Постанова
Іменем України
25 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 266/1997/15-ц
провадження № 61-21972св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2016 року у складі судді Курбанової Н. М. та рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Баркова В. М., Биліни Т. І.,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна та визнання права власності на автомобіль.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 27 лютого
2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики-застави, за яким позивач передав грошові кошти з кінцевою датою повернення 27 серпня 2009 року, які ОСОБА_5 повернуто не було. У відповідності до договору, ОСОБА_5 був переданий у якості забезпечення виконання зобов'язань автомобіль «Subaru Tribeca» та видана ОСОБА_4 генеральна довіреність на розпорядження вказаним автомобілем. Також, за умовами договору позики-застави була встановлена заборона на відчуження цього автомобіля.
15 травня 2009 року ОСОБА_5 було видано нотаріально посвідчену довіреність, якою вона передала автомобіль у розпорядження ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2012 року вказана довіреність визнана недійсною.
В подальшому ОСОБА_12 передав даний автомобіль в порядку передоручення за довіреністю від 03 червня 2009 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2015 року вказана довіреність визнана недійсною.
ОСОБА_13 на підставі довіреності від 03 червня 2009 року 14 червня 2009 року продав спірний автомобіль ОСОБА_6
Надалі, згідно довідки-рахунку від 05 квітня 2011 року № 666483
ОСОБА_6 продав спірний автомобіль ОСОБА_7
Згідно довідки-рахунку від 10 листопада 2011 року № 980278 ОСОБА_7 продав автомобіль ОСОБА_8
ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 11 липня 2013 року продав спірний автомобіль ОСОБА_9
ОСОБА_4 просив визнати недійсними договори купівлі-продажу легкового автомобілю марки «Subaru Tribeca», 2008 року випуску, двигун V=3630 cub.cm., шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, а саме: договір купівлі-продажу від 14 червня 2009 року легкового автомобіля між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; договір купівлі-продажу від 05 квітня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; договір купівлі-продажу від
10 листопада 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8; договір купівлі-продажу від 11 липня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; витребувати від ОСОБА_9 спірний автомобіль та передати автомобіль позивачу; визнати за позивачем право власності на спірний автомобіль в рахунок виконання зобов?язання за договором позики-застави.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, так як спірні договору купівлі-продажу не можуть бути визнані недійсними, оскільки нормами ЦК України встановлено інші наслідки порушення заставодавцем правил розпорядження предметом застави. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не є власником спірного автомобіля, а є заставодержателем, тому, відповідно до статті 388 ЦК України, не має правових підстав для витребування у добросовісного набувача - ОСОБА_9 автомобіля та визнання за собою права власності на вказаний автомобіль.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу транспортного засобу від 14 червня
2009 року, укладений на Українській товарній біржі «Контрактова» у місті Дніпропетровську, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, предметом якого є автомобіль «SubaruTribeca», 2008 року випуску, колір чорний, номер двигуна НОМЕР_3, об?єм двигуна 3630, номер кузова НОМЕР_1 - недійсним.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь держави судові витрати по справі у рівних частинах з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 511,78 грн, тобто по
255,78 грн з кожного.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля від
14 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час укладення оспорюваного договору від 14 червня 2009 року був відсутній запис про обтяження щодо спірного автомобіля, заставодержателя ОСОБА_4 не було повідомлено про відчуження спірного автомобіля та згоду останнього на відчуження майна ОСОБА_5 отримано не було.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного автомобіля від 05 квітня
2011 року, від 10 листопада 2011 року, від 11 липня 2013 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказані спірні договори укладені після недійсного правочину, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про витребування у ОСОБА_9 спірного автомобіля з підстав передбачених статтею 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 не є власником спірного автомобіля, а тому вказана вимога суперечить приписам статті 388 ЦК України.
Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний автомобіль, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили, за яким на користь ОСОБА_4 у рахунок погашення заборгованості за договором позики-застави звернуто стягнення на предмет застави. Дане рішення знаходиться на примусовому виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, до теперішнього часу не виконано.
30 травня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у зв?язку із забороною відчуження спірного автомобіля за договором позики-застави, визнання довіреностей недійсними та арештом вказаного автомобіля всі договори купівлі-продажу спірного автомобіля є незаконними, тому в силу приписів статей 586, 590 ЦК України, у суду були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 липня 2011 року, яким обґрунтовано оскаржуване рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року.
07 серпня 2017 року представником ОСОБА_9 - ОСОБА_15 через засоби поштового зв?язку подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2016 року повністю скасовано рішенням апеляційного суду Донецької області 12 травня 2017 року, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного автомобіля від 05 квітня 2011 року, від
10 листопада 2011 року, від 11 липня 2013 року, про витребування у ОСОБА_9 спірного автомобіля та про визнання права власності на спірний автомобіль.
В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому відповідно до приписів статті 400 ЦПК України Верховним Судом не перевіряється.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного автомобіля від
05 квітня 2011 року, від 10 листопада 2011 року, від 11 липня 2013 року, про витребування у ОСОБА_9 спірного автомобіля та про визнання права власності на спірний автомобіль ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належав автомобіль марки «Subaru Tribeca», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.
27 лютого 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики-застави, згідно якого ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 в борг 65 000,00 грн строком до 27 серпня 2009 року зі сплатою щомісячно 6 % за користування грошовими коштами під заставу належного їй автомобіля марки «Subaru Tribeca», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Згідно пунктів 2, 2.8 договору на зазначений транспортний засіб накладена заборона на відчуження та передачу автомобіля у користування третіх осіб.
У випадку невиконання зобов'язань за договором їх виконання забезпечується закладеним майном та здійснюється шляхом звернення стягнення на предмет застави. При неповерненні боргу в установлений строк право власності на закладений автомобіль переходить до ОСОБА_4, який має право його продати з метою погашення боргу і залишити в особистому користуванні .Також ОСОБА_4 має право звернення до суду з позовом про стягнення суми боргу за рахунок заставного майна, в тому числі шляхом передачі йому права власності на заставне майно.
15 травня 2009 року ОСОБА_5 видала ОСОБА_11 та ОСОБА_12 довіреність на право користування та розпорядження вищезазначеним транспортним засобом, який було знято з обліку для реалізації. ОСОБА_12 в порядку передоручення, видав ОСОБА_13 та ОСОБА_14 довіреність на право розпорядження даним автомобілем.
Згідно угоди купівлі-продажу від 14 червня 2009 року ОСОБА_5, в особі ОСОБА_13, діючого на підставі довіреності, продала
ОСОБА_6 спірний автомобіль.
В подальшому, 05 квітня 2011 року автомобіль марки «Subaru Tribeca»,
2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, був проданий ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_7
10 листопада 2011 року ОСОБА_7 продав спірний автомобіль ОСОБА_8
11 липня 2013 року ОСОБА_8 продав автомобіль ОСОБА_9
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_16 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики-застави в загальній сумі 453 535,00 грн, що складається з позики, процентів за її користування, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та пені. В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави автомобіль марки «Subaru Tribeca», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_5
Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 20 липня 2011 року, на підставі ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 липня 2011 року, 20 липня 2011 року внесено реєстраційний запис про заборону відчуження спірного автомобіля
(т. 2, а.с. 63).
Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 07 грудня 2011 року на виконання вищезазначеного рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 26 липня 2011 року накладено арешт на автомобіль марки «Subaru Tribeca», 2008 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_5.(т. 2, а.с. 62).
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2012 року довіреність від 15 травня 2009 року, яка була видана ОСОБА_5 на право користування та розпорядження автомобілем марки «Subaru Tribeca», номер кузова НОМЕР_1, транзитний номер НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнана недійсною.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2015 року довіреність від 03 червня 2009 року визнано недійсною.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання недійсною угоди купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності - відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 січня 2015 року рішення суду залишено без змін.
Згідно статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за якими відповідач ОСОБА_9 набув право власності на спірний автомобіль за відплатним договором, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_5 усупереч положенням матеріального права й договору позики-застави відчужила майно, яке перебувало у нього в заставі, не повідомивши про це його як заставодержателя та не отримавши його згоди. У зв?язку з забороною відчуження спірного автомобіля по договору позики-застави, визнанням довіреностей на розпорядження недійсними та арештами автомобіля вважає усі договори купівлі-продажу спірного автомобіля недійсними.
Згідно зі статями 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Разом із тим реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Також майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право віндикаційного позову належить власнику майна.
Суд апеляційної інстанції встановивши, що ОСОБА_4 не є власником спірного автомобіля, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування у відповідача ОСОБА_9 спірного автомобіля. Заявлена позовна вимога у вказаній частині суперечить положенням статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль в рахунок виконання зобов'язання за договором позики-застави, оскільки рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 липня 2011 року ОСОБА_4 було відмовлено в обраному ним способі звернення стягнення шляхом передачі рухомого майна у власність.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного автомобіля від
05 квітня 2011 року, від 10 листопада 2011 року, від 11 липня 2013 року, про витребування у ОСОБА_9 спірного автомобіля та про визнання права власності на спірний автомобіль - без змін, оскільки підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного автомобіля від 05 квітня 2011 року, від 10 листопада 2011 року, від 11 липня 2013 року, про витребування у ОСОБА_9 спірного автомобіля та про визнання права власності на спірний автомобіль залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М. Коротун
М. Є. Червинська