Ухвала від 29.10.2018 по справі 910/21682/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

29.10.2018Справа № 910/21682/15

За заявою ОСОБА_1

до Державного підприємства "Конярство України"

про стягнення заборгованості

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Позивач ОСОБА_1

Від відповідача Коноваленко Є.Л. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

06.10.2017 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із заявою про стягнення заборгованості в розмірі 162 564 грн. 28 коп., яка складає грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, заборгованості за підзвітами про використання коштів, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 21.11.2017 заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості прийнято до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та зупинено провадження до повернення матеріалів справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" до Господарського суду м. Києва.

Матеріали справи № 910/21682/15 повернуто до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2018 поновлено провадження за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості прийнято в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та призначено розгляд заяви на 01.08.2018.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.08.2018 закрито підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 20.08.2018 в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.08.2018 розгляд справи відкладено на 05.09.2019.

Судове засідання призначене на 05.09.2018 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.09.2018 розгляд справи призначено на 03.10.2018.

У судовому засіданні 03.10.2018 оголошено перерву до 29.10.2018.

У судовому засіданні 29.10.2018 позивач надав пояснення по суті заявлених вимог та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача відповідачем не вірно було розраховано суму компенсації за дні невикористаної відпустки, у тому числі за період роботи у Державному підприємстві «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр», зокрема процедура нарахування даної компенсації не відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 10.03.2006 по 10.08.2011 в розмірі 38 960 грн. 16 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58 680 грн. 18 коп., а також 61 923 грн. 94 коп. в рахунок заборгованості за підзвітами про використання коштів за період з 2015 - 2017 років та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

У період з 10.03.1999 по 10.08.2011 позивач працював в ПО «Миколаївконепром», яке в подальшому було реорганізовано в Державне підприємство «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр» на посадах заступника генерального директора по виробництву та першого заступника генерального директора.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2011 року Державне підприємство «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр» було реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства «Конярство України».

10.08.2011 позивача було звільнено у зв'язку з переведенням у філію «Південний племконецентр» Державного підприємства «Конярство України».

10.08.2011 року Позивач був прийнятий на роботу у зв'язку з переведенням з Державного підприємства «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр», на посаду заступника керівника філії з подальшим призначенням керівником філії «Південний племконецентр» Державного підприємства «Конярство України».

12.06.2017 позивача було звільнено з посади за власним бажанням, згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Під час звільнення з роботи позивачу було виплачено заробітну плату, компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, матеріальну допомогу, а також компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в загальному розмірі 100 725 грн. 81 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією розрахункового листка.

Твердження позивача щодо необхідності виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за час роботи у Державному підприємстві «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр» за період з 2006-2011 років у розмірі більшому ніж сплаченому відповідачем, суд вважає безпідставними, зважаючи на наступне.

Міністерством соціальної політики України листом від 25.11.2015 № 1531/13/84-15 про застосування чиновного законодавства повідомлено наступне.

Відповідно до п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду є підставами припинення трудового договору.

При цьому розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки, який настане після переведення на нове місце роботи, визначатиметься за новим місцем роботи.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При цьому при наданні відпустки на новому місці роботи дні щорічної відпустки, яка надається за період роботи на попередньому місці роботи, оплачуються із суми компенсації, яка перерахована на нове місце роботи.

Як вбачається з передавального акту від 10.08.2011 Державне підприємство «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр» передало, а Державне підприємство «Конярство України» прийняло активи "Забезпечення виплат персоналу" у розмірі 102 тис. грн. Згідно Таблиці розрахунку резерву відпусток станом на 08.08.2011 позивачу - ОСОБА_1 передбачено (нараховано) компенсацію за невикористані дні відпусток (163 к.д.) за період 2006-2011 р.р. у розмірі 15 882,72 грн. Зазначену суму у повному обсязі і було виплачено позивачу під час звільнення.

Таким чином, відповідачем проведено з позивачем повний розрахунок з компенсації за невикористану відпустку за час роботи позивача у Державному підприємстві «Державний південний регіональний селекційно-племінний центр по конярству «Південьконецентр».

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 61 923,94 грн. в рахунок заборгованості за підзвітами про використання коштів, судом встановлено наступне.

Як зазначено позивачем у позовній заяві доповненням № 1 до колективного договору на 2012-2013 p.p. укладеного між філією та Державним підприємством "Конярство України" внесені зміни до Колективного договору, а саме передбачено, що керівник філії для виконання своїх виробничих обов'язків може використовувати свій власний автомобіль для вирішення виробничих питань. У зв'язку з чим, "Підприємство" щомісяця компенсує витрати (ПММ, технічне обслуговування автомобіля), що пов'язані з використанням власного легкового транспортного засобу. Компенсування зазначених витрат проводиться на підставі виданих документів (талони АЗС на ПММ, рахунки по ТО, тощо) у сумі що зазначені у представлених документах. При цьому сторони: Керівник філії та особа, що надає свій автомобіль у виробниче використання, укладають між собою Договір на використання легкового автомобілю, у якому визначається місячний ліміт на придбання ПММ. З приводу укладеного Договору по філії видається відповідний наказ.

Зі змісту п. 4.4. Колективного договору вбачається, що керівник філії може використовувати свій власний автомобіль для вирішення виробничих питань.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем та позивачем, як керівником філії «Південний племконецентр» Державного підприємства «Конярство України» було укладено контракт у якому відсутні такі додаткові умови можливої компенсації керівнику філії у разі використання ним власного автомобіля.

Водночас, згідно з п. 16 постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1994 № 140 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" якщо для службових поїздок працівник використовуватиме власний автомобіль, сторони передбачають умови виплати відповідної компенсації.

Згідно Наказу № 06 від 01.02.2013, було затверджено доповнення до колективного договору на 2012-2013 p.p. укладене між філією «Південний племконецентр» ДП «Конярство України» та представником трудового колективу. Відповідно до пункту 2 цих доповнень було внесено зміни до п.4.4. Колективного договору, а саме: «Керівник філії для виконання своїх виробничих обов'язків може використовувати свій власний автомобіль для вирішення виробничих питань, а саме питань, що пов'язані сільськогосподарською діяльністю: проведення весняно-польових робіт та збиральною компанією, виробниче відвідання племконеферми у с. Ново-Григорівка, поїздки у відрядження, поїздки по іншим виробничим питання, а саме тому, що філія немає власного службового транспорту. В зв'язку з чим «Підприємство» щомісяця компенсує витрати (ПММ, технічне обслуговування автомобіля, тощо), що пов'язані з використання власного легкового транспортного заходу. Компенсування зазначених витрат проводиться на підставі виданих документів (талони АЗС на ПММ, рахунки по ТО, тощо) у сумі, що зазначені у представлених документах. При цьому сторони: керівник філії та особа, що надає свій автомобіль у виробниче використання, укладають між собою Договір на використання легкового автомобіля, у якому визначається місячний ліміт на придбання ПММ.

В підтвердження заявлених вимог з відшкодування витрат, що пов'язані з використанням транспортного засобу в розмірі 61 923 грн. 94 коп. позивач посилається на розрахунок витрат по авансованим звітам, при цьому будь яких доказів в підтвердження використання позивачем власного автомобіля для вирішення виробничих питань філії та обсягів такого використання (накази по філії, заяви та звіти про використання автомобіля у виробничих цілях, маршрути із зазначенням пунктів призначення та кілометражем (подорожні листи), розрахункові документи за ПММ відповідно до подорожніх листів та цілей поїздок тощо) до позовної заяви не додано.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2015, 04.01.2016 та 03.01.2017 між фізичною особою ОСОБА_1 та філією "Південний племконецентр" ДП "Конярство України" в особі заступника керівника по господарчій частині Яковенко Володимира Дмитровича було укладено договори використання легкового автомобіля згідно п. 1.1 яких громадянин передав, а філія прийняла в тимчасове використання легкові автомобілі Dacif Solenza Clima, державний номер НОМЕР_1 та Renault Sandero Stepway, державний номер НОМЕР_2.

Статтею 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (стаття 220 ЦК України).

Таким чином, з огляду на те, що сторонами не було дотримано обов'язкової нотаріальної форми, укладені між сторонами правочини є нікчемними та не породжують жодних правових наслідків.

Відтак, суд доходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за підзвітами про використання коштів за період з 2015 - 2017 років в розмірі 61 923 грн. 94 коп.

Зважаючи на проведення відповідачем в повному обсязі розрахунків з позивачем при звільненні, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58 680 грн. 18 коп.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості.

Керуючись ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 73-74, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва ,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості відмовити.

2. Копію ухвали направити сторонам та розпоряднику майна боржника.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя П.П. Чеберяк