Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2018 р. Справа№234/14472/17
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Краматорського міського суду Донецької області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області, відповідно до тексту позовної заяви позивач просила суд: визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області щодо невиплати пенсії з червня 2016 року; зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період починаючи з червня 2016 року.
В обґрунтування позову позивач вказує, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача. З червня 2016 року відповідачем припинено пенсійні виплати з підстав не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вважає бездіяльність відповідача протиправною, оскільки останнім порушується право на отримання пенсії. Втручання відповідача у право на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Позивач вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 28 вересня 2017 року відкрито провадження у справі №243/14472/17, та справу призначено до попереднього розгляду у судовому засіданні з викликом сторін у справі.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2017 року справу №243/14472/17 призначено до розгляду у судовому засіданні
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 14 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року ухвалу Краматорського міського суду від 14 грудня 2017 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
На підставі протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями, вказану справу було передано для розгляду судді Буряк І.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року справу №243/14472/17 прийнято до свого правдження, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, при цьому витребувано у відповідача документи по пенсійній справі позивача та довідку про розмір заборгованості по не виплаченій пенсії.
Відповідно до пункту 10 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (із врахуванням змін та доповнень, далі по тексту) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини 5 та 6 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідачем у справі подано заперечення на позовну заяву, свою позицію останній вмотивовував тим, що відповідно до статті 99 КАС України передбачено шестимісячний строк звернення до суду. Із позовною заявою позивач звернулась з пропуском строку звернення, оскільки дата подачі позову 21.09.2017 року. Припинення виплати пенсії позивачем зазначено з 01.06.2016 року. Жодного доказу щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не надає. Така ж правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 у справі № 234/11937/17, де зазначено, що порушене право позивача підлягає захисту лише в межах шестимісячного строку, що передувало строку звернення до суду.
З 01.11.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено за результатами звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, оскільки довідка пр. взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України від 22.06.2015 року - скасована.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави, а саме:
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Проте, відповідачем не надано суду окремого рішення про припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем з цього приводу не надано будь яких відомостей, на підставі чого суд дійшов висновку, що відповідачем таке рішення не приймалось.
Крім того, суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність позивача та зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії починаючи з червня 2016 року, проте за результатами дослідження матеріалів справи, документів наданих сторонами, судом встановлено наступне.
Пенсійні виплати ОСОБА_1 припинені з листопада 2016 року, зазначене підтверджено довідками про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 03 жовтня 2017 року №330/02-25/3, та від 18 вересня 2018 року №218/02-25/7 (наявні в матеріалах справи).
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу саме з 01 листопада 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Стосовно пропуску строку звернення позивача з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.
В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з листопада 2016 року, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії, з листопада 2016 року, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2016 року та зобов'язання відповідача відновити її виплату.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору ухвалою Краматорського міського суду при прийнятті справи до розгляду та відкритті провадження у справі.
Керуючись п.п. 10, 15, 15.5 Розділу VII Перехідних положень, статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5 ЄДРПОУ 23346787) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області щодо невиплати пенсії з листопада 2016 року.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період починаючи з листопада 2016 року.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 06 листопада 2018 року.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 293,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Буряк І. В.