ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 жовтня 2018 року 11:11 № 826/8332/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України,
Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
Перевезенцева О.Ю.,
про поновлення на роботі
за участю представників сторін:
представник позивача: ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_3
представник відповідача 1: Калусенко В.В., Харабара Т.І.
представник відповідача 2: не прибув
Відповідно до частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09.10.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (надалі - Відповідач 1), Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Перевезенцева О.Ю. (надалі - Відповідач 2), в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30 травня 2017 року № 448-р «Про звільнення ОСОБА_1.»; зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України поновити мене на посаді, рівнозначній посаді директора департаменту; стягнути на ОСОБА_1 користь з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середу заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 червня 2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 21.07.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 01.11.2017 р.
У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 01.11.2017 р. розгляд справи відкладено до 06.12.2017 р. у зв'язку з неявкою представників сторін.
Відповідно до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 06.12.2017 р. розгляд справи відкладено до 24.01.2018 р. у зв'язку з неявкою представників Позивача в судове засідання.
В судовому засіданні 24.01.2018 р. Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 27.02.2018 р. в зв'язку з витребуванням додаткових документів у Відповідача 1.
В судовому засіданні 27.02.2018 р. Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 20.03.2018 р. для ознайомлення Позивача з матеріалами справи.
У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 20.03.2018 р. розгляд справи відкладено до 15.05.2018 р. у зв'язку з неявкою представників сторін.
Відповідно до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 20.03.2018 р. розгляд справи відкладено до 26.06.2018 р.
У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 26.06.2018 р. розгляд справи відкладено до 23.07.2018 р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Федорчука А.Б. на лікарняному.
Відповідно до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 23.07.20189 р. розгляд справи відкладено до 03.09.2018 р. у зв'язку з неявкою Позивача в судове засідання.
В судовому засіданні 03.09.2018 р. Судом оголошено перерву в розгляді справи до 09.10.2018 р. на стадію дослідження доказів та судових дебатах.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що зміна істотних умов праці, передбачена ч. 3 ст. 32 КЗпП, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку зі зміною організації виробництва та праці на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки передбачає продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Запропонована мені в посада начальника відділу проектів міжнародної технічної допомоги департаменту державних інвестиційних проектів є нижчою за попередню та не відповідає рівню моєї професійної компетентності, а отже не могла пропонуватися мені. Крім того, у Відповідача відсутні жодні докази того, що Позивач на момент звільнення відмовилася від запропонованої посади. При цьому на момент її звільнення у Відповідача значилися ще декілька вакантних посад, які їй запропоновані не були.
Представники Відповідача 1 проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та зазначав, що Мінекономрозвитку вважає, що дотримання Міністерством чинного законодавства спростовує твердження ОСОБА_1 про порушення її прав та інтересів. Отже, Мінекономрозвитку при звільненні ОСОБА_1 діяло в межах чинного законодавства, що додатково підтверджене Довідкою від 28.07.2017 р. Національного агентства України з питань державної служби.
Відповідач 2 проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив в позові відмовити надавши суду письмові заперечення на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що з 27.04.2015 р. ОСОБА_1 працювала в Мінекономрозвитку на посаді директора Департаменту координації міжнародних програм.
Наказом Мінекономрозвитку від 10.03.2017 р. № 354 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України» до структури Мінекономрозвитку внесено відповідні зміни - зокрема розділ «Департамент координації міжнародних програм» виключено.
Державним секретарем Мінекономрозвитку Перевезенцевим О.Ю. 16.03.2017 р. затверджено та 21.03.2017 р. погоджено з Міністерством фінансів України Перелік № 2 змін до Штатного розпису апарату Мінекономрозвитку на 2017 рік.
У подальшому у зв'язку з змінами у структурі Міністерства 27.03.2017 р. Позивачу було запропоновано переведення на посаду начальника відділу проектів міжнародної технічної допомоги Департаменту державних інвестиційних проектів.
Наказом Мінекономрозвитку від 30.05.2017 р. № 448-к, та з урахуванням тимчасової непрацездатності Позивача, наказом від 12.06.2017 р. № 483-к, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 12.06.2017 року.
Позивач, не погоджуючись з спірним Наказом, звернулася до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 ст. 87 того ж Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
З аналіз норм права вбачається, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Позивачу повідомлено про зміни у структурі Міністерства та запропоновано посаду - начальника відділу проектів міжнародної технічної допомоги Департаменту державних інвестиційних проектів.
Відповідач зазначає, що Позивача повідомлено про можливе звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пунктом 1 статті 40 КЗпП України, але не раніше як через 60 календарних днів.
Суд вважає безпідставним твердження Відповідача щодо незгоди Позивача на проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби, з наступних підстав.
Згідно Акту Мінекономрозвитку України від 30.05.2017 р. Позивача ознайомлено з Наказом №448-к від 30.05.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
У відповідності до п. 1 Наказу Мінекономрозвитку України №448-к від 30.05.2017 р. звільнити ОСОБА_1 з посади директора департаменту координації міжнародних програм 2 червня 2017 року за ініціативою суб'єкта призначення (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункт 1 статті 40 КЗпП України). Підстава: попередження, акт про ознайомлення із пропозицією посади від 27.03.2017, пункт 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу".
