Справа № 308/4250/15-ц
26 жовтня 2018 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді Данко В.Й.,
з участю секретаря судового засідання Павлюх Л.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслани Іванівни, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Митровцій Юрія Юрійовича, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенії Вікторівни, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області в особі Реєстраційної служби, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстрації права власності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслани Іванівни, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Митровцій Юрія Юрійовича, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенії Вікторівни, ОСОБА_7, за участю третіх осіб Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області в особі Реєстраційної служби, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстрації права власності.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 08.02.1991 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, за час перебування у якому було набуто у власність ряд об'єктів нерухомості, зокрема, згідно свідоцтва про право власності на житло від 22.05.1991 приватизовано у спільну сумісну власність квартиру за адресою АДРЕСА_1; на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.1997 реєстраційний номер1-583 відповідачкою було придбано житловий будинок за адресою АДРЕСА_3, зареєстрований в Ужгородському райдержбюро технічної інвентаризації за №611866 та земельну ділянку під ним площею 0.08 га; на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.04.2002 було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_2.
Позивач зазначає, що вказана нерухомість була придбана за спільні кошти подружжя. Вказує, що у період 2001-2012 роки він працював в Чеській Республіці, проживав там постійно не приїжджаючи в Україну, зароблені кошти пересилав дружині.
За час перебування позивача за кордоном відповідач ОСОБА_2 відчужила квартиру за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_7 згідно договору дарування від 29.04.2002 №405, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Матей Р.І.
Крім того, 14.04.2003 року відповідачем ОСОБА_2 від свого імені та по довіреності від імені позивача було укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, згідно якого право власності на будинок та землю перейшло до ОСОБА_3 - дружини брата позивача ОСОБА_9 (третя особа у справі). Даний договір був посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю.
Згодом, 11.05.2006 року відповідачем було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Семен Є.В. Право власності за даним договором перейшло до Матей Руслани Іванівни -приватного нотаріуса, яка посвідчувала договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 та довіреність від імені позивача.
Позивач вказує, що не уповноважував дружину ОСОБА_2 на здійснення продажу нерухомості від його імені.
Посилаючись на норми Цивільного кодексу України, які встановлюють порядок та підстави визнання правочинів недійсним, норми Сімейного кодексу України, які визначають режим майна, що перебуває у спільній сумісній власності, позивач вважає, що вказані правочини порушують його право власності, укладені поза його волею, оскільки наміру відчужувати майно він не мав, укладені з порушенням закону, в зв'язку з чим, на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України просить суд:
- визнати недійсним договір дарування від 29.04.2002 за №405, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Матей Р.І., за яким квартира за адресою АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_7, визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_7;
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14.04.2003, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю., за яким житловий будинок та земельна ділянка площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_3, перейшли у власність ОСОБА_3;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 11.05.2006, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Семен Є.В., за яким право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 перейшло за Матей Русланою Іванівною, визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно за цим договором.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою судді від 27.07.2015 відмовлено.
Ухвалою суду від 26.10.2018 року, в зв'язку з частковою відмовою позивача від позову, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 29.04.2002 за №405 та договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2006, а також вимог про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно за цими договорами.
Таким чином, розгляду в даному провадженні підлягають позовні вимоги ОСОБА_10 в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, від 14.04.2003, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю.
Ухвалами суду від 09.09.2015 року та від 01.10.2015 року за заявами позивача суд вживав заходи забезпечення доказів, зокрема, шляхом витребування від приватного нотаріуса Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю. та від Ужгородської районної державної нотаріальної контори належним чином завірену копію договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14.04.2003 року (за адресою: с. Минай, вул. Можайського, 2, земельна ділянка площею 0,08га) та матеріали на основі яких він були посвідчений.
Ужгородською районною державною нотаріальною конторою надано на вимогу суду витребувані документи.
Відповідач - ОСОБА_2 поданим відзивом від 06.08.2015 року, а також заявою від 25.10.2018 року стосовно обставин укладення спірного договору пояснила, що весь час була лише формальним власником вказаного будинку, оскільки оформлення договору купівлі-продажу будинку займався брат позивач - ОСОБА_11, кошти за вказаним договором сплатив також він. Вказує, що метою вказаного договору було приховання вказаного майна від його дружини - відповідача по даній справі ОСОБА_3. Оскільки відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 фактично не мали жодного відношення до вказаного майна, а майно постійно перебувало у володінні подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_3, це стало підставою для укладення спірного договору дарування будинку та земельної ділянки.
Від приватного нотаріуса Матей Р.І. надійшла заява від 06.10.2016 №7/01-16 якою повідомив про те, що 09.04.2003 за реєстром №430 ним було засвідчено справжність підпису громадянина ОСОБА_1 на заяві про його згоду на відчуження житлового будинку адресою АДРЕСА_3. Вказує, що така заява виготовляється в одному оригінальному примірнику, який, після засвідчення, видається заявнику. Нотаріус вносить запис про таку нотаріальну дію до Реєстру. З огляду на викладене повідомляє про неможливість надати суду примірник вказаної заяви з мокрими підписами.
Позивач поданим 07.02.2018 року письмовим поясненням звертає увагу на наявність в матеріалах справи на аркуші 120 заяви, підписаної нібито ним, про згоду на відчуження спірного будинку, однак, вказує на те, що дійсно згідно даної заяви ним надано згоду на відчуження житлового будинку, але вказана заява не містить згоди на відчуження земельної ділянки під будинком. Просить суд взяти до уваги ці обставини.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14.04.2003 року підтримує та просить їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_12 надав суду заяву, в якій позовні вимоги із врахуванням заяви ОСОБА_1 від 21.08.2017 року підтримав в повному обсязі, та просив суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не заявилася, подала клопотання у порядку ст. 267 Цивільного процесуального кодексу України про застосування строків позовної давності, зв'язку з цим, просить відмовити в позові.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_8 та приватний нотаріус Митровцій Ю.Ю., належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися, письмового відзиву на позов не подали, а тому суд розглядає таку за їх відсутності.
Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, виходячи з їх належності та допустимості, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 08.02.1991 р. по 24.02.2006 р. перебували у зареєстрованому шлюбі про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 08.02.1991 та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2006 у справі №2-1349/06.
В період шлюбу подружжя придбало у власність житловий будинок за адресою АДРЕСА_3, який розташований на земельній ділянці площею 0.08 га.
Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу від 19.02.1997 реєстраційний номер1-583, посвідченим державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_13, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_14.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №312261 від 08.04.2003 право власності оформлено за ОСОБА_2.
14.04.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, згідно якого право власності на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_4, та приватизовану земельну ділянку, площею, 0,08 гр, перейшло до ОСОБА_3. Даний договір був посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю. за реєстраційним номером 2-106.
Як вбачається з матеріалів справи, наголошує, що згода на укладення вказаного договору дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, ним не надавалася, що і стало підставою для звернення з позовом про визнання недійсним вказаного договору.
Розглядаючи даний спір, суд виходить із наступних мотивів та положень закону.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли 14.04.2003 року, до таких необхідно застосовувати матеріальне законодавство, чинне на час виникнення таких правовідносин.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції чинній станом на 01.01.2003) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин не мав самостійного заробітку.
Отже, за змістом зазначеної норми матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
Як встановлено судом, спірне майно, а саме - житловий будинок за адресою АДРЕСА_3, який розташований на земельній ділянці площею 0.08 га, було придбане подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_2 за час перебування в зареєстрованому шлюбі, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження позивача про те, що таке майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Статтею 244 ЦК УРСР, визначено, що договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу (із змінами, внесеними Указами ПВР № 1593-09 від 22.12.76, № 278-11 від 20.05.85, № 2444-11 від 27.06.86, 3718-12 від 16.12.93).
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
За змістом ст. 45 ЦК УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо передбачено в законі.
Стаття 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції, чинній станом на 01.01.2003) передбачає, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Відповідно до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 (чинної на час виникнення правовідносин) справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена, зокрема, в нотаріальному порядку. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі з посвідченням справжності підпису або, у разі подання заявником такої заяви особисто, проставленням відмітки про це.
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України у редакції від 01.01.2002, яка була чинною на момент укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Виходячи з системного аналізу норм статті 120 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2002) у взаємозв'язку з нормами ст.45 ЦК УРСР, ст.23 Кодексу про шлюб та сім'ю України та п.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 суд констатує, що при укладенні договору, згідно з яким здійснюється відчуження житлового будинку та земельної ділянки, на якій розташований будинок, необхідною складовою правомірності укладення такого договору є наявність заяви про згоду другого з подружжя на відчуження як житлового будинку, так і земельної ділянки.
В матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_1 від 09.04.2003 року згідно якої ним надано згоду на відчуження відповідачем ОСОБА_2 житлового будинку за адресою АДРЕСА_5. Справжність підпису на вказаній заяві було посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Матей Р.І. 09.04.2003 за реєстром №430.
Крім того, згідно з поданою до суду заявою від 06.10.2016 №7/01-16 приватний нотаріус Матей Р.І. підтвердив засвідчення ним підпису на заяві позивача про надання згоди на відчуження відповідачкою ОСОБА_2 спірного житлового будинку.
Зі змісту заяви від 09.04.2003 року вбачається, що дійсно позивачем ОСОБА_1 було надано згоду на відчуження його дружиною ОСОБА_2 належного їм на праві спільної сумісної власності будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, згоди на відчуження спірної земельної ділянки площею 0,08 га згідно з вказаною заявою не надано.
В матеріалах справи відсутні інші докази у підтвердження надання позивачем згоди на відчуження відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, площею 0,08 га.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про відсутність його письмової згоди на відчуження земельної ділянки.
Встановивши дані обставини, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено наявність дійсної волі позивача на укладення договору дарування лише в частині відчуження житлового будинку, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14.04.2003, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Ю.Ю. за реєстраційним номером 2-106, в частині дарування земельної ділянки площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_3.
Стосовно поданої заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, суд констатує, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Із пояснень позивача ОСОБА_1 вбачається, що він до травня 2012 року перебував тривалий час в Чехії без можливості залишення її території.
Оскільки, про порушення свого права власності позивач дізнався в травні 2012, а відповідачем не доведено пропущення позивачем строку давності, суд вважає, що в даному випадку відповідачем не доведено пропущення позивачем строку давності, зокрема, тієї обставини, що позивачу раніше було відомо про відчуження земельної ділянки без його згоди.
Керуючись ст. ст. 4, 76, 77, 81, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст.ст. 22, 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції, чинній станом на 01.01.2003), ст. 45, 47, 227, 243, 244 ЦК УРСР, суд,-
Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_17, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслани Іванівни, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Митровцій Юрія Юрійовича, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенії Вікторівни, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області в особі Реєстраційної служби, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстрації права власності, - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14.04.2003, розташованого за адресою АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного нотаріального округу Митровцій Юрієм Юрійовичем за реєстраційним номером 2-106, в частині дарування земельної ділянки площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_3.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено 30 жовтня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.Й. Данко