24 жовтня 2018 року Справа № 0840/3251/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
10 серпня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо утримання з позивача пенсії за період з 27 квітня 2016 до 31 вересня 2016 року та невиплати пенсії за період 01 жовтня 2016 до 06 січня 2017 року;
зобов'язати відповідача повернути позивача незаконно утриману пенсію за період з 27 квітня 2016 до 31 вересня 2016 року, та виплатити недоплачену пенсію за період 01 жовтня 2016 до 06 січня 2017 року.
Ухвалою суду від 15.08.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.09.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
16 жовтня 2018 року розгляд справи відкладено у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що 27.04.2016 позивачем було укладено контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України на шість місяців. Разом з тим, з січня 2017 року відповідачем розпочато процедуру стягнення з позивача надмірно виплаченої пенсії, у зв'язку з тим, що позивач не повідомив орган Пенсійного фонду про укладання контракту про проходження військової служби в ЗСУ. Також, з 01.10.2016 по 06.01.2017 позивачу припинено здійснення пенсійних виплат, у зв'язку із продовженням строку контракту про проходження військової служби в ЗСУ.
Позивач вважає такі дії відповідача не законними, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства України виплата пенсії не припиняється у разі проходження військової служби за контрактом в період мобілізації. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що дійсно відповідачем з січня 2017 року почалось утримання сум надміру отриманої пенсії в розмірі 12683,69 грн. На момент подання позову відповідачем утримано 9383,58 грн., залишок недоутриманої пенсії складає 3300,11 грн. Вказує, що утримання переплати здійснюється за період з 24.04.2016 по 06.01.2017, на підставі вимог чинного законодавства України,а саме ч.2 ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що відповідно до Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що укладений Міністерством оборони України з ОСОБА_1, його укладено строком на шість місяців. При цьому жодних зазначень, що Контракт укладено на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не міститься. Крім того, в Контракті також не зазначено, що позивача прийнято на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу здійснено правомірно відповідно до вимог ч.2 ст.2 Закону, застосувати ч.3 ст.2 Закону до позивача не має законних відстав, оскільки вимоги даної норми не забезпечені його Контрактом. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером за вислугою років та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З січня 2017 року почалось утримання з позивача сум надміру отриманої пенсії в розмірі 12683,69 грн.
25 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання роз'яснень про причини утримання коштів з пенсії, причини переплати та період за який буде здійснюватись утримання.
Листом від 12.06.2018 №1349/Т-9 відповідач повідомив позивача про те, що утримання пенсійних виплат здійснюється у зв'язку із укладанням позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на шість місяців з 27.06.2016, на підставі статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо утримання пенсійних виплат, звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що позивач є військовим пенсіонером та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а з 27.04.2016 уклав контракт про проходження служби в ЗСУ.
Суд зазначає, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2262-ХІІ, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Натомість, у відповідності до частини третьої статті 2 Закону №2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Так, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативної-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтями 39,40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими законами України.
Статтями 2 та 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014була оголошена часткова мобілізація, у зв'язку із загостренням суспільно-політичної ситуації в країні.
14 січня 2015 року № 15/2015 було видано новий Указ Президента України «Про часткову мобілізацію».
Вказаним Указом передбачено проведення мобілізації із збереженням ряду пільг для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивач після укладання контракту про проходження служби в ЗСУ безпосередньо приймав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.11).
В силу статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За змістом статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.
При цьому, терміни контрактів про проходження військової служби у Збройних Силах України, які передбачені поза межами дії особливого періоду, починаються з терміну 1 рік, а контракти терміном на 6 місяців передбачені лише в межах особливого періоду існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, який розпочався з моменту оголошення рішення про проведення мобілізації.
Таким чином, всі контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладені терміном на 6 місяців є такими, що укладаються у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці і не існують поза межами особливого періоду.
Відтак, на всіх осіб, які уклали такі контракти мають розповсюджуватись норми частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і виплата пенсійного забезпечення таким особам, якщо вони отримують пенсію за вказаним Законом, не має припинятись.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на позивача розповсюджується пільга передбачена ч.3 ст.2 Закону №2262-ХІІ, у зв'язку з чим дії відповідача щодо утримання пенсії є протиправними.
Вказана позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, яка зокрема викладена в постанові суду від 03.04.2018 у справі №569/5311/17.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Твердження відповідача про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду суд не приймає, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивача про підстави припинення пенсійних виплат та утримання пенсії було повідомлено листом від 12.06.2018 №1349/Т-9, що свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду.
Крім того, суд враховує ту обставину, що позивач проходить військову службу в ЗСУ та приймає участь у проведенні антитерористичної операції, що спричиняє певні перепони у своєчасному зверненні до суду.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (72430, Запорізька область, Приазовський район, с. Богданівка, вул. Дружби, буд.10, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо утримання з ОСОБА_1 пенсії за період з 27 квітня 2016 року до 31 вересня 2016 року та невиплати пенсії за період 01 жовтня 2016 року до 06 січня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повернути ОСОБА_1 незаконно утриману пенсію за період з 27 квітня 2016 року до 31 вересня 2016 року, та виплатити недоплачену пенсію за період 01 жовтня 2016 року до 06 січня 2017 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 31.10.2018.
Суддя М.С. Лазаренко