Абзацами 2 та 3 частини 4 статті 43 Закону України "Про державну службу" встановлено, що у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Відповідачем не заперечується та в матеріалах відсутні докази того, що Позивач відмовилася від запропонованої посади, а отже в даному випадку вважається, що остання погодилася на переведення та на продовження проходження державної служби.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Мінекономрозвитку від 10.03.2017 р. № 354 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України» до структури Мінекономрозвитку внесено відповідні зміни - зокрема розділ «Департамент координації міжнародних програм» виключено.
Державним секретарем Мінекономрозвитку Перевезенцевим О.Ю. 16.03.2017 р. затверджено та 21.03.2017 р. погоджено з Міністерством фінансів України Перелік № 2 змін до Штатного розпису апарату Мінекономрозвитку на 2017 рік. Відповідно до вказаних змін із штатного розпису виведено Департамент координації міжнародних програм у повному складі.
В матеріалах справи міститься Перелік № 2 змін до Штатного розпису апарату Мінекономрозвитку на 2017 рік, з якого вбачається, з урахуванням змін, затверджено 883 - кількість штатних одиниць, в той час, як до внесення змін кількість штатних одиниць складала 863 особи, що є менше до внесення змін.
Судом досліджено Перелік № 2 змін до Штатного розпису апарату Мінекономрозвитку на 2017 рік та встановлено, що фактично відбулося зміна структурних підрозділів та збільшення на 20 посад.
Так, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, тощо.
При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.
З аналізу матеріалів справи, Суд приходить до висновку про відсутність реорганізації в Мінекономрозвитку України, пов'язаної зі скороченням посад, оскільки замість 863 посад штату введено не меншу кількість посад штату, а збільшено на 20 посад, що в свою чергу, свідчить про вчинення дій щодо заміни штату.
В матеріалах справи містяться дані про те, що в період з 02.06.2017 р. по 07.06.2017 р. Позивач перебувала на лікарняному по догляду за дитиною.
Наказом Мінекономрозвитку України від 12.06.2017 р. №483-к внесено зміни до наказу Мінекономрозвитку України від 30.05.2017 р. №448-к «Про звільнення ОСОБА_1.»: у пункт 1 слова та цифри: « 2 червня 2017 року» замінити словами та цифрами «12 червня 2017 року»; у пункті 2 слова та цифри: «за 3 календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 23.04.2017 по 02.06.2017» замінити словами та цифрами «за 4 календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 23.04.2017 по 12.06.2017».
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 здійснено Відповідачем з порушенням вимог Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30 травня 2017 року № 448-р «Про звільнення ОСОБА_1.» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Суд зазначає наступне.
Суд не погоджується із доводами Відповідачів, що запропонована Позивачу посада є рівнозначною тій, яку обіймала Позивач, та на час звільнення із займаної посади були відсутні інші вакантні посади, які, з урахуванням досвіду та професійних навиків, могла зайняти Позивач, з огляду на наступне.
Згідно з п.6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
В матеріалах справи міститься Лист Мінекономрозвитку за вих. №2205-23/24114-09 від 05.06.2018 р., в якому зазначено, що ОСОБА_8 призначений до Мінекономрозвитку 08.11.2016 на посаду директора департаменту міжнародного торговельно-економічного співробітництва та європейської інтеграції як переможець конкурсу на цю посаду. Наказом Мінекономрозвитку від 01.11.2016 № 1836 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України" було утворено департамент розвитку експорту, до якого частково перейшли функції департаменту міжнародного торговельно-економічного співробітництва та європейської інтеграції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_8, за його заявою, з 28.12.2016 був переведений на рівнозначну посаду директора департаменту розвитку експорту, з 22.03.2017 - на рівнозначну посаду директора департаменту міжнародного торговельно-економічного співробітництва та європейської інтеграції. З 29.05.2017 переведений за його заявою на рівнозначну посаду директора департаменту інтелектуальної власності.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що співробітника Мінекономрозвитку переведено на рівнозначну посаду, в той час, як запропонована Позивачу посада, не відповідає її кваліфікаційному рівню.
Також, Судом не береться до уваги посилання Відповідача, що Позивачу не було запропоновано її рівня посаду, оскільки у останньої відсутній дозвіл до державної таємниці, оскільки в матеріалах справи міститься Довідка з якої вбачається, що у Директорів: департаменту залучення інвестицій, департаменту управління державною власністю та департаменту міжнародного торговельно- економічного співробітництва та європейської інтеграції станом на 30.05.2017 відсутні доступи до державної таємниці.
Водночас, Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Обрана Судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження Відповідача.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, Суд застосовує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», відповідно до яких, саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Крім того, Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
З аналізу норм права та обставин справи, Суд приходить до висновку про допущені порушення вимог законодавства під час звільнення Позивача та наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Постановах: від 04 жовтня 2018 року по справі №813/1004/16 (провадження №К/9901/11895/18); від 26 вересня 2018 року по справі №814/2450/16 (провадження №К/9901/3316/17).
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 2 червня 2017 року по день фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: 01015, Київ, вул. Редутна, 23Б) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30 травня 2017 року № 448-р «Про звільнення ОСОБА_1.».
3. Зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
4. Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 червня 2017 року.
5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук