02 листопада 2018 року
Київ
справа №2340/2715/18
адміністративне провадження №К/9901/62898/18
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мороз Л.Л., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року у справі № 2340/2715/18 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року у справі № 2340/2715/18.
Ухвалою до Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення її недоліків шляхом надання документа про сплату судового збору в сумі 1762,00 грн.
На виконання зазначеної ухвали скаржником надіслано заяву, в якій посилаючись на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16, зазначає, що звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг. Та у разі відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 761/24881/16 просить зазначити мотиви відступлення та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення.
З цього проводу суд зазначає, що частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як і правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16, не застосовується до питань сплати судового збору у цій справі з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що звільнення від сплати судового збору встановлено за подання позову за умови, що, по-перше, цей позов подається споживачем, по-друге, позов стосується порушених прав позивача, як споживача у спірних правовідносинах.
Однак, у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг, зокрема, й фінансових.
Згідно пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Зі змісту зазанченого пункту вбачається, що визначальною ознакою, яка характеризує фізичну особу, як споживача, є те, що ця особа придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію.
У свою чергу, продукція, згідно з пунктом 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Позов стосується зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Отже, не викликає сумнівів, що у спірних правовідносинах позивач не придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити вироби (товари), оскільки вони є предметами матеріального світу на відміну від предмету позовних вимог.
Так само спірні правовідносини не стосуються й виконання певної роботи у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки пунктом 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач у спірних правовідносинах також не придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити послугу у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Тобто, послуга, за змістом Закону України «Про захист прав споживачів», - це діяльність з надання особі матеріального чи нематеріального блага, яке визначене договором.
Отже, правовідносини щодо подання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації щодо особи як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, не є послугою, у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки така діяльність визначена не договором, а законом.
Між тим, пільга щодо сплати судового збору передбачена для споживачів саме Законом України «Про захист прав споживачів», тому, встановлюючи коло осіб, яких стосується вказана пільга, належить звертатись до визначень саме цього закону.
Отже, послуги, які не визначені договором, зокрема, публічна діяльність щодо подання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації щодо особи як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, не є послугою, у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", тому пільга щодо сплати судового збору, передбачена вказаним законом, до таких правовідносин не застосовується.
Однак, у касаційній скарзі заявник, звертаючись до положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", зазанчає, що надання Фондом гарантій щодо банківських вкладів є фінансовою послугою, а тому позивач є споживачем фінансових послуг у спірних правовідносинах.
Так, пункт 7 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає, що фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги, як надання гарантій.
За змістом статтей 546, 547 Цивільного кодексу України гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання, який оформляється шляхом укладення правочину.
Визначення поняття гарантії міститься у статті 560 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Натомість, "гарантування вкладів", яке здійснюється Фондом, не є гарантією, як способом забезпечення зобовязання, що виникає з правочину, а є публічно-правовою функцією, яка виникає із положень закону. Тому, гарантування вкладів, яке здійснюється Фондом, не є гарантією, яка віднесена до фінансових послуг.
У касаційній скарзі позивач вказує на численну практику Верховного Суду України, відповідно до якої вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг.
Не заперечуючи вказаних висновків, суд звертає увагу на те, що до спріних правовідносин вказана правова позиція не застосовується.
У справах, на які посилається позивач, спір виник дійсно з приводу надання банком фінансових послуг, зокрема, повернення банківського вкладу за договором.
Проте, у справі, яка розглядається, як вже зазанчалось, спірні правовідносини не грунтуються на договорі, на відміну від справ, на які посилається заявник касаційної скарги.
Що стосується посилання позивача на рішення Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16 суддя-доповідач зазначає, що в даному рішенні зазначено, що при прийнятті Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Вказаним рішенням висловлена правова позиція, згідно якої споживачі, які звернулись за захистом своїх прав згідно Закону України "Про захист прав споживачів", звільняються від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу.
Проте, як зазначалось, предметом позову у цій справі є правовідносини не щодо захисту прав позивача, як споживача у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів".
Враховуючи викладене, правовідносини у даній справі не є подібними з правовідносинами, що були предметом розгляду у справі 761/24881/16, тому посилання позивача на рішення Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у вказаній справі, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, є безпідставним.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, який виконує публічно-правові функції та не є надавачем послуг, а позивач не є споживачем у цих правовідносинах. Тому спірні правовідносини не стосуються захисту прав споживачів, відповідно позивач не може бути звільнений від сплати судового збору як споживач.
Стосовно клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід зазначити таке.
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлені статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці нормативні положення не передбачають можливість їх вирішення на стадії відкриття касаційного провадження. У зв'язку з цим клопотання задоволенню не підлягає.
Оскільки недолік касаційної скарги в частині сплати судового збору не усунуто, вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для її повернення.
За приписами частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
Згідно з частиною 7 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2018 у справі №2340/2715/18 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії- повернути заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
...........................
Л.Л. Мороз,
Суддя Верховного Суду