ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2018Справа № 910/6979/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовомПриватного акціонерного товариства «Херсонський хлібокомбінат»
До Третя особа, 1) Державної Фіскальної служби України 2) Державної казначейської служби України яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів Міське комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона»
Простягнення 73 428,52 грн збитків
Представники сторін:
від позивача: Мінкін О.В.;
від відповідача-1:Шушкевич-Христенко В.В.;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Херсонський хлібокомбінат" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної Фіскальної служби України та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у сумі 73 428,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Херсонський хлібокомбінат" посилається на те, що відповідачем-1 без належних на те правових підстав не було здійснено дій щодо відображення операцій на електронному рахунку платника податку Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона», яке, в свою чергу, є контрагентом позивача, у зв'язку із чим Приватне акціонерне товариство «Херсонський хлібокомбінат» недоотримало податковий кредит у розмірі 73 428,52 грн.
Ухвалою суду від 20.06.2018 було відкрито провадження у справі № 910/6979/18 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 13.07.2018.
06.07.2018 через канцелярію суду від Державної фіскальної служби України надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої остання проти задоволення позовних вимог заперечила посилаючись на те, що з її боку була відсутня протиправна бездіяльність щодо незарахування шляхом збільшення суми поповнення електронного рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника коштів з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.
Також відповідачем-1 наголошено на тому, що на даний момент ним оскаржується постанова Херсонського окружного адміністративного суду № 821/1139/17 за позовом Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» до Державної фіскальної служби України, якою було визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незарахування на рахунок міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника коштів з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам; зобов'язано Державну фіскальну службу України зарахувати шляхом збільшення сум поповнення електронного рахунку на рахунок міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства міста Херсона» (код ЄДРПОУ 03355726) у системі електронного адміністрування податку на додану вартість - на суму 764 310,68 грн. згідно платіжного доручення №19 від 17.12.2015 р., та на суму 572 591,26 грн. згідно платіжного доручення № 20 від 28.12.2015 р. з подальшим відображенням відповідного збільшення у витягу з системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
З огляду на те, що Державною фіскальною службою України оскаржується постанова Херсонського окружного адміністративного суду № 821/1139/17 за позовом Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» до Державної фіскальної служби України, то останній просив суд зупинити провадження у справі № 910/6979/18 до вирішення по суті судом апеляційної інстанції справи № 821/1139/17.
13.07.2017 через канцелярію суду позивачем були подані заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі, в яких останнім наголошено на тому, що на момент розгляду питання про зупинення провадження Одеським апеляційним адміністративним судом не вирішено питання про прийнятність апеляційної скарги. Також позивачем зазначено про те, що за результатами перегляду аналогічних справ, суди апеляційної та касаційної інстанції засилювали позицію судів першої інстанції, яким визнано дії протиправними в частині невиконання ДФС України вимог «Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, який передбачає спрощення порядку збільшення реєстраційної суми на суму коштів, отриманих платником в рахунок погашення заборгованості з різниці в тарифах», затвердженого постановою КМУ № 659 від 16.10.2014.
Також 13.07.2018 через канцелярію суду позивачем були подані заперечення на відзив відповідача, в яких останнім наголошувалось про безпідставність відомостей, викладених у відзиві на позов.
У судовому засіданні 13.07.2018 представник відповідача-1 надав усні пояснення щодо поданого клопотання про зупинення провадження у справі, в яких його підтримав у повному обсязі.
Представник позивача заперечив у повному обсязі проти задоволення вищезазначеного клопотання.
Судом повідомлено, що розгляд клопотання відповідача-1 переноситься до наступного судового засідання.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 13.07.2018 представників відповідача-2 та третьої особи, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.08.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.
13.07.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача та третю особу у підготовче засідання, призначене на 06.08.2018.
У судовому засіданні 06.08.2018 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 07.09.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.08.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача та третю особу у підготовче засідання, призначене на 07.09.2018.
У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 07.09.2018 на лікарняному, судове засідання не відбулося.
Ухвалою суду від 13.09.2018 розгляд справи № 910/6979/18 призначено на 24.09.2018.
У судовому засіданні 24.09.2018 судом було розглянуто та відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі у зазначеній справі з огляду на те, що на момент розгляду зазначеного клопотання не відкрито апеляційне провадження щодо перегляду постанови Херсонського окружного адміністративного суду № 821/1139/1.
У судовому засіданні 24.09.2018 Приватне акціонерне товариство «Херсонський хлібокомбінат» подав клопотання про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, доручивши її проведення Господарському суду Херсонської області.
У підготовчому засіданні, призначеному на 24.09.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 24.09.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018.
Ухвалою суду від 25.09.2018 судом вирішено призначити розгляд справи в судовому засіданні на 17.10.2018 в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 17.10.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 17.10.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача-1, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача-1 не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, подих сторонами.
У судовому засіданні 17.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
14.07.2014 між Приватним акціонерним товариством «Херсонський хлібокомбінат» та Міським комунальним підприємством «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» було укладено договір № 3 на подачу холодної води та послуги з прийому та очищення стічних вод.
За даними Державного реєстру платників податків на додану вартість ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» та Міське комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» зареєстровані платниками податку на додану вартість.
В рамках вказаного вище договору Міське комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» у період з 01.10.2015 до 01.07.2017 надало послуги за договором на загальну суму 440 557,10 грн.
Міським комунальним підприємством «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» не було зареєстровано податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі по тексту - «ЄРПН») щодо господарських операції, що були здійсненні в рамках вказаного вище договору, в підтвердження чого позивач надає PRINT SCREEN ЄРПН платника податків ПРАТ «Херсонський хлібокомбінат», станом на 24.04.2018 року.
З огляду на вищезазначене, ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» необхідно було поповнювати електронний рахунок з податку на додану вартість грошовими коштами, в тому числі на суму, збільшену у вигляді недоотриманого податкового кредиту від господарських операцій з Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона».
ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» неодноразово звертався до Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» з претензією зареєструвати у встановленому Законом порядку податкові накладні в ЄРПН.
МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» вину не визнало та зазначило, що не має можливості зареєструвати податкові накладі в ЄРПН у зв'язку із невиконанням повноважень Державною фіскальною службою, встановлених Податковим кодексом України, Постановами Кабінету Міністрів України від 18.11.2015 № 967 та від 30.12.2015 № 1177 «Про внесення змін до Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість», в частині відображення операцій на електронному рахунку платника податків у розмірі оплати податку на додану вартість за рахунок субвенцій держаного бюджету на відшкодування різниці в тарифах на централізовані послуги з водопостачання та водовідведення.
Згідно постанови Херсонського окружного адміністративного суду № 821/1139/17 за позовом Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» до Державної фіскальної служби України визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незарахування на рахунок міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника коштів з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам; зобов'язано Державну фіскальну службу України зарахувати шляхом збільшення сум поповнення електронного рахунку на рахунок міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства міста Херсона» (код ЄДРПОУ 03355726) у системі електронного адміністрування податку на додану вартість - на суму 764 310,68 грн. згідно платіжного доручення №19 від 17.12.2015 р., та на суму 572 591,26 грн. згідно платіжного доручення № 20 від 28.12.2015 р. з подальшим відображенням відповідного збільшення у витягу з системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Позивач вважає, що протиправна бездіяльності ДФС України призвела до заподіяння збитків ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» у вигляді недоотриманого податкового кредиту у розмірі 73 428,52 грн.
Позивачем зазначено, що у зв'язку із запровадженням електронного адміністрування податку на додану вартість та відсутності достатніх коштів на електронному рахунку платника податку на додану вартість через бездіяльність ДФС України, позивач не мав можливості починаючи з 01.10.2015 реєструвати податкові накладні в ЄРПН ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат».
Позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді додаткових витрат по сплаті податку на додану вартість шляхом перерахування грошових коштів у відповідній сумі зі свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
На думку позивача, у вказаному періоді, ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» не зможе скористатися правом на податковий кредит, у зв'язку зі спливом строків давності, оскільки обчислення податкових зобов'язань здійснюється на дату виникнення податкових зобов'язань, які пов'язані з подіями, що вказані у статті 187 Податкового кодексу України.
Позивач вважає, що до податкових накладних, які складені у вказаному вище періоді та будуть зареєстровані із запізненням строку реєстрації в ЄРПН, не може бути застосований строк давності на включення до податкового кредиту у кількості 1095 календарних днів, оскільки Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабільності розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України» не передбачено, що цей строк давності розповсюджується на податкові накладні, які складенні постачальником товарів-послуг до набрання чинності цього Закону.
На думку ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат», строк давності на включення до податкового кредиту у кількості 1095 календарних днів міг бути застосовано лише до податкових накладних, які складенні після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабільності розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України» № 2198-УІІІ від 09.11.2017 року, а до цього засовується строк давності у кількості 365 днів, по яким цей строк уже минув та ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» безнадійно втратив право на включення до податкового кредиту у період з 01.10.2015 року до 01.07.2017 року суму у розмірі 73 428,52 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 73 4428,52 грн збитків завданих протиправною бездіяльністю Державної фіскальної служби України.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що з його боку була відсутня протиправна бездіяльність щодо незарахування шляхом збільшення суми поповнення електронного рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника коштів з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування збитків. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків, що відповідно до положень ч. 2 ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом положень ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими.
Стаття 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп. 14.1.178); податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (пп. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181).
За приписами ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) - (пп. 201.7 ПК України).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 10 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. N 21, додатками до декларації є, зокрема заява про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування (Д8) (додаток 8).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Як стверджує позивач ПрАТ «Херсонський хлібокомбінат» неодноразово звертався до Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» з претензією зареєструвати у встановленому Законом порядку податкові накладні в ЄРПН. МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» вину не визнало та зазначило, що не має можливості зареєструвати податкові накладі в ЄРПН у зв'язку із невиконанням повноважень Державною фіскальною службою, встановлених Податковим кодексом України, Постановами Кабінету Міністрів України від 18.11.2015 № 967 та від 30.12.2015 № 1177 «Про внесення змін до Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість», в частині відображення операцій на електронному рахунку платника податків у розмірі оплати податку на додану вартість за рахунок субвенцій держаного бюджету на відшкодування різниці в тарифах на централізовані послуги з водопостачання та водовідведення.
При цьому судом зазначається, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідних органів фіскальної служби із скаргою на дії МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона», у зв'язку порушенням останнім граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Також судом зазначається, що несвоєчасне оформлення Міським комунальним підприємством «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» податкових накладних, та їх несвоєчасна реєстрація в органах державної фіскальної служби мають непрямий (опосередкований) зв'язок, з діями позивача з перерахування коштів до бюджету (на виконання податкових зобов'язань). Отже, така поведінка відповідача має оцінюватися за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Також, суд вважає недоведеними твердження позивача про сплив строків давності на включення сум податкового кредиту на підставі податкових накладних, які складені МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» у період з 01.10.2015 по 01.07.2017, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження вчинення позивачем дій направлених на отримання податкового кредиту по зазначеним накладним з урахуванням строків, встановлених в пункті 6 статті 198 Податкового кодексу України.
Оскільки позивачем не доведено своєчасного використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та понесеними позивачем витратами, обґрунтованості своїх вимог про відшкодування збитків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено та підписано 05.11.2018
Суддя Спичак О.М.