Справа № 810/2770/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
07 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Епель О.В.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі: Мідянці А.А.,
за участю:
представника позивача Лошакова Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСТЕЙТСЕРВІС» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСТЕЙТСЕРВІС» до державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Гумуржи Олександра Костянтиновича, треті особи: Дочірнє підприємство «Край проперті», Публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК», про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСТЕЙТСЕРВІС», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих відповідачем, та зобов'язати Комунальне підприємство «Центр реєстраційних послуг» виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності за Публічним акціонерним товариством «СБЕРБАНК».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при реєстрації прав та їх обтяжень відповідачем порушено порядок вчинення реєстраційних дій, що полягало у реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна без належним чином оформленої копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої позивачу як іпотекодавцю за іпотечним договором, та без документа про отримання позивачем такої вимоги про усунення порушень основного зобов'язання умов іпотечного договору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року провадження у справі закрито з підстав неналежності розгляду даного позову в порядку адміністративного судочинства з огляду на наявність спору про право.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушенням норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суб'єктний склад спірних правовідносин та предмет позовних вимог свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій та завдань, покладених на нього законом, тому даний спір повинен розглядатися у порядку та спосіб, передбачені КАС України.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи інші учасники до суду не прибули, що, відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як установлено судом першої інстанції, 19.12.2011 між ТОВ «СІТІСТЕЙТСЕРВІС» та третіми особами було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого, ТОВ «СІТІСТЕЙТСЕРВІС» передав в іпотеку власні нежитлові приміщення в забезпечення виконання зобов'язань ДП «Край Проперті» перед ПАТ «Сбербанк» за двома договорами про відкриття кредитної лінії №№119-В/11/55/КЛ, 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 року.
18.05.2017 ПАТ «Сбербанк» на адресу ТОВ «СІТІСТЕЙТСЕРВІС», ДП «Край проперті» направлено повідомлення-вимогу Іпотекодавцю про погашення повної суми заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та Договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011.
У подальшому, 21.12.2017 державним реєстратором Гумуржи О.К. були прийняті рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, за ПАТ «Сбербанк».
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та ПАТ «Сбербанк») у зв'язку із реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно, а отже існує спір про право.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1,2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства..
Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірне майно перейшло до третьої особи у справі, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно), від 28 серпня 2018 року у справі № 820/8219/15 (провадження № 11-582апп1), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.
При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lв;…&?и; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір випливає із цивільних правовідносин, а тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування ухвали не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСТЕЙТСЕРВІС» - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Постанова в повному обсязі складена 09.11.2018.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.В.Епель
А.Г.Степанюк