Справа №265/7395/18
Провадження №2/265/1719/18
09 листопада 2018 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Шиян В. В., за участю секретаря судового засідання Себко Г.Л.,
розглянувши в залі судових засідань без участі сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця поживання,-
Позивач звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даною позовною заявою, якою просить усунути їй перешкоди у користуванні та володінні квартирою АДРЕСА_1 визнавши відповідача таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням та знявши його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Відповідач - її син, який також зареєстрований у вказаній квартирі, однак не проживає у ній близько чотирьох років, участі в утриманні житла, оплаті комунальних послуг не приймає. Наведене створює для неї низку перешкод, вона змушена нести додаткові витрати з утримання житла з урахуванням зареєстрованого у квартирі відповідача. На її усні прохання знятись з реєстрації за вказаною адресою, відповідач не реагує. Вважає, що відповідач, не проживаючи у жилому приміщенні понад встановлені строки, втратив право користування вказаним житлом на підставі ст. 405 ЦК України.
Позивач до суду не прибула, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Відповідачу судові повістки про виклик до суду надсилалась рекомендованою поштою із повідомленням за зареєстрованою адресою його проживання, однак адресат кореспонденцію не отримав, конверт повернутий суду за закінченням строку зберігання. Через наведені обставини повістку на ім'я відповідача розміщено на офіційному веб-сайті «Судова влада України», однак відповідач до суду не прибув, відзиву на позов не надав, будь-яких заяв (клопотань) від нього не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (до 03 березня 2016 року - бульвар 50 років Жовтня) в місті Маріуполі на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 04 липня 2002 року державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, реєстр. № 1-1228.
Також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є сином позивача ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_2
Згідно довідки з місця проживання ТОВ «Житло-Гарант» від 22 серпня 2018 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований у АДРЕСА_1 однак не проживає у вказаному житлі.
Відповідно до ст.ст. 317,321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно з вимогами ст. 150 ЖК України, ст. 383 ЦК України громадяни, що мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання та проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з положеннями ст. ст. 319, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом виселення осіб, які не набули право на користування таким майном.
Пунктом 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Так, відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже в аспекті ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом за наявності двох юридичних фактів: по-перше, відсутність члена сім'ї власника понад 1 рік; по-друге, відсутність поважних причин його не проживання.
З акту, складеного 09 жовтня 2018 року комісією ТОВ «Житло-Гарант» за участю сусідів позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5, що проживають в АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі 13 в будинку за вказаною адресою не проживає чотири роки, з 2014 року.
Отже враховуючи, що відповідач, будучи членом сім'ї позивача (власника квартири), понад встановлені законодавством строки відсутній за місцем реєстрації без поважних причин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про зняття відповідача з реєстрації з належного позивачу житла, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється крім іншого на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Крім того, згідно п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71,72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з наведеного вище, вимога про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, у даному випадку задоволенню не підлягає, адже є похідною від позовної вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та на переконання суду, окремого вирішення у даному випадку не потребує, а задоволення попередньої позовної вимоги є достатньою підставою для зняття відповідача з реєстрації у спірному житлі в порядку, встановленому діючим законодавством.
У відповідності до положень ст.ст. 133, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Проте позивач у заві про усунення недоліків позову зазначила, що не має наміру стягувати сплачений нею судовий збір у розмірі 704,80 гривень, з відповідача, а тому суд залишає цю суму за рахунок позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 354, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця поживання, - задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права власності на належну їй квартиру АДРЕСА_1 визнавши ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 704,80 гривень залишити за її рахунок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення складено 09 листопада 2018 року.
Суддя: