Постанова
Іменем України
25 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 495/196/17
провадження № 61-25598св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Білгород-Дністровське об?єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у складі судді Прийомової О. Ю. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сидоренко І. П., Станкевича В. А.,
У січні 2017 року Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулося (далі - Управління) до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплаченої пенсії.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з
09 грудня 2004 року.
При опрацюванні пенсійної справи ОСОБА_4 за № 127196, на виконання листа електронної пошти головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22 грудня 2015 року № 3022/02 щодо виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 17 грудня 2015 року «Про результати аналізу використання даних в інформаційно-телекомунікаційній системі Пенсійного фонду України» та аналізу результатів виконання наказу головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від
31 серпня 2015 року № 98 «Про проведення перевірки за результатами співставлення даних в автоматизованих системах», Управлінням виявлено переплату пенсії за період з 10 листопада 2004 року по 31 січня 2016 року в розмірі 660, 78 грн.
У добровільному порядку ОСОБА_4 відмовляється вносити переплату пенсії, тому Управління просило стягнути з відповідачки на його користь надміру виплачену пенсію в сумі 660,78 грн.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна сума переплати проведена добровільно. Недобросовісність з боку відповідачки не встановлена та доказів вказаного позивачем не надано. Також не надано доказів того, що це була саме рахункова помилка.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу Білгород-Дністровського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області відхилено.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
21 лютого 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу Білгород-Дністровського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
03 липня 2017 року Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суд першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не вірно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки незаконно одержані кошти підлягають поверненню особою, яка не мала право на їх отримання.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).
Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.
Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що пенсія не підлягає поверненню, оскільки відсутні докази рахункової помилки із боку позивача чи зловживання або недобросовісність відповідача.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від
30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська