м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
21 січня 2010 р. Справа № 2-а-4632/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,
при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Боченко П.С., Гудінова Н.С. - представники
відповідача : Опанасюк П.П., Радзіковська І.Т. - представники
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайтек" ЛТД"
до: Державної податкової інспекції у м.Вінниці
про: визнання протиправним податкового повідомлення рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайтек" ЛТД" ( надалі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001022330/0 від 28.10.2009 року про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 340405 грн..
Позов мотивовано тим, що за результатами виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.05.2009 року по 01.08.2009 року проведеною працівниками ДПА у Вінницькій області, складено Акт перевірки № 219/0701/20094747 від 22.10.2009 року, на підставі якого відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001022330/0 від 28.10.2009 року, яким позивачу занижено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 340405,00 гривень.
Позивач не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення, та вважає що воно прийняте без будь-яких законних підстав. Так, зокрема, позивач у позові зазначає, що відповідач, в порушення п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" при визначенні звичайних цін не досліджував та відповідно не враховував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними ( однорідними) товарами у співставних умовах. Також відповідач в порушення ст. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" №817/98 від 23.07.1998 р. не використав статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України при визначенні звичайної ціни товару. Звичайною ціною для продажу імпортного товару відповідач вважає митну вартість товару, однак позивач з цим не погоджується, оскільки продаж імпортних товарів на території України здійснюється в умовах, які не є співставними з умовами, за яких формується митна вартість. А співставність є основним критерієм визначення звичайної ціни відповідно до п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств".
Крім того, позивач, з посиланням на п.7.7.5. ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", яким встановлено строки проведення камеральної та позапланової виїзної документальної перевірки, зазначає, що прийнявши декларації за звітні періоди з заявленим до відшкодування ПДВ, відповідач не здійснив у встановлені строки проведення перевірки чим підтвердив правильність даних, зазначених в декларації.
За таких підстав, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001022330/0 від 28.10.2009 року.
У судовому засіданні представники позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задоволити позовні вимоги.
Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, аргументуючи тим, що позивачем, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів, використано вартість поставки, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому зміни внесені до пункту 4.1. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Так, відповідно до вказаної статті, у разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20% база оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
У відповідності до положень пункту 4.3. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати акцизних зборів, ввізного мита тощо. Отже, реалізація позивачем товару за нижчою вартістю ні ж та, що підлягає сплаті (встановлена митна вартість) являється неправомірним, оскільки така діяльність не спрямована на отримання прибутку.
Враховуючи викладене, відповідач з урахуванням норм митного законодавства, норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайтек" ЛТД" зареєстроване розпорядженням державної адміністрації Замостянського району м.Вінниці 21.06.1994 року за №177 та перебуває на обліку платників податків у ДПІ у м. Вінниці з 30.06.1994 року.
Судом також встановлено, що 22.10.2009 року працівниками ДПА у Вінницькій області була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.04.2009 року по 01.07.2009 року, за результатами якої складено акт № 219/0701/20094747 від 22.10.2009 року, яким були встановлені порушення пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за травень-липень 2009 року на 340405 гривень.
На підставі вказаного акту, ДПІ у м. Вінниці прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001022330/0 від 28.10.2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-липень 2009 року на 340405 гривень.
Як слідує з акту перевірки № 219/0701/20094747 від 22.10.2009 року, одне із порушень, зокрема, завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 340405 грн. виникло внаслідок того, що, платником при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів, використано вартість, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", який доповнено абзацом наступного змісту: “у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами”.
Відповідач, посилаючись на статті 259, 261 Митного кодексу України, п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору та брокерських послуг.
Однак з таким висновком суд не може погодитись, та вважає прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001022330/0 від 28.10.2009 року протиправним з наступних підстав.
Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.
Частиною 1 статті 3 цього Кодексу передбачено, що порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.
З огляду на викладене, сфера дії Митного кодексу України не розповсюджується до господарських відносин по сплаті податків, за наслідками реалізації на території України товарів, що не перебувають під митним контролем.
Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.
Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
В свою чергу, автотранспортні засоби, у зв'язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до статті 43 Митного кодексу України закінчився до продажу даних товарів, що підтверджується актом перевірки і поясненнями представників сторін в судовому засіданні. Тому митну вартість до вказаного товару не можна застосовувати.
Згідно підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено пунктом 1.20 даного Закону.
Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.
Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (підпункт 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вищезгаданого Закону).
Посилання відповідача на підпункт 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання є безпідставними, оскільки у відповідності до статті 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення", вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2008р. № 36 встановлено перелік об'єктів державного цінового регулювання на 2008/09 маркетинговий рік, до якого вживані автотранспортні засоби не входять.
Крім того, жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на вживані автотранспортні засоби.
Також безпідставним є застосування відповідачем до спірних правовідносин пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з визначенням принципів державного регулювання цін, оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився.
Крім того, відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону.
Крім того, відповідно до п. 7.7.5. ст 7 Закону України "Про податок на додану вартість" протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Як вбачається з акту перевірки, податкові декларації з ПДВ подані позивачем за період з 01.05.2009 року по 01.08.2009 року, тобто, відповідач, повинен був у строк до 31.08.2009 року провести документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених в деклараціях даних, а за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, відповідач повинен був протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування, тобто також до 31.08.2009 року. Тому, провівши позапланову виїзну перевірку позивача 22.10.2009 року відповідач порушив вимоги п. 7.7.5. ст 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Таким чином, прийнявши декларації за звітні періоди з заявленим до відшкодування податку на додану вартість, відповідач не здійснив у встановлені строки перевірку, чим підтвердив правильність даних, зазначених в декларації.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні відповідач не довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0001022330/0 від 28.10.2009 року, а його заперечення на позов не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і його скасування..
Встановивши обставини справи, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням статті 167 КАС України, вважаю, що позовні вимоги слід задовольнити, шляхом визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №0001022330/0 від 28.10.2009 року.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до вимог ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, в узгодження з вимогами ст. 162 КАС України, вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0001022330/0 від 28.10.2009 року.
Згідно частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м.Вінниці №0001022330/0 від 28.10.2009 року про зменшення суми бюджетного відкшодування на загальну суму 340405 грн..
3.Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайтек" ЛТД" документально підтверджений розмір судових витрат, відповідно до задоволених позовних вимог в розмірі 3,40 грн..
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 26.01.10
Суддя Сторчак Володимир Юрійович