33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"22" січня 2010 р. Справа № 14/40
за позовом Приватне підприємство -Фірма "ТЕЛЕТУР"
до відповідача Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист"
про стягнення в сумі 282 981 грн. 62 коп.
та за зустрічним позовом Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист"
до Приватне підприємство -Фірма "ТЕЛЕТУР"
про визнання недійсним договору комісії
Суддя
Представники:
Від позивача : представник по довіреності Герасимчук О.П.
Від відповідача : представник по довіреності Климець І.О.
СУТЬ СПОРУ: Правонаступництво Рівненського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" прав та обов"язків Рівненського обласного дочірнього підприємства "Рівнетурист" ЗАТ "Укрпрофтур" підтверджується матеріалами справи, а саме Статутом ЗАТ "Рівнетурист".
Приватне підприємство - Фірма "ТЕЛЕТУР" (надалі ППФ "ТелеТур" або Позивач) звернулося в господарський суд з позовом до Рівненського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" в якому просить стягнути з останнього заборгованість в сумі 282 981,62 грн..
Свої вимоги позивач обгрунтовує наступним.
03 березня 2000 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір комісії (надалі - Договір), за умовами якого Фірма (Комітент) передала, а Відповідач (Комісіонер) прийняв на себе зобов'язання здійснити від свого імені за рахунок та в інтересах Комітента облаштування туркомплексу "Турист" сучасними телевізорами, надалі-Майно.
На виконання положень вказаного вище Договору комісії Позивачем було поставлено Відповідачу телевізори різних моделей в загальній кількості 131 (сто тридцять один) телевізор. Даний факт підтверджується наступними документами:
- згідно накладної № 1 01 серпня 2000 року поставлено 64 телевізори;
- згідно накладної № 2 03 січня 2001 року поставлено 12 телевізорів;
- згідно накладної № 3 25 вересня 2001 року поставлено 19 телевізорів;
- згідно накладної № 4 з червня по жовтень 2002 року поставлено 18 телевізорів;
- згідно накладної від 21 липня 2005 року поставлено 12 телевізорів;
- згідно накладної № 5 23 листопада 2005 року поставлено 6 телевізорів.
Згідно пункту 2.1 Договору (в редакції змін до Договору від 09.11.2005 р.), після передачі Комітентом (позивачем) майна Комісіонеру (відповідачу) останній здійснює встановлення майна у кожному номері готелю та отримує плату за використання такого майна третіми сторонами (проживаючими) з послідуючим їх перерахуванням Комітенту за мінусом комісійної винагороди, належної Комісіонеру.
Відповідно до пункту 2.2 Договору (в редакції змін № 2 від 07.07.2004 р.) Комісіонер, відповідно до п.2.1 Договору, перераховує на розрахунковий рахунок Комітента кошти, отримані від Третьої сторони, в розмірі 95 % - після 01.08.2004 р. один раз на місяць до 02 числа місяця, наступного за звітним /тільки для розцінок, введених Комітентом з 01.08.2004 року.
Проте, відповідач вже значний період часу не виконує свої зобов'язання в повному обсязі, передбачені пунктом 2.2 та які додатково закріплені в пункті 5.1.9 Договору.
Зокрема, за останні три роки відповідач не здійснив належного перерахування коштів Позивачу, яке пов'язане з виконанням комісійного доручення.
Пунктом 5.1.7 (в редакції змін від 09.11.2005 р.) Договору сторони передбачили, що розмір розцінки за використання майна Комітента визначається Комітентом шляхом направлення Комісіонеру відповідних розцінок, але не може бути нижчим 4,50 (чотирьох гривень п'ятдесяти коп.) за одну добу за кожну одиницю майна Комітента, незалежно від фактичного використання майна.
Враховуючи умову Договору, що закріплена в пункті 5.1.7, та зважаючи на ту обставину, що відповідач здійснював порушення також і по інших своїх договірних зобов'язаннях, зокрема, які стосуються надання нам щомісячного звіту про використання майна (п.5.1.10 Договору), зробило розрахунок заборгованості відповідача, виходячи саме з умови пункту 5.1.7 Договору.
Згідно п.4.1 Договору (в редакції від 07.07.2004 р.), за виконання комісійного доручення Комісіонер отримує від Комітента винагороду. Її розмір слідуючий: - 5 % від суми коштів, отриманих від Третьої сторони (п.2.1 Договору) після 01.08.2004 р./ тільки для розцінок, введених Комітентом з 01.08.2004 р./
Відтак, згідно наведених вище положень Договору, за останні три роки (період з 01 квітня 2006 року по 28 лютого 2009 року) Відповідач зобов'язаний був сплатити фірмі "ТелеТур" 596 426,62 (п'ятсот дев'яносто шість тисяч чотириста двадцять шість гривень 62 коп.) грн.
Дана сума розрахована наступним чином:
1) 131 тел. * 4,50 грн. * 1065 дн. = 627 817,5 грн.,
2) 627 817,5 -(627 817,5 грн. * 5 %) = 596 426,62 грн. де:
131 тел. - кількість телевізорів, яка знаходиться у відповідача,
4,50 грн. - розцінка за одну одиницю майна Комітента в добу,
1065 дн. - кількість днів користування телевізорами з 01.04.2006 р. по 28.02.2009 р.
5 % - комісійна винагорода Комісіонера.
Разом з тим, за вказаний період часу Відповідач фактично провів розрахунки з Позивачем в сумі, яка становить:
з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року - 190 262 (сто дев'яносто тисяч двісті шістдесят дві) грн.,
з 01 січня 2008 року станом по 28 лютого 2009 року - 123 183 (сто двадцять три тисячі сто вісімдесят три) грн.,
Отже, за період з 01 квітня 2006 року по 28 лютого 2009 року Відповідач виконав свої зобов'язання по розрахункам з Позивачем не в повному обсязі, а саме в сумі 313 445 (триста тринадцять тисяч чотириста сорок п'ять) грн.
Таким чином, по розрахункам за період з 01 квітня 2006 року по 28 лютого 2009 року залишок заборгованості Відповідача перед фірмою "ТелеТур" складає 282 981,62 ( двісті вісімдесят дві тисячі дев'ятсот вісімдесят одна гривня 62 коп.) грн.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Відповідач надав суду відзив на позов в якому вимог позивача не визнає посилаючись при цьому на наступне.
ЗАТ «Рівнетурист» вважає що, Договір комісії від 03.03.2000 року обмежує господарську діяльність ЗАТ «Рівнетурист» та суперечить Статуту Товариства, мета даного Договору комісії суперечить меті діяльності ЗАТ «Рівнетурист», оскільки ЗАТ «Рівнетурист» не має змоги вільно і на свій розсуд формувати ціни на проживання в номерному фонді туркомплексу «Турист», так як встановлювати розцінки на користування телевізорами виключне право має ППФ "Телетур".
Крім того, про зміни від 09.11.2005 року до Договору комісії від 03.03. 2000 року, які встановлюють розмір розцінок за використання майна Комітента в сумі 4,50 гривень за одну добу за кожну одиницю майна Комітента, незалежно від фактичного використання його майна, підприємство взагалі дізналося після отримання позовної заяви ППФ «ТЕЛЕТУР», а саме: 27 березня 2009 року. Також ЗАТ «Рівнетурист» має сумнів щодо того, чи дійсно вищевказані зміни до Договору від 03.03.2000 року були підписані директором ППФ «ТЕЛЕТУР» Бражніковою Л.М. саме 09 листопада 2000 року. А також, ці зміни прямо та грубо суперечать меті діяльності ЗАТ «Рівнетурист» оскільки ЗАТ «Рівнетурист» не має змоги вільно і на свій розсуд формувати ціни на проживання в номерному фонді туркомплексу «Турист», так як встановлювати розцінки на користування телевізорами виключне право має Позивач, що в свою чергу прямо впливає на формування цін та проживання в номерному фонді готелю «Турист», в результаті чого, ціни становляться завищеними та високими в порівняні з іншими готелями, що призводить до зменшення завантаження ліжко мереж по готелю «Турист» та до прямих збитків.
Внаслідок цього Товариство недоотримує прибутки від цього виду діяльності та несе збитки від використання майна за даним Договором комісії, так як майно Комітента використовується клієнтами готелю «Турист» не в повному обсязі, фактично простоює, що в свою чергу суперечить меті діяльності даного Договору.
Також, ЗАТ «Рівнетурист» вважає що, філія Туркомплекс «Турист» не мала права укладати договір комісії від 03.03.2000 р., оскільки відповідно до чинного цивільного законодавства України, та Положення про філію не могла брати на себе зобов'язання на вчинення таких дій. Крім того, при візуальному дослідженні Договору комісії від 03.03.2000 року та на змінах до нього, вбачається, що підписи, які виконані директором ППФ «ТЕЛЕТУР» Бражніковою Л.М. на вказаних документах є різними. Наведене дослідження дає об'єктивні підстави вважати, що договір комісії від 03.03. 2000 року та зміни до нього, підписані не директором ППФ «ТЕЛЕТУР» Бражніковою Л.М., а іншою особою.
До винесення рішення зі спору ЗАТ «Рівнетурист» подав до ППФ «ТЕЛЕТУР» зустрічний позов в якому просить визнати недійсним договір комісії від 03 березня 2000 року, укладений між ППФ «ТЕЛЕТУР», РДП «Рівнетурист» та туркомплексом "Турист". В обгрунтування зустрічних позовних вимог ЗАТ «Рівнетурист» посилається на ті ж обставини, які наведені ним у відзиві на первісний позов. Крім того у зустрічному позові, як на підставу визнання недійсним договору комісії, ЗАТ «Рівнетурист» посилається на те, що вказаний договір укладено внаслідок зловмисної домовленості представників ППФ «ТЕЛЕТУР» та ЗАТ «Рівнетурист» так як засновником ППФ «ТЕЛЕТУР» на час підписання договору була дружина колишнього генерального директора РДП "Рівнетурист", який укладав договір від імені РДП "Рівнетурист".
Позивач надав письмові пояснення стосовно зустрічного позову в яких вимог викладених в ньому не визнає посилаючись при цьому на наступне.
Як вбачається із зустрічної позовної заяви ЗАТ "Рівнетурист", останній вважає, що вказаний договір підписано від імені фірми "Телетур" не Бражніковою Л.М., яка на момент укладання договору являлася директором останнього, а особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Саме наведені висновки ЗАТ "Рівнетурист" є однією із підстав для звернення з вимогою про визнання недійсним договору комісії від 03.03.2000 року.
Однак, той факт, що зі сторони Фірми "Телетур" договір був вчинений та підписувався саме Бражніковою Л.М. - директором Фірми "Телетур", зазначала і сама Бражнікова Л.М., надавши відповідні письмові пояснення суду у даній справі.
Згідно з положеннями ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
В нашому випадку, це були погоджені дії таких двох сторін як ЗАТ "Рівнетурист" та Фірми "Телетур", в результаті яких між ними виникли певні цивільні правовідносини .
І ті правовідносини, що виникли між ЗАТ "Рівнетурист" та Фірмою "Телетур" на підставі договору комісії від 03.03.2000 р., тривають вже протягом 9-ти років, які полягають у прийнятті кожною із сторін до виконання того, що надає інша із сторін.
Зокрема, зі сторони ЗАТ "Рівнетурист" вже 9 років здійснює облаштування туркомплексу "Турист" сучасними телевізорами, отримуючи такі телевізори від фірми, а фірма, в свою чергу, отримує періодично від ЗАТ "Рівнетурист" передбачену договором плату, по якій на сьогоднішній день і виникла певна заборгованість.
Разом з тим, навіть якщо виникає питання про те, що договір підписаний не повноважною особою, то з аналізу положень ЦУ України випливає, що наступне схвалення юридичною особою договору, який укладений без належних повноважень, робить такий договір дійсним з моменту його укладення.
А саме, в ст.241 ЦК України закріплено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Як зазначалося вище, зі сторони Фірми "Телетур" спірний договір комісії виконується і по сьогоднішній день, а крім того, приймається виконання і зі сторони ЗАТ "Рівнетурист" - це відповідна оплата по договору. Також по договору ведеться відповідна переписка між його сторонами.
Крім того, глава 79 ЦК України містить положення, які регулюють питання, коли вчиняються дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Зокрема, в частині 2 ст.1158 ЦК України зазначено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
З аналізу наведених вище правових норм випливає, що не може бути підставою для визнання договору недійсним з тих підстав, коли такий договір підписаний з однієї сторони особою без належних на те повноважень, при умові що ця сторона в подальшому вчиняла всі дії, які свідчать про схвалення такого договору.
До того ж, за весь період чинності спірного договору комісії фірма жодного разу зі своєї сторони не ставила і не ставить під сумнів його дійсність.
Крім того позивач вважає, що Висновок експерта від 10.12.2009 року №337 є неналежним доказом так як експертиза проведена з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджені наказом Мін"юсту України № 53/5 від 08.10.98р. та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін"юсту України № 53/5 від 08.10.98р.
Крім того представник Позивача подав заяву про застосування строку позовної давності у спорі між ЗАТ "Рівнетурист" та Фірмою "Телетур" в частині визнання недійсним договору комісії від 03.03.2000 року, так як ЗАТ "Рівнетурист" звернувся до суду з зустрічним позовом з пропуском строків позовної давності.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний слід задовольнити.
При цьому суд керувався наступним.
03 березня 2000 року між ППФ "Телетур" як Комітентом, РДП "Рівнетурист" та туркомплексом "Турист", як Комісіонером укладено договір комісії (надалі - Договір), за умовами якого Комітент передає, а Комісіонер приймає на себе обов'язки здійснити від свого імені за рахунок та в інтересах Комітента облаштування туркомплексу "Турист" сучасними телевізорами, в подальшому "Майно".
Як слідує з преамбули вказаного договору та інших його умов він (договір) від імені ППФ "Телетур" укладався директором Бражніковою Л.М..
Однак матеріалами справи встановлено, що договір комісії від 03 березня 2000 року та зміни № 3 від 07.11.2005 року (97 а.с.), зміни від 27.12.2000 року ( 122 а.с.), зміни № 2 від 07.07.2004 року ( 123 а.с.). зміни від 09.11.2005 року (124 а.с.) до вказаного договору виконані не Бражніковою Л.М., а іншою особою. Вказане, зокрема, підтверджується Висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління УМВС України в Рівненській області від 10.12.2009 року за №337 (163-175 а.с.).
Згідно з положеннями статті 41 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення договору комісії від 03.03.2000 року, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.
Відповідно до статті 48 цього ж Кодексу, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 29 ЦК УРСР встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов"язки через органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).
Відповідно до п. 3.3. Статуту ППФ "Телетур" (76 а.с.) директором фірми може бути Засновник або призначена ним згідно контракту /угоди/ особа. Директор керує всією господарською діяльністю фірми і організовує її роботу.
Пунктом 3.4 Статуту ППФ "Телетур" передбачено, що директор фірми без доручення діє від імені фірми, представляє її інтереси у відносинах з державними органами, юридичними та приватними особами, укладає договори. Цим же пунктом встановлено, що директор має право приймати всі рішення, крім тих, що віднесені до виключної компетенції Засновника.
Наказом № 01 від 21 лютого 2000 року директором ППФ "Телетур" призначено Бражнікову Лідію Миколаївну.
Таким чином, з огляду на вищенаведене саме Бражнікова Лідія Миколаївна мала право станом на 03 березня 2000 року представляти інтереси ППФ "Телетур" та укладати договори від імені останньої.
Відтак договір комісії від 03 березня 2000 року не укладений органом ППФ "Телетур", який мав право діяти у межах прав, наданих йому статутом ППФ "Телетур" і, відповідно, ППФ "Телетур" не вчинено дій, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків за вказаним договором..
Відтак договір комісії від 03 березня 2000 року не відповідає вимогам закону, а саме статтям 29 та 41 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент його (договору) укладення, і, відповідно, є надійсним.
Посилання позивача на те, що Висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління УМВС України в Рівненській області від 10.12.2009 року за №337 є неналежним доказом не заслуговує на увагу з огляду на наступне.
Статтею 42 ГПК України встановлено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.
Висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління УМВС України в Рівненській області від 10.12.2009 року за №337 відповідає вимогам, зазначеним у вищеназваній статті ГПК, а відтак у суду відсутні правові підстави для не прийняття його в якості належного доказу у справі.
Крім того господарський суд не наділений повноваженнями по оцінці самої процедури проведення судової експертизи та не вправі робити висновок про правомірність чи неправомірність процедури її проведення.
Посилання представника позивача на статтю 241 Цивільного кодексу України в якій закріплено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою і, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, є необгрунтованим з огляду на наступне.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи оспорюваний договір комісії укладався 03 березня 2000 року, а відтак відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Вказане закріплено в п.10 роз"яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.2009 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними".
Цивільний кодекс України, на який посилається позивач набув чинності з 01 січня 2004 року, а на момент укладення оспорюваного договору комісії діяв Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року, а відтак відповідність чи невідповідність вказаного договору вимогам законодавства має оцінюватися саме стосовно Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.
За наведених обставин необгрунтованими є і інші заперечення позивача на які він посилається у відзиві на зустрічний позов, та як він (позивач) обгрунтовує їх (заперечення) нормами Цивільного кодексу України в редакції від 01 січня 2004 року.
Крім того, суд зазначає, що договір комісії від 03 березня 2000 року не може вважатися схваленим приватним підприємством - фірмою "Телетур" шляхом вчинення дій що свідчать про прийняття його до виконання, а саме шляхом передачі майна, яке є предметом договору, так як відповідно до норм ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, схваленою може бути угода, якщо вона укладена саме представником особи, яка є стороною договору, але з перевищенням повноважень або без відповідних повноважень, однак позивачем не доведено того, що договір комісії від 03 березня 2000 року від імені ППФ "Телетур" укладався саме його представником. Судом при оцінці матеріалів справи теж не встановлено, що договір комісії від 03 березня 2000 року від імені