Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1656/16-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.
Категорія 27 Доповідач Павицька Т. М.
30 жовтня 2018 року
Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря Кучерявого О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №278/1656/16 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Грубіяна Є.О. в м.Житомирі,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Зазначав, що 26.05.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (наразі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ним був укладений кредитнмий договір № ZRJ0GK00004394 зі сплатою 1,25 % в місяць за користування кредитними коштами. 26.05.2008 між кредитором та ним в забезпечення виконання кредитного договору укладено договір іпотеки, предметом якого став будинок за адресою: АДРЕСА_1. Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку слатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку визначеному графіком погашення заборгованості. Враховуючи вищевикладене просив, визнати недійсним кредитний договір № ZRJ0GK00004394, укладений 26 травня 2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 26 травня 2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 01 червня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, вказує, що дана справа повинна була разглядатися за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначенням справи до судового розгляду. Відповідачем не було надана інформація про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача.
В зв'язку з ліквідацією на підставі Указу Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року Апеляційного суду Житомирської області і утворення Житомирського апеляційного суду, який розпочав роботу з 3 жовтня 2018 року, відповідно до положень п.3 ч.1 ст.31, ч.ч.1-3 ст.33 ЦПК України, п.15.4 Перехідних положень ЦПК України здійснена передача цивільних справ з Апеляційного суду Житомирської області до Житомирського апеляційного суду і автоматизованою системою документообігу суду визначені судді-доповідачі і склади колегій для розгляду цивільних справ.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступникам якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRJ0GK00004394 згідно якого останній отримав кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 22 155 доларів США, з яких: 19 000 доларів США на придбання нерухомості, 570 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 140 доларів США на страхування майна, 95 доларів США на особисте страхування, а також 2 350 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди з проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.1 даного договору.
Відповідно до п.8.9. даного договору, невід'ємними додатками до даного договору є: додаток №1 - детальний опис загальної вартості кредиту та додаток №2 - графік погашення кредиту.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок в АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 2400 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Отже, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що сторонами в момент укладення кредитного договору виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору.
Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався також на ч.2 ст.548 ЦК України, якою передбачено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, у зв'язку з чим просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором.
Таким чином, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, а тому не підлягає визнанню недійсним і договір іпотеки на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню його недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 30 жовтня 2018 року.
Головуючий
Судді