод позивача, передбачених законодавством України. Під УНЗР буде зберігатися вся особиста інформація про людину в електронних базах даних Єдиного державного демографічного реєстру. Будь-яка взаємодія громадянина з державою у всіх сферах життєдіяльності здійснюватиметься тільки через його особистий номер (УНЗР). Позивач звертає особливу увагу на кричущий факт того, що цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту ISO/IEC 14443А), а такі дії, на думку позивача, носять відвертий аморальний і блюзнірський характер, принижують та паплюжать честь і гідність громадянина України, що є неприпустимим і незаконним, оскільки згідно Конституції України (ст. 3) честь і гідність визнаються в Україні одними з найвищих соціальних цінностей. Сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберського трибуналу 1946 р., що ратифікований ВРУ під номером 3248 - VI, від 19 квітня 2011 року, і не має строку давнини, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності. Більш того, загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих-коду системи EAN-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих. Про наявність числа 666 в ідентифікаторах системи EAN свідчать висновки комісій вчених-експертів з інститутів України, які були зроблені на запит народного депутата України ОСОБА_3 щодо властивостей і характеристик будь-яких ідентифікаторів особистості. Неприйнятним для позивача є і сам факт заміни його імені на номер-ідентифікатор. Підтвердження цьому також знаходимо у висновках вчених- експертів: Науковці Вінницького Інституту Міжрегіональної Академії Управління Персоналом в експертизі №418/1 від 10.12.2012 року. Таким чином, грубо порушується законне право особи на ім'я, яке встановлено ст.28 Цивільного кодексу України. Таким чином, також порушується і ст.21 Конституції України, оскільки з присвоєнням ідентифікатора відбувається відчуження ім'я людини, яке стає вторинною інформацією про неї. Об'єктивними причинами, через які позивач вважає не прийнятність обов'язкового зняття, обробки та зберігання біометричних даних є застереження науковців-експертів. Біометричні дані передають про людину дуже особисті, внутрішні та неповторні, дуже інтимні, таємні відомості, та ще й те, про що може не знати сама людина. Біометричні дані є конфіденційною, особистою інформацією, яку не слід використовувати в системі ідентифікації. Вченими прямо доведена небезпека зберігання біометричних даних як окремих осіб, так і населення України в цілому в будь-яких електронних базах даних. Крім того, позивач та неповнолітня дитина - ОСОБА_2, сповідують Православ'я, а всі біометричні документи передбачають обов'язкове прийняття і використання ідентифікатора особи для всіх без винятку груп осіб, що, може бути небезпечним для духовного життя і дає підстави вбачати типологічну подібність цього ідентифікатора з апокаліптичними знаками.
Представником відповідача надано до суду заперечення на адміністративний позов (а.с.48-55) згідно з яким останній зазначив, що ГУДМС України в Одеській області ознайомившись зі змістом адміністративного позову вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідно до пункту 3 постанови №302, була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою. Паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року є чинним протягом строку, на який його було видано. Слід зазначити, що на день звернення ОСОБА_1 (12.09.2017) із заявою, ГУДМС в Одеській області було забезпечене матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою №302. Відповідно до пп.1 п.7 постанови №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. Разом з тим, сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використання засобів Державного демографічного реєстру», подана 12.09.2017 року ОСОБА_1 до Біляївського РВ у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь- якого зразку (у тому числі і у вигляді книжечки). Враховуючи викладене, на день звернення позивача із заявами, у ГУДМС в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Доводи позивача щодо дискримінації громадян з боку ГУДМС в Одеській області за релігійною, віковою ознакою або порушення права на ім'я, нічим не підтверджені та спростовуються тим, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 року, на день звернення позивача до суду - не містили. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відтак, під час виконання свої повноважень, ГУ ДМС в Одеській області діяло на підставі та в межах законодавства, не порушуючи статтю 9 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
У своїй відповіді на відзив позивач наголосив, що, на його думку, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не можуть застосовуватись при вирішенні спірний правовідносин, адже норми цього закону значно звужують права і свободи, які були у громадянина на момент його прийняття та та в подальшому при його застосуванні, внесенні змін (а.с.111-112).
Представником ГУ ДМС в Одеській області надано заперечення на відповідь на відзив (а.с.118-123), в яких представник зазначив, що не погоджується із твердженнями позивача, викладеними у відповіді на відзив та зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області є органом виконавчої влади та повинно діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, доводи позивача про неприйнятність посилання відповідачем на зазначений Закон є протиправними оскільки ГУ ДМС України в Одеській області зобов'язано діяти в межах і у спосіб, що передбачені зазначеним нормативно-правовим актом. ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначила, що чинне законодавство передбачає альтернативи оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Позивач у своєму позові наполягає на можливість застосування іншого законодавства про оформлення та видачу паспорта у вигляді книжечки, а саме наказу МВС України «Про затвердження порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України» від 13.04.2012 року №320. ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що норми Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року №320, який передбачав видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, є актом нижчої юридичної сили та повинен застосовуватись виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону. Враховуючи викладене, ч.1 ст.14 Закону є загальною нормою, яка передбачає форму всіх документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Однак, відповідно до ч.4 ст.21 Закону, яка є спеціальною нормою, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, представник відповідача зазначає, що сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки, подана 12.09.2017 ОСОБА_1 до Біляївського РВ у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку (у тому числі і у вигляді книжечки). На підставі вище викладеного, заяву ОСОБА_1 від 12.09.2017 було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та 06.10.2017 надано відповідь на порушені в заяві питання. Тобто, рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався. На день звернення Позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_5 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
Ухвалою суду від 27.10.2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.11.2017 року зупинено провадження у справі за клопотанням представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Ухвалою суду від 04.12.2017 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 04.12.2017 року зупинено провадження у справі за клопотанням представника позивача.
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції у зв'язку з чим ухвалою суду від 25.01.2018 року вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 21.02.2018 року зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №Пз/9901/2/18.
Ухвалою суду від 11.10.2018 року поновлено провадження у справі.
Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.1148), яку позивач просила розглянути за її відсутності.
Враховуючи відсутність необхідності заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що 12.09.2017 року ОСОБА_1, звернулась до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах своєї доньки ОСОБА_2, з заявою, в якій просила оформити та видати ОСОБА_2., паспорт громадянина України старого зразка у вигляді паспортної книжечки, форма якої затверджена постановою ВРУ №2530 від 26.06.1992 року без використання засобів Державного демографічного реєстру (надання згоди на обробку персональних даних, а саме на присвоєння унікального номеру запису до реєстру включення цих даних до ЄДДР та здійснення будь-яких маніпуляцій з тілом (зняття біометричних даних, тощо) (а.с.21-24).
Листом від 06.10.2017 №5127/4779 Біляївський районний відділ Головного управління ДМС України в Одеській області роз'яснив заявнику, що з урахуванням запровадження постановою КМУ від 26.10.2016 року №745 «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 25 березня 5015р. №302» засобів Єдиного державного демографічного реєстру та у зв'язку з тим, що Біляївський районний відділ Головного управління ДМС України в Одеській області забезпечений матеріально-технічними ресурсами, необхідними для виготовлення паспорта громадянина України у формі картки - оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки не є можливим (а.с.25).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає відмову Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області необґрунтованою, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Суд зазначає, що постановою Великої палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (№Пз/9901/2/18) рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 скасовано та прийняте нове про часткове задоволення позову.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Дана справа, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, визнається судом типовою та, відповідно ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезазначеній постанові, які полягають у наступному.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), провадження № 11-460заі18, зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України»;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
У рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» ЄСПЛ сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожні докази, які є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи правові висновки Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 291, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях).
Зобов'язати Біляївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь-якого іншого цифрового ідентикатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (АДРЕСА_1);
Відповідач: Біляївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (67600, Одеська обл., м.Біляївка, вул. Успенська, 2);
Відповідач: Головне управління ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, 65045, м.Одеса, вул. Преображенська, 44
Суддя П.П.Марин
.