Іменем України
07 листопада 2018 року
Київ
справа №810/2398/17
адміністративне провадження №К/9901/40535/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргуОСОБА_2
на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (суддя Г.Ю. Василенко)
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року (колегія у складі суддів: О.І. Шурко, Я.М. Василенко, А.Г. Степанюк)
у справі № 810/2398/17
за позовомОСОБА_2
доГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській області
проскасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31 березня 2017 року №46-13-02, №47-13-02, №48-13-02, якими визначено грошове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в податкових повідомленнях-рішеннях вказано 2015 рік, що не відповідає положенням підпункту пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, у відповідності до якого базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу, який визначає, що податкове повідомлення - рішення про сплату суми податку надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним ) періодом (роком). Позивач вважає, що в оскаржених рішеннях зазначено 2015 рік, то вона повинна отримати такі повідомлення-рішення до 1 липня 2016 року. Крім того, до 01 липня 2017 року контролюючий орган зобов'язаний надіслати (вручити) податкове повідомлення - рішення із зобов'язанням сплатити податок на цю ж нежитлову нерухомість за податковий період - 2016 рік. Вважає, що це призведе до того, що у 2017 році вона повинна сплатити податок на нежитлову нерухомість як за 2015 та і за 2016 роки, що, в свою чергу, являється порушенням її прав та інтересів.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем у межах та спосіб передбачених Конституцією та Законами України.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його позову та апеляційної скарги.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходии, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, згідно пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи буде проводитись в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 10 ОСОБА_2 09 квітня 2003 року придбано майно, в т.ч. будівлі та споруди загальною площею 1263,2 м2, 73,4 м2, 33,77 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації станом на 15 квітня 2003 року ОСОБА_2 є власником комплексу, нежитлові будівлі «А» - 1263,2 м2, «В» - 73,4 м2, «Д» - 33,77 м2 за адресою: АДРЕСА_1. В графі «підстава виникнення права власності» зазначено договір купівлі-продажу №1697 від 09 квітня 2003 року.
31 березня 2017 року податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення №46-13-02 на суму 4615,73 грн., №47-13-02 на суму 268,20 грн., №48-13-02 на суму 123,14 грн., якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 349, статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 810/2398/17 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31 березня 2017 року №46-13-02 на суму 4615,73 грн., №47-13-02 на суму 268,20 грн., №48-13-02 на суму 123,14 грн., якими визначено грошове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
...........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду