Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2136/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом НВП "Хартрон - Плант ЛТД" (ТОВ), м. Харків
до ТОВ "НВО "А.Т.О.Р.", м. Харків
про стягнення 2 405 461,57 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (адвокат, дог. б/н від 01.07.2018 р.)
відповідача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 23.08.2018 р.)
НВП "Хартрон - Плант ЛТД" (ТОВ) (надалі - Позивача) звернуся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "НВО "А.Т.О.Р." (надалі - Відповідач) грошові кошти у сумі 2 405 461,57 грн. Просить суд стягнути з Відповідача суму судового збору у розмірі 36 082,00 грн. за подання позову до суду.
03.08.2018 р. ухвалою суду по справі №922/2136/18 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу № 922/2136/18 до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато у справі 922/2136/18 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 30.08.2018 р. о(об) 10:00. Ухвалою суду від 30.08.2018 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 25.09.2018 р. о 10:00. Ухвалою суду від 25.09.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.10.2018 р. о 10:20. В судовому засіданні 11.10.2018 р. було оголошено перерву до 16.10.2018 р. о 11:40.
16.10.2018 р. судове засідання було продовжено та зафіксовано, що представники Позивача та Відповідача у судове засідання з'явились, ніяких документів не надали, а розгляд справи було відкладено на "23" жовтня 2018 р. о 11:10.
У судовому засіданні від 23.10.2018 р. представником Позивача позовні вимоги підтримано у повному обсязі й просив суд постановити рішення щодо задоволення позову.
Представником Відповідача, у судовому засіданні від 23.10.2018 р., проти позовних вимог заперечує частково, з підстав викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись принципом Верховенства права суд встановив наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів України.
Між TOB “НВО “А.Т.О.Р.” та НВП ХАРТРОН-ПЛАНТ ЛТД (ТОВ) укладено договір №102/2017 від 25.05.2017 р. на виконання та поставку продукції, відповідно до умов якого Замовник (ТОВ “НВО “А.Т.О.Р.”) зобов'язаний своєчасно здійснити оплату за виконану роботу Виконавця (НВП ХАРТРОН-ПЛАНТ ЛТД (ТОВ)).
Пункт 3.1. Договору передбачає також здійснення Замовником передплати узгодженої суми протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця. Протягом дії договору Замовником неодноразово надавались замовлення на виготовлення та поставку конкретної продукції та гарантування здійснення оплати у повному обсязі в майбутньому із вказівкою на конкретний строк. Після здійснення Виконавцем виготовлення та поставки такої продукції, оплата з боку Замовника, починаючи із 25.09.2017 р., коли був виставлений рахунок, не здійснювалась або здійснювалась частково та із порушенням строків. Обґрунтованість вимог Позивача підтверджується замовленнями Відповідача, рахунками-фактури, видатковими накладними та довіреностями на отримання виготовленої та поставленої продукції (копії до позову додаються).
Як зазначає Позивач, на момент звернення з позовом з боку НВП ХАРТРОН-ПЛАНТ ЛТД (ТОВ) договірні зобов'язання за цим договором виконано у повному обсязі.
Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків від 17.05.2018 р. за вказаним договором у TOB “НВО “А.Т.О.Р.” перед НВП ХАРТРОН-ПЛАНТ ЛТД (ТОВ) склалась заборгованість у розмірі 1 969 826,47 (один мільйон дев'ятсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять шість грн. сорок сім коп.).
Відповідач неодноразово визнавав борг та гарантував його погашення у найкоротші строки, зокрема у листі № 777 від 22.12.2017 р. пропонував графік оплати й вказаної заборгованості. Утім, починаючи із першого ж місяця, графік оплати був порушений. Також і у листі №107 від 13.03.2018 р. Відповідачем було запропоновано графік погашення заборгованості, який також не був дотриманий починаючи із першого місяця.
Позивачем, відповідно до п.п. 5.2 договору №102/2017 від 25.05.2017 р., де визначено, що у разі порушення Замовником строку оплати Виконавцю, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, було нараховано пеню за прострочення платежів, що становить 267 592,24 (двісті шістдесят сім тисяч п'ятсот дев'яносто дві гри. двадцять чотири коп.) грн.
Крім того, у позовні заяві Позивач просить стягнути з Відповідача інфляційні збитки за борговий період станом на 01.08.2018 р., що складають 121 717,25 грн., та 3% річних від суми боргу за договором №102/2017 складає 46 325,61 грн. станом на 01.08.2018 р., посилаючись на ст. 625 ЦК України.
Таким чином, загальна ціна позову, яка викладена у позові складає 2 405 461,57 (два мільйони чотириста п'ять тисяч чотириста шістдесят одна грн. п'ятдесят сім коп.) грн., які на думку Позивача, підтверджуються договором, актом звірки взаємних розрахунків, копіями супровідних листів-замовлень, рахунків-фактури, видаткових накладних та довіреностей на отримання продукції за договором №102/2017 від 25.05.2017р., а також відповідними листами сторін, зокрема, претензійним листом від 14.02.2018р. та відповіддю на претензію від 13.03.2018 р. (копії до позову додаються).
Відповідачем у наданому відзиві та у судових засіданнях було зазначено, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за договором № 102/2017 сума заборгованості за поставлену продукцію складає 1 969 826,47 (один мільйон дев'ятсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять шість грн. 47 коп.), з яким Відповідач - ТОВ «НВО «А.Т.О.Р.» погодитись не може та заречує проти позову з тих підстав, що Позивач з посиланням на ст. 625 ЦК України висуває вимоги в т.ч. про стягнення суми З ;% річних, а також суми пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як вбачається з матеріалів справи у відповідності до п. 5.2. Договору за прострочення виконання зобов'язань з оплати передбачено інший розмір процентів, а саме: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Тобто стягнення 3 % річних від простроченої суми можливе лише за відсутності його встановленого в договорі розміру процентів - санкцій за прострочення оплати. Таким чином Відповідач вважає, що викладене заявлені Позивачем вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі ''46 325, 61 грн. задоволенню не підлягають.
Крім того, неналежне виконання своїх зобов'язань Відповідачем обумовлене також фінансовими труднощами, які мають місце на підприємстві. ТОВ «НВО «А.Т.О.Р.» (Відповідач) опинився у скрутному матеріальному становищі: на його поточному рахунку відсутні грошові кошти, що підтверджується відповідними довідками з банку (довідка №068/-05/2712 від 10.09.2018). Всі активи, які використовує Відповідач у господарській діяльності (виробничі і офісні приміщення) не є його власністю (що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю та бухгалтерською довідкою вих.№777 від 10.09.2018 р.), що виключає можливість їх стягнення в рахунок погашення заборгованості перед Позивачем. Тому сплатити свою заборгованість протягом найближчого часу Відповідач не має можливості.
Звертаємо увагу суду на наявність передумов для отримання Відповідачем прибутку у 2018-2019 роках, з якого може бути сплачена вищезазначена заборгованість.
Так, Відповідач переміг у декількох тендерах на поставку та виконання послуг з ПАТ "Українська залізниця” у 2018р. (що підтверджується Повідомленням № 1615/207 - 18Т про намір укласти Договір UА-2018-03-13-002526-c від 02.07.2018 року та Повідомленням про намір укласти Договір від 29.05.2018 року), прибуток від виконання яких надасть можливість погашати борг перед Позивачем. Наразі Відповідач активно працює над пошуком нових замовлень.
Також Відповідач має прострочену дебіторську заборгованість, зокрема 2 476315,64 грн., (довідка вих. №778 від 10.09.2018 року). Отримані кошти Відповідач також планує спрямувати на погашення своєї заборгованості перед Позивачем.
Враховуючи відсутність у власності Відповідача активів на суму, достатню для погашення заборгованості, розрахуватись з Позивачем Відповідач зможе лише з прибутку, отриманого від своєї господарської діяльності в майбутньому.
Якщо суд задовольнить позовні вимоги Позивача в заявлених ним розмірах та виконання рішення суду по цій справі буде здійснюватись в загальному порядку без розстрочення виконання (через арешт рахунків, майна) - Відповідач не зможе сплачувати оренду, податки, заробітну плату, купувати сировину, а отже буде вимушений зупинити господарську діяльність, звільнити працівників, не зможе виконувати свої зобов'язання перед іншими контрагентами, не зможе отримувати прибуток, та, як наслідок, не зможе виконати рішення суду по цій справі в повному обсязі. За таких обставин Відповідач може навіть стати банкрутом.
При цьому зазнають шкоди і інтереси Позивача, який не зможе отримати належні суми.
Виходячи із зазначеного, враховуючи інтереси як Відповідача, так і Позивача, зменшення розміру стягуваних сум санкцій та розстрочення виконання рішення є єдиною можливістю Відповідача виконати рішення по цій справі у повному обсязі, а Позивача отримати реальне виконання рішення.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649,651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З вищевикладених підстав суд вважає за доцільне зазначити, що стягнення з Відповідача сум щродо основної заборгованості в розмірі 1 969 826,47 грн. та суми у розмірі 46 325, 61 грн. - 3% річних підлягає задоволенню.
Стосовно стягнення суми інфляційних витрат у розмірі 121 717, 25 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1 Постанови).
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції, як такої що спричинило Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Стосовно заявлених вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача суми пені в розмірі подвійної ставки НБУ у розмірі 267 592, 24 грн. та заявленої Відповідачем вимоги щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на 90%, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (ч. 1 ст. 232 ГК України). Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 ГК України).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Оскільки порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд відмовляє у задоволенні вимог Відповідача щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на 90%, як таку що може спричинити Позивачеві за не одержані доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності Відповідачем своїх зобов'язань.
Але виходячи з обставин справи суд має право зменшити розмір санкцій, беручи до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, суд зменшує розмір належних до сплати штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та вважає за доцільне призначити до стягнення уми у розмірі 133 796,00 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 257, 525, 526, 610, 612, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224-229, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «А.Т.О.Р.» (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, ЄДРПОУ 38381956, р/р 26005000144231 в АО «Укрексімбанк», м. Харків, МФО 351618) на користь НВП ХАРТРОН-ПЛАНТ ЛТД (ТОВ) (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, ЄДРПОУ 25185147, р/р 26004818078351 в ПАТ «ГРАНТ», м. Харків, МФО 351607) заборгованість у розмірі 1 969 826,47 грн., три відсотки річних у розмірі 46 325,61 грн., пеню у розмірі 133 796,00 грн., а також суму судового збору у розмірі 32 249,29 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення інфляційних збитків в сумі 121 717,25 грн. та пені у розмірі 133796,24 грн. - в позові відмовити.
Повне рішення складено 02.11.2018 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя ОСОБА_3