ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 жовтня 2018 року № 826/2894/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_2)
до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в
м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним рішення від 25.05.2017р. про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини; зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 11.04.2018р. відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано Відповідачу в двадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що в порушення Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1751 «Про Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» Відповідачем відмовлено у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач надав Суду відзив з якого вбачається, що Позивач та її дитина є внутрішньо переміщеними особами (далі - ВПО) та не проживають за місцем фактичного проживання зазначеним у довідках ВПО, що відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 є підставою для відмови у призначенні та виплаті зазначеної допомоги.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції про зо видано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.12.2016р. №0000059293 №0000059305.
Позивач та її син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1.
Так, Позивач 08.12.2016 року звернулася до Відповідача із заявою про призначення їй допомоги при народженні дитини, проте рішення за вказаною заявою відповідачем не прийнято.
Крім того, 28.12.2017р. Позивач повторно звернулась до Відповідача із заявою про призначення їй допомоги при народженні дитини.
Листом від 18.01.2018 р. Відповідачем повідомлено про прийняття рішення про відмову Позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини відповідно до п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 року № 365 та рішення комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №45 від 25.05.2017 року, у зв'язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.
Відсутність Позивача за адресою, зазначеною у довідці, а саме: АДРЕСА_1 встановлено актами обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 30.12.2016р. та від 19.01.2018р.
На підставі вказаного акту комісія з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, прийняла рішення №45 від 25.05.2017 року, про відмову Позивачу у призначенні соціальної виплати.
Позивач не погоджується з спірним рішенням Відповідача звернулася до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-XII (надалі - Закон № 2811-XII) призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Згідно статті 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Статтею 11 Закону № 2811-XII встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Аналогічні норми закріпленні у Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 року.
Судом встановлено, що Позивач, яка є громадянкою України та має сина, протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до Відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа з заявою, затвердженою наказом Мінсоцполітики України 21.04.2015 року № 441, про призначення допомоги при народженні дитини та копією свідоцтва про народження дитини, виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 25.11.2016р. серії 1-ЖД №495690.
Отже, Позивач повною мірою виконала вимоги, встановлені Законом № 2811-XII для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги.
Як вбачається зі змісту оскарженого рішення підставою для відмови в призначенні допомоги при народженні дитини стало відсутність Позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до п.7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 (надалі - Порядок) для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
Згідно п. 9-1 Порядку, у разі відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та надає внутрішньо переміщеній особі письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Як зазначено вище, відсутність Позивача за адресою, зазначеною у довідці, а саме: АДРЕСА_1 встановлена актами обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за від 30.12.2016р. та від 19.01.2018р.
Згідно п. 11 Порядку комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
Відповідно до п. 13 Порядку Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Як зазначено вище, Комісією прийнято рішення №45 від 25.05.2017 р. про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини.
Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності до пункту 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
З аналізу норм права, Суд приходить до висновку, механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі №242/3404/17 (провадження №К/9901/2690/17).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із внесеними змінами від 03.10.2017 р. №2147-VIII встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) від 25.05.2017р про відмову у призначенні ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) допомоги при народженні дитини є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 відкритий в ТВБВ №100260201 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669) допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, Суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Обрана Судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження Відповідача.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, Суд застосовує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», відповідно до яких, саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Крім того, Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
З огляду на те, що Відповідачем не доведено правомірність вчинення своїх дій, Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 відкритий в ТВБВ №100260201 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669) допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) від 25.05.2017р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) допомоги при народженні дитини.
3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 відкритий в ТВБВ №100260201 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669) допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 відкритий в ТВБВ №100260201 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7) судовий збір в сумі 740,00 грн. (сімсот сорок гривень 00 копійок).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук