Україна
15 січня 2010 р. справа № 2а-11271/09/0570
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Галатіної О.О.
при секретарі Мичак О.С.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача - 1 Кравцової Т.М.
представника відповідача - 2 не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, суд -
Позивач, звернувся до суду з позовною заявою до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.03.2000 року на території промтоварного ринку в місті Горлівки, позивач здійснював реалізацію товару свого товарища -приватного підприємця ОСОБА_2 цей день державним виконавцем Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції були проведені виконавчі дії з виконання рішення суду про стягання з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/6 всіх видів заробітку. Державним виконавцем Рашевою О.В. було накладено арешт на майно, що було передано на реалізацію ОСОБА_1. Позивач вважає дії відповідача, щодо проведення виконавчих дій з арешту майна неправомірними, оскільки зазначене описане майно не належало ОСОБА_1. на праві приватної власності, оскільки на момент проведення виконавчий дій позивач не мав заборгованості зі сплати аліментів, та вартість описаного майна була суттєво занижена державним виконавцем в порівнянні із фактичною вартістю зазначеного майна. Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги. З урахуванням останніх змін, позивач просив суд визнати дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції неправомірними, стягнути заподіяну йому матеріальну шкоду в розмірі 6 550,00 грн., стягнути заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням останніх уточнень, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі, посилаючись при цьому на наступне. 02.08.1999 року Центрально-міським відділом Державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 1227/6 з виконання рішення суду про стягання з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/6 всіх видів заробітку. ОСОБА_1 систематично ухилявся від погашення боргу, з нього неодноразово відбиралися розписки, та він попереджався про кримінальну відповідальність по ст. 114 КК України. Заборгованість зі сплати аліментів виникла з травня 1998 року по 01 березня 2000 року. Позивач є приватним підприємцем, товар, який був описаний державним виконавцем належав на праві власності позивачу. Розписка боржника о прийнятті не зберігання та реалізацію товару від приватного підприємця ОСОБА_2 не може бути доказом, того, що товар не належав на праві власності позивачу, оскільки форма розписки не відповідає вимогам цивільного законодавства. Стосовно заниження державним виконавцем оцінки вартості описаного майна представник відповідача зазначив, що відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»та п. 5.7.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, якщо провести оцінку окремих предметів складно чи якщо вартість майна перевищує 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, чи якщо стягувач чи боржник заперечують проти проведення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта для здійснення вартості майна. Позивачем не було зроблено ніяких заяв, щодо проведення оцінки майна експертом. Вважає при проведенні виконавчих дій, державний виконавець діяв у межах вимог чинного законодавства. Просили суд відмовити позивачу у задоволені його позовних вимог.
Представник відповідача Головного управління державного казначейства України у Донецькій області в судове засідання не з'явився. Надав письмові пояснення, щодо своєї правової позиції по цій справі. Представник відповідача посилався на ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», якою встановлено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, у 2009 році за вимогою органів державної виконавчої служби здійснюється органами Державного казначейства України в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету. Цей перелік є вичерпним, і органів Державної виконавчої служби не містить. Вважає списання бюджетних коштів безпосередньо з Державного бюджету України за вимогами позивача, згідно зі ст. 118, 119 Бюджетного кодексу України буде нецільним використанням бюджетних коштів, що призведе до бюджетного правопорушення. Просив відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Розгляд справи здійснювався із фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон".
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
На підставі ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що на виконанні в Центрально-міському відділі Державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції знаходився виконавчий лист з виконання рішення суду від 26 лютого 1992 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини його заробітку щомісячно але не менш 20 рублів.
1 березня 2000 року державним виконавцем Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції Рашевою Оленою Володимирівною, були проведені виконавчі дії з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, а саме: було арештоване майно у вигляді товару, що знаходилось на реалізації у ОСОБА_1 (акт опису від 01.03.2000 року). Зазначене майно було передано на зберігання стягувачу під розписку. В подальшому, відповідно до договору комісії від 04 січня 2000 року, вилучене майно було передано на реалізацію Акціонерному товариству закритого типу торговому комплексу «Мебель»на загальну суму 980 грн. Кошти від реалізації спірного майна були передані стягувачу ОСОБА_3 у розмірі -952,38 грн., за погашення заборгованості з аліментів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці). Статтею 4 зазначеного закону, передбачені заходи примусового виконання рішень, до яких також відноситься і звернення стягнення на майно боржника.
Стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження», визначає порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника. Відповідно до вимог зазначеної статті, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації Відповідно до п. 5.1.1 «Інструкції про проведення виконавчих дій»затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо).
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, державним виконавцем був проведений арешт майна (товару), що знаходилось на реалізації у ОСОБА_1, без належного документального підтвердження власника цього майна. Не було також надано жодного доказу, щодо проведення державним виконавцем відповідних заходів, щодо виявлення майна боржника, крім запиту до МРЕВ при УВС України м. Горлівки.
Судом також, були встановлені порушення з боку відповідача, які виявилися в порушенні порядку передачі вилученого майна на зберігання. Так, статтею 58 вищезгаданого закону, встановлено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Разом з цим, такий примусовий захід, як арешт майна, застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації. Виходячи зі змісту вищезгаданих норм, стягувач не може бути зберігачем вилученого майна.
Порушення вимог закону з боку відповідача, виявилися також в порушенні порядку реалізації вилученого майна. Стаття 61 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин передбачає, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торгівельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Конкретизовані зазначені вище норми в п. 5.12.2 «Інструкції про проведення виконавчих дій», відповідно до якого, продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Такими спеціалізованими організаціями є Спеціалізоване державне підприємство "Укрспецюст" Міністерства юстиції України та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють реалізацію майна на комісійних, інших договірних началах та шляхом проведення аукціонів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1270 було створено спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст», завданням якого було забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, організація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, на комісійних та інших договірних засадах. Спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст»було ліквідовано 5 квітня 2006 року (постанова № 452 Кабінету Міністрів України від 5.04.2006 року). Отже, на момент коли мали місце спірні правовідносини функції, щодо зберігання та проведення подальшої реалізації вилученого майна мало здійснювати спеціалізоване державне підприємство шляхом продажу на прилюдних торгах, аукціонах, однак державним виконавцем вилучене майно було передано на реалізацію Акціонерному товариству закритого типу торговому комплексу «Мебель»(договір комісії від 04 січня 2000 року між Центральним районним управлінням юстиції, відділом виконавчої служби та Акціонерним товариством закритого типу Торгівельним комплексом «Мебель»). Крім того, суд не може прийняти до уваги взагалі існування АТЗТ ТК «Мебель», оскільки відповідачем під час розгляду справи, не було надано жодного оригіналу документів, що підтверджує існування АТЗТ ТК «Мебель», а навпаки, довідка від 16.03.2000 року підтверджує існування лише Товариства з обмеженою відповідальністю «Мебель», з яким договір комісії не укладався.
Закон України «Про виконавче провадження»містить спеціальні норми, що визначають порядок для стягнення аліментів. Так, зокрема ст. 74 закону визначає, що у разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд стягнення звертається на майно боржника. Розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, та виходячи з пояснень сторін, державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів, була визначена зі слів стягувача за відсутністю інших належних доказів. Крім того, розрахунок про наявність заборгованості зі сплати аліментів був зроблений виходячи спочатку з 1/4 розміру доходів позивача, а потім виходячи з 1/6 розміру доходу позивача. В матеріалах справи наявний витяг рішення суду від 26 лютого 1992 року, відповідно до якого з ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти в розмірі 1/6 частини його заробітної плати, але ж не менш 20 рубл.
Крім того, сторони мають спір, щодо оцінки державним виконавцем вилученого у позивача майна, виходячи з чого позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення на його користь з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 6550 грн. (згідно з експертною оцінкою). Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду. Зазначені норми закріплені також в п. 5.7.3. «Інструкції про проведення виконавчих дій», відповідно до якого, якщо стягувач чи боржник заперечує проти проведення оцінки державним виконавцем, то останній у встановленому порядку призначає експерта чи спеціаліста для визначення вартості майна.
Суд не приймає до уваги посилання позивача, щодо заниження вартості майна державним виконавцем, оскільки ОСОБА_1 заяву про призначення експерта для визначення вартості майна до Державної виконавчої служби не надавав, оцінку вилученого майна до суду не оскаржував. Суд також не приймає до уваги висновки експертизи, щодо оцінки вилученого майна, оскільки, як вбачається з матеріалів справи експертизу було проведено через три роки, після проведення виконавчих дій, а в досліджені використовувалися зразки схожого взуття, а ні ті, що були вилучені державним виконавцем. Проаналізувавши виявлені порушення, а також з урахуванням заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Частина позовних вимог, що стосується визнання дій відповідача неправомірними, підлягає задоволенню, оскільки судом дійсно були виявлені порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження»з боку відповідача, при проведені виконавчих дій з виконання рішення суду від 26 лютого 1992 року.
Частина позовних вимог, що стосується стягнення з відповідача заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 6550, грн. (оцінка майна, відповідно до висновку експерта), на думку суду підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач заяву про призначення експерта для визначення вартості майна до Державної виконавчої служби не надавав, оцінку вилученого майна до суду не оскаржував, тому суд задовольняє вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди на суму 1000 грн.(оцінка вилученого майна, що була проведена державним виконавцем.)
Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, керуючись нормами зазначеної статті, суд стягує матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн., що була заподіяна позивачу з особи, що спричинила зазначену матеріальну шкоду, якою зокрема є Центрально-міський відділ державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції.
Стосовно позовних вимог позивача, про стягнення заподіяної моральної шкоди у сумі 10 000 грн., слід зазначити, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до постанови, Пленуму Верховного Суду України, від 25.05.2001, № 5 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивачем не було надано достатньо доказів стосовно того, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Однак, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з характеру немайнових втрат, що були понесені позивачем, а також з урахуванням того, що позивач з 2000 року добивався відновлення свого порушеного права, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі -500 грн.
Виходячи з положень вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, якими передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
З огляду на вищевикладене суд стягує заподіяну позивачу моральну шкоду з держави в розмірі 500 грн.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції, щодо виконання виконавчих дій з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/6 всіх видів заробітку, а саме: стосовно проведення виконавчих дій з стягнення необґрунтовано виниклої заборгованості зі сплати аліментів, стосовно передачі на зберігання вилученого майна, стосовно реалізації вилученого майна.
Стягнути з Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду у сумі 1000 грн.
Стягнути з Головного управління державного казначейства України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у сумі 500 грн.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 15.01.2010 року.
Повний текст постанови виготовлений 20.01.2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Галатіна О.О.