Справа № 826/7344/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Федорчук А.Б.
Іменем України
06 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Ганечко О.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру в м.Києві Самчук Катерини Сергіївни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук Катерини Сергіївни про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 11 січня 2018 року №РВ-8000112392018;
- визнати протиправним повідомлення державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук Катерини Сергіївни про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 14 лютого 2018 року №ПВ-8000002102018;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки за Публічним акціонерним товариством «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, що розташована в урочищі «Острів Жуків» на Столичному шосе (16-ий км., затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, план та опис меж земельної ділянки - згідно координат, меж, плану та опису меж, визначених у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виконана Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтинг-Кадастр-Інвест».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є правомірним, а підстави для здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» звернулось до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051.
До вказаної заяви позивачем подано також оригінал технічної документації із землеустрою, а також документацію із землеустрою у формі електронного документа, що підтверджується описом документів, що надано до Центру надання адміністративних послуг.
За результатами розгляду заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру 29 грудня 2017 року (реєстраційний номер ЗВ-8000764592017) Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві прийнято рішення №РВ-8000112392018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 11 січня 2018 року.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 24 липня 2013 року по справі №2011-62/14934-2012 визнано право власності Закритого акціонерного товариства «Київський судноремонтний завод» на земельну ділянку площею 12,7330 га згідно координат, меж, плану, визначених у технічний документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) №25/05 від 25 липня 2012 року, що виконана ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвест». На державну реєстрацію подана інша технічна документація, а саме технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблена ФОП ОСОБА_5, тому відсутня можливість встановити відповідність меж та координат земельної ділянки, згідно цієї документації, технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25 липня 2012 року №25/05.
Позивач 12 лютого 2018 року повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві для державної реєстрації земельної ділянки, що підтверджується описом документів від 12 лютого 2018 року. Позивачем надано до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві заяву про державну реєстрацію земельної ділянки за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизи); електронний документ; документ, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника та копія паспорта.
Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук К.С. 14 лютого 2018 року позивачу надіслано повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру №ПВ-8000002102018, яким у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) відмовлено, у зв'язку з тим, що документи подані не в повному обсязі. Даним повідомленням рекомендовано згідно з статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» долучити документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа, у форматі ХМЛ з ЕЦП (диск, долучений до справи, пустий).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що підстав для відмови у державній реєстрації не було.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно частини третьої статті 5 Закону № 3613-VI порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.
Згідно пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні <…>.
Згідно частин першої-четвертої статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи <…>.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Як зазначалося позивач 28.12.2017 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, що розташована в урочищі «Острів Жуків» на Столичному шосе (16-ий км., затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, долучивши до заяви оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, що розроблена ФОП ОСОБА_5 (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядкування), електронний документ.
Відповідно до частин п'ятої-шостої статті 24 Закону № 3613-VI державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Як зазначалося, рішенням державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук Катерини Сергіївни від 11 січня 2018 року №РВ-8000112392018 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.
Колегія суддів наголошує, що підстави для прийняття такого рішення у ньому не вказані, а лише у полі «Рекомендую» зазначено про неможливість встановити відповідність меж та координат земельної ділянки, визначених у поданій разом із заявою документації, що розроблена ФОП ОСОБА_5, межам та координатам земельної ділянки, що розроблена ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвент», на яку міститься посилання у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.09.2013 по справі №2011-62/14934-202.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 3613-VI відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками <…>.
Згідно частини першої статті 22 Закону № 3613-VI документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати законодавству.
Колегія суддів наголошує на тому, що в оскаржуваному рішенні від 11 січня 2018 року №РВ-8000112392018 не зазначено будь-яких зауважень щодо невідповідності документації, розробленої ФОП ОСОБА_5 вимогам Закону № 3613-VI чи інших нормативно-правих актів.
При цьому, посилання відповідача в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі на те, що документація, розроблена ФОП ОСОБА_5 не відповідає законодавству, оскільки разом із нею не було подано документацію, що розроблена ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвент», і як наслідок посилання на частину шосту статті 24 Закону № 3613-VI (подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства) як підставу відмови у державній реєстрації, колегією суддів відхиляється в силу абзацу другого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки зазначені обставини не вказані в оскаржуваному рішенні як підстава для його прийняття.
Таким чином, рішення державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук Катерини Сергіївни від 11 січня 2018 року №РВ-8000112392018 є необґрунтованим (пункт 3 частини другої статті 2 КАС).
Поряд із цим, щодо рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2013 у справі №2011-62/14934-202 та документації із землеустрою від 25 травня 2012 року №25/05, що розроблена ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвест», колегія суддів зазначає таке.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 липня 2013 року по справі №5011-62/14934-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року визнано за набувальною давністю право власності ЗАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» на земельну ділянку площею 12,7330 га, кадастровий номер 8000000000:90:178:0002, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, що розташована в урочищі «Острів Жуків» на Столичному шосе (16-й км, затока Старик) у Голосіївському районі м. Києва, план та опис меж земельної ділянки - згідно координат, меж, плану та опису меж, визначених у технічній документації №25/05 від 25.05.2012 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виконана ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвест».
Таким чином вказаним рішеннями судів визнано за позивачем право власності на спірну земельну ділянку. Колегія суддів наголошує, що право власності позивача, згідно цих рішень, жодним чином не пов'язане із технічною документацією №25/05 від 25.05.2012 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виконана ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвест». Вказана технічна документація зазначена у рішенні суду лише для цілей ідентифікації відповідних меж земельної ділянки. Відсутність цієї документації не може позбавляти позивача права на цю земельну ділянку, яке визнане за ним рішенням суду, а отже і можливості зареєструвати таке право за собою.
Відповідно до пункту 67 Порядку забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що технічну документацію, розроблену ФОП ОСОБА_5 мало бути подано разом із технічною документацією, що виконана ТОВ «Консалтінг-Кадастр-Інвест». Проте, наведене є прямим порушенням пункту 67 Порядку та вимог Закону № 3613-VI щодо переліку документів, необхідних для державної реєстрації. Колегія суддів наголошує на тому, що ні Закон № 3613-VI, ні Порядок не визначають необхідності подання будь-яких додаткових документів, окрім тих, які і були подані позивачем, у тому числі відсутні вимоги щодо подання іншої технічної документації для порівняння чи встановлення відповідності меж згідно технічної документації, що подана для державної реєстрації.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що державний кадастровий реєстратор необґрунтовано відмовив позивачу у реєстрації спірної земельної ділянки на підставі документів, що подані разом із заявою 28 грудня 2017 року.
Протиправність зазначеної відмови є самостійною підставою для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві здійснити державну реєстрацію спірної земельної ділянки.
Поряд із цим, як зазначалося, позивачем було подано повторну заяву про державну реєстрацію, що якої, згідно опису поданих документів, було долучено електронний документ (а.с. 16).
Направляючи спірне повідомлення про відмову у прийнятті заяви відповідач посилався на те, що документи подані позивачем не у повному обсязі - не долучено документації із землеустрою у формі електронного документа, оскільки диск, долучений до справи пустий.
Проте, в описі поданих позивачем документів вказано про долучення ним не просто електронного носія (диску), а власне електронного документа. Тому, на переконання колегії суддів, посилання відповідача на те, що позивачем не було долучено до заяви цього електронного документа, є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.
Окрім того, будь-яких зауважень відносно неподання електронного документа при першому зверненні позивача, за результатами якого було протиправно відмовлено у державній реєстрації, відповідачем не зазначалося.
Враховуючи викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач необґрунтовано відмовив у державній реєстрації спірної земельної ділянки за позивачем.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на вручання суду у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина четверта статті 245 КАС.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії і це прямо вбачається зі статті 245 КАС.
При цьому, аналіз викладених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права.
Разом з тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм КАС, зокрема у випадку, коли останній вправі діяти на власний розсуд.
Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - здійснити державну реєстрацію земельної ділянки.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - реєструвати чи не реєструвати земельну ділянку за позивачем.
Таким чином, повноваження відповідача щодо розгляду заяв про державну реєстрацію земельних ділянок та вчинення відповідних дій чи прийняття відповідних рішень за результатами їх розгляду не є дискреційними, оскільки при їх реалізації відповідач не має право діяти на власний розсуд.
При цьому, для цілей застосування частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції, дискреція адміністративного суду поширюється на вибір найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем та застосованого судом першої інстанції способу захисту (зобов'язання відповідача видати відповідний наказ), слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки відповідач двічі неправомірно відмовив позивачу у внесенні відомостей у Державний земельний кадастр з підстав, визнаних судом необґрунтованими, то беручи до уваги викладені норми, а також враховуючи положення абзацу другого частини другої статті 77, абзацу першого частини четвертої статті 245, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію земельної ділянки є допустимим цілком та ефективним з точки зору частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції, про що зазначалося вище.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя О.М. Ганечко
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 08.11.2018.