31 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2944/18
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Соломко І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1А.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації (далі - Управління), в якому просить зобов'язати управління нарахувати і виплатити ОСОБА_1, з урахуванням отриманої суми, разову компенсацію призначену за втрату здоров'я як інваліду ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, згідно абз.2 ч.1 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позов мотивовано тим, що всупереч вимогам ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" управлінням не виплачена позивачу одноразова компенсація як інваліду ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, що, на думку позивача, є звуженням його прав.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на приписи Бюджетного кодексу України за порушення яких передбачена відповідальність. Враховуючи те, що на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (16.02.2017) порядок виплати одноразової компенсації не затверджено, та відповідні видатки на ці виплату в Державному бюджеті на 2018 рік не передбачені, тому підстави для виплати позивачу одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та інваліду 2 групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, відсутні. Крім того, звертає увагу суду на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії А №118074 (а.с.12) та має ІІ групу інвалідності, яка підтверджена довідкою МСЕК серії АВБ №032051, на підставі чого позивач звернувся до Управління із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому одноразову компенсацію у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.
Листом від 10.08.2018 №4572 відповідач, розглянувши звернення ОСОБА_1, повідомив, що відповідно до матеріалів пенсійної особової справи позивача останньому виплачена одноразова компенсація, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в загальній сумі 284.40 грн. Також повідомив, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII внесені зміни, зокрема до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка визначає, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Тому, починаючи з 2015 року підстави для виплати позивачу вказаної компенсації, відсутні.
Не погоджуючись з вищезазначеною відповіддю Управління, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Щодо посилань відповідача на пропуск строку звернення до суду, то суд зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Посилання відповідача на те, що про розмір, а також про нарахування відповідних сум позивачу було відомо ще у 2010 та у 2017 році, проте, до суду звернувся у 2018 році, що свідчить про факт пропуску строку, встановленого статтею 122 КАС України, суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що позивачу дійсно у 2009 та 2017 році проведено виплату одноразової компенсації в загальному розмірі 284,40 грн., що підтверджується рішеннями відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи.
Однак суд не погоджується з доводами відповідача про те, що саме з цього часу позивачу стало відомо про відповідні виплати, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової компенсації відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 45 мінімальних заробітних плат 09.08.2018 після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2018 у справі №5-р/2018, в якому сформульовані юридичні позиції щодо змісту положень частини третьої статті 22 Конституції України. Зокрема, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Відповідь на заяву позивача надана відповідачем 10.08.2018, а позов подано 27.08.2018, тобто в межах строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ), Бюджетним кодексом України, тощо.
Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції чинній на момент встановлення позивачу інвалідності), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах, зокрема, інвалідам ІІ групи - 45 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII внесені зміни, зокрема, до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та вказану статтю викладено у наступній редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Отже, не допускається починаючи з 01.01.2015, виплата одноразової компенсації здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведеної норми права видно, що розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, розміри виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачуються в таких розмірах: інвалідам II групи - 284,40 грн.
Як видно з матеріалів справи, сума коштів, що йому виплачена складає саме 284,40 грн., що відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836. Натомість доказів виплати ОСОБА_1 в розмірі 45 мінімальних заробітних плат відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України, а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік.
При цьому вказані закони не містили обмежень щодо застосування ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, оскільки ані Верховна Рада України, ані Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
22 травня 2018 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76?VIII (далі - Закон № 76)
Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з такого.
Конституційний Суд України наголошує на конституційному обов'язку держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини та вважає за необхідне розвинути і конкретизувати сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень частини третьої статті 22 Основного Закону України
Положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
(частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
На думку Конституційного Суду України, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
З аналізу наведеного рішення слід зробити висновок, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Судом встановлено, що ІІІ група інвалідності позивачу внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, встановлена 01.11.2009, ІІ група інвалідності (безстроково) встановлена 16.02.2017, що підтверджується довідкою МСЕК та відповідачем не заперечується.
При цьому, виплата позивачу одноразової компенсації у сумі 284,40 грн., як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду, захворювання якого пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказана виплата проведена відповідачем без звернення позивача з відповідною заявою встановленого зразка, відповідно до внутрішніх розпоряджень відповідача, що відповідачем не спростовується. Також на противагу заперечень відповідача у відзиві на позов, суд повторно звертає увагу, що доказів на спростування обставини виплати позивачу одноразової компенсації у сумі 284,40 грн відповідачем не надано, а тому пояснення останнього щодо виплати компенсації в розмірі 45 мінімальних заробітних плат - судом до уваги не приймаються як не підтверджені.
Отже, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", редакція якої передбачала виплату одноразової компенсації для інвалідів ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, натомість виплата одноразової компенсації у розмірі, що передбачений від 26.07.1996 №836, є необґрунтованою, оскільки необізнаність позивача про надане йому право на отримання одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як це передбачено у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, яка діяла на момент встановлення позивачу інвалідності, не позбавляє його можливості отримати відповідні грошові кошти.
З огляду на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2018 (справа 5-р/2018) наголошує на конституційному обов'язку держави стверджувати і забезпечувати права і свободи людини та вважає за необхідне розвинути і конкретизувати сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень ч.3 ст.22 Основного Закону України. Положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових Законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. А отже, не допускається зменшення розміру відповідної одноразової допомоги (компенсації) постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 в той час, коли на момент встановлення інвалідності та проведення виплат, діяла ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як відповідачем мали бути застосовані норми Закону, адже він має вищу юридичну силу.
Також вказаним рішенням Конституційного Суду України зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу відмови у перерахунку позивачу одноразової компенсації, суд вважає необгрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення даного позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації нарахувати і виплатити ОСОБА_1, з урахуванням отриманої суми, одноразову компенсацію призначену за втрату здоров'я як інваліду ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, згідно абз.2 ч.1 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач: ОСОБА_1 (вул. Центральна 9/1, с.Ясенівка, Городнянський район, Чернігівська область, 15100, РНОКПП НОМЕР_1).
Відповідач: Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації (вул. Троїцька, 11, м. Городня, Чернігівська область, 15100, код ЄДРПОУ 03196009).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2018 року.
Суддя І.І. Соломко