17 жовтня 2018 р. Справа №818/1882/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненка О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,
представника віповідача - Харченко М.А.,
представника відповідача - Ворони О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення середнього заробітку,-
Позивачка звернулась до суду з позовом, який мотивує тим, що 03.07.2013 прийнята на державну службу на посаду спеціаліста 1 категорії до Сумського об'єднаного міського військового комісаріату. Наказом від 04.08.2016 № 103 її відсторонено від виконання службових обов'язків у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації. На період виконання обов'язків військової служби, починаючи з 04.08.2016 на підставі ст. 119 ч. 3 КЗпП України за нею зберігається місце роботи та середній заробіток. На момент звернення до суду з позовом контракт є чинним, позивачка продовжує службу.
За місцем основної роботи позивачці нараховувався та виплачувався середній заробіток. Наказом від 18.12.2017 № 181 проведення виплат зупинено на час проведення службового розслідування. Наказом від 12.04.2018 № 48 виплати відновлено.
За час проходження служби за контрактом позивачці мало бути виплачено середнього заробітку за основним місцем роботи за 2016 рік 21584,85 грн., за 2017 рік 50139,51 грн. (за період з 01.01.2017 по 30.11.2017 виплати проведені, не виплачено 4316,94 грн. за грудень 2017), за січень-травень 2018 - 21440,95 грн. Вважає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати середнього заробітку є протиправними.
Позивачка уклала контракт під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, особливий період не припинено. На час дії контракту ОСОБА_1 . Має право на пільги, встановлені ч.ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України. Рішенням РНБО, що введено в дію Указом Президента України № 189/214 від 02.03.2014 констатовано виникнення кризової ситуації . Рішення про демобілізацію Президентом України не приймалось.
Статтею 119 КЗпП України, на час виникнення правовідносин, передбачено збереження місця роботи та середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов'язків. Гарантії, встановлені ст. 119 КЗпП України розповсюджуються не тільки на осіб призваних на військову службу, а й на осіб, прийнятих на службу за контрактом, тобто гарантії поширюються і на позивачку. Просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 середній заробіток в сумі 47342 грн. 77 коп.
Відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_3 подано письмові заперечення у яких він позов не визнав. Пояснив, що позивачка дійсно перебувала на державній службі та працювала у Сумському міському військовому комісаріаті. 04.08.2016 нею та виконуючим обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 укладено контракт про проходження військової служби, її відсторонено від виконання обов'язків за основним місцем роботи, виплачувався середній заробіток на підставі ст. 119 ч. 3 КЗпП України. При проведенні службового розслідування було встановлено, що такі виплати здійснювались безпідставно. Статтею 119 КЗпП України в редакції на момент укладення контракту передбачалось збереження посади та середнього заробітку за особами, прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.
Поняття кризової ситуації визначено законом України “Про внесення змін до закону України “Про раду національної безпеки та оборони”. У встановленому законом порядку РНБО рішення про наявність кризової ситуації не приймалось. Позивачка не була призвана на військову службу, а уклала контракт добровільно. Дія ст. 119 КЗпП України не розповсюджується на осіб .що уклали контракт добровільно до дати набуття чинності законом про внесення змін до ст. 119 КЗпП України законом від 06.12.2016. Вважає, що підстави для проведення виплат позивачці відсутні. Просить в задоволенні позову відмови.
Відповідач - Сумський міський військовий комісаріат подав письмовий відзив на позов. Зазначив що взагалі не може бути відповідачем по справі, оскільки не має статусу юридичної особи, а є лише відокремленим підрозділом другого відповідача. Не має фінансового відділу та не виконує функцій з нарахування та виплати заробітної плати працівникам. Такі виплати здійснюються ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивачка у судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача - Сумського обласного військового комісаріату заперечення проти позову підтримав. Додатково пояснив, що Сумський МВК є самостійною юридичною особою. Дійсно не має власного фінансового відділу, фінансування здійснюється централізовано, фінансовим підрозділом обласного військкомату.
Представник Сумського МВК заперечення проти позову підтримав.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 63 від 03.07.2013 Сумського об'єднаного міського військового комісаріату прийнята на державну службу на посаду спеціаліста 1 категорії, їй присвоєно 11 ранг державного службовця (а.с. 11).
04.08.2016 ОСОБА_1 . Укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посаді осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Строк дії контракту до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с. 13-15). Наказом № 103 від 04.08.2016 позивачка зарахована до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
На підставі ст. 119 КЗпП України за позивачкою було збережено посаду за місцем роботи до укладення контракту та виплачувався середній заробіток, що сторонами не оспорюється.
Наказом наказом № 181 від 18.12.2017 Сумського міського військового комісаріату призначено службове розслідування щодо законності проведення таких виплат. До отримання висновку службового розслідування виплати зупинено починаючи з 18.12.2017 (а.с. 18). За рапортом позивачки від 14.12.2017 нею повернуто 17230 грн. 95 коп. середнього заробітку, виплаченого за 2016 рік. (а.с. 21-22). За результатами розслідування, наказом № 48 від 12.04.2018 ІНФОРМАЦІЯ_1 виплати заробітної плати ОСОБА_1 відновлено з 18.12.2017 (а.с. 19-20).
Наказом Сумського обласного військового комісара № 176 від 10.05.2018 зобов'язано Сумського міського військового комісара скасувати п. 2 наказу № 48 від 12.04.2018, яким відновлено виплату середнього заробітку ОСОБА_1 (а.с.72). Наказом № 70 від 29.05.2018 п. 2 наказу № 48 від 12.04.2018 про відновлення виплат ОСОБА_1 скасовано (а.с. 78).
Відповідно до ст. 119 ч.ч. 1-3 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідач зазначає, що позивачка не була призвана, а уклала контракт добровільно, заперечує, що на момент укладення контракту були наявні підстави, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а тому встановлені цією нормою гарантії на позивачку не розповсюджуються. Суд не може погодитись з такою позицією.
Із змісту вказаної вище норми КЗпП України вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.2, зазначеного закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені ст.19 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України” від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03. 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно до ст. 242 ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц; від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц; від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц; від 21.02. 2018 року у справі № 211/1546/16-ц; від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц Верховним Судом зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”. Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
Дотримуючись викладеної правової позиції, суд приходить до переконання, що на момент укладення позивачкою контракту та на момент розгляду справи судом існують передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України підстави, за наявності яких за особами, прийнятими на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.
Як слідує зі змісту ч.3 ст.119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи та середнього заробітку законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки від укладення такого контракту у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.
На підставі викладеного, суд вважає, що відповідачами безпідставно зроблено висновок про протиправність виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за час проходження нею військової служби за контрактом. Також відповідачами безпідставно було припинено виплату середнього заробітку за попереднім місцем роботи позивачки та прийнято від неї кошті в сумі 17230,95 грн., виплачені як збережений середній заробіток за 2016 рік (а.с. 21-22).
Позивачкою заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку з Сумського обласного військового комісаріату. Судом встановлено, що до укладення контракту про проходження військової служби ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Сумським міським військовим комісаріатом. Відсутність у цього суб'єкта фінансового відділу та здійснення виплати заробітної плати через централізований фінансовий відділ ІНФОРМАЦІЯ_2 не змінює характеру правовідносин, що склалися між позивачкою та Сумським міським військовим комісаріатом.
Відповідно до ст. 9 ч. 2 КАС України для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивачки від порушень з боку відповідача, суд вважає необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та стягнути на користь позивачки середній заробіток за час виконання обов'язків військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому суд приходить до переконання, що вимоги про проведення стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 є безпідставними а задоволенню не підлягають.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 середньоденний заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці перед укладенням контракту становив 205 грн. 57 коп. (а.с. 61). Позивачкою подано розрахунок ціни позов у якому вона зазначає, що їй не було виплачено середній заробіток за серпень-грудень 2016 року в сумі 21584,85 грн. та за період грудня 2017 - травня 2018 в сумі 25757,92 грн. Відповідачами будь-якого заперечення щодо зазначених сум не подано. Вирішуючи питання про обґрунтованість наведених розрахунків суд вважає необхідним зменшити суми, які підлягають стягненню у зв'язку з проведенням позивачкою розрахунку за квітень 2018 року на 21 робочий день при фактичних 20. Крім того, позивачкою в розрахунках за травень 2018 року зазначено коефіцієнт індексації 3,5. При цьому будь-якого обґрунтування не надано. Відповідно до вимог ст. 5 ч. 2 закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Відповідно до ст. 9, зазначеного закону індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Виходячи з викладеного, суд вважає, що індексація доходів, які підлягають виплаті позивачці, має бути здійснена відповідачем за наявності до того встановлених законом підстав на момент виплати. Вимога про стягнення індексації є передчасною, за відсутності порушеного права та задоволенню не підлягає.
Виходячи з розміру середньоденного заробітку та кількості днів прострочення, суд вважає необхідним стягнути на користь позивачки з Сумського міського військового комісаріату середній заробіток за час виконання обов'язків військової служби в сумі 46869,96 грн., у тому числі: 21 584,85 грн. за 2016 рік, 25 285,11 грн. за грудень 2017 року - травень 2018 року.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток в сумі 46 869,96 грн. (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять грн. 96 коп.), у тому числі 21 584,85 грн. за 2016 рік, 25 285,11 грн. за грудень 2017 року - травень 2018 року.
В частині вимог про стягнення середнього заробітку з Сумського обласного військового комісаріату відмовити в зв'язку з необгрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 24.10.2018 р.
Суддя О.В. Соп'яненко