Іменем України
08 листопада 2018 року
Київ
справа №816/397/17
адміністративне провадження №К/9901/42133/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 (суддя Удовіченко С.О.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Чалий І.С., судді - Зеленський В.В., П'янова Я.В. )
у справі № 816/397/17
за позовом ОСОБА_2
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління Державної казначейської служби України у Глобинському районі Полтавської області,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії,
У березні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №6-17/139/ППР-ФО/16-08 від 10.06.2015; №21-13/553ППР-ФО/16-08 від 04.08.2016, прийняті Глобинським відділенням Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ОДПІ), зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Глобинському районі Полтавської області повернути їй помилково сплачений транспортний податок за 2015 рік.
В обґрунтування позовних вимог посилався на безпідставність визначення ОДПІ транспортного податку за 2015-2016 роки.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ №6-17/139/ППРФО/16-08 від 10.06.2015, №21-13/553ППР-ФО/16-08 від 04.08.2016; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ОДПІ понесені судові витрати у розмірі 1280,00 гривень.
Судові рішення мотивовані тим, що податковий орган неправомірно визначив позивачу податкове зобов'язання з транспортного податку у 2015-2016 роках, оскільки у 2015 році транспортний податок не підлягав застосуванню, а у 2016 році автомобіль позивача не був об'єктом оподаткування, враховуючи його вартість. В частині відмови у позові рішення вмотивовано недотриманням умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань - позивачем не було подано заяву про повернення сум грошового зобов'язання.
Не погодившись із рішеннями судів, ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення й прийняти нове рішення про відмову в позові.
30.08.2017 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.
Позивач подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
20.03.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 1 15.12.2017).
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником автомобіля TOYOTA моделі HIGHLANDER, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 3456 куб. см.
10.06.2015 ОДПІ склала податкове повідомлення-рішення №6-17/139/ППРФО/16-08, а 04.08.2016 - податкове повідомлення-рішення №21-13/553ППР-ФО/16-08, якими позивачу визначено грошові зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 гривень - кожне.
Суди попередніх інстанцій зазначили у своїх рішеннях про відсутність підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання у вигляді транспортного податку за 2015-2016 роки.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з таким висновком судів та зазначає наступне.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до п. 267.4 ст.267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
У свою чергу, порядок обчислення та сплати податку визначено положеннями пункту 267.6 статті 267 ПК України, підпунктом 267.6.1 якого передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Так, згідно з підпунктом 267.6.2 цього пункту, податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Згідно з пп. 267.5.1. п.267.5 ст.267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим, відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, а відтак підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Щодо прийняття рішення про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем - транспортний податок за 2016 рік, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 04.08.2016 прийнято неправомірно.
Так, Законом України № 909-VI1I від 24.12.2015, який набрав чинності з 01.01.2016, внесено зміни до пп. 267.2.1п. 267.2 ст. 267 ПК України, відповідно до якого об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" № 928 від 24.12.2015, мінімальна заробітна плата з 01 січня 2016 року становить 1378 гривень.
Отже, для того, щоб транспортний засіб підпадав під визначення об'єкта оподаткування, визначеного пп. 267.2.1 п. 267.1ст.і 267 ПК України, та рішенням місцевої ради, його середньоринкова вартість має складати більше 1 033 500,00 гривень (1378 х 750).
Відповідні зміни були внесені 01.07.2016 рішенням дванадцятої (позачергової) сесії сьомого скликання Кринківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, а саме: встановлено ставку податку на майно (в частині транспортного податку) у розмірі 25000 гривень на календарний рік за один легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше 5 років включно та середньоринкова вартість якого становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 01 січня податкового звітного року.
Постановою Кабінету Міністрів України №66 від 18.02.2016 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком. Так, відповідно до п.п. 13, 14 Методики, Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.
На офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/?lang=uk-UA) розміщено калькулятор для загального користування з метою розрахунку середньоринкової вартості для цілей оподаткування легкових автомобілів транспортним податком.
Задавши в цьому калькуляторі параметри автомобіля, належного позивачу (автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, двигун 3456 куб. см, бензин, АТ, 2011 рік випуску) при мінімальному пробігу 1 км, отримано інформацію про його середньоринкову вартість, що не перевищує 637 065,03 гривень, що значно менше 1033500,00 гривень.
Обґрунтований розрахунок, який би підтверджував, що середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто понад 1 033 500,00 гривень, ОДПІ судам попередніх інстанцій не надала, як і пояснень щодо визначення об'єкту оподаткування, згідно з нормами ПК України, на підставі яких прийнято спірне рішення.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік.
З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд, відповідно до вимог ст. 350 КАС України, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.А. Гончарова
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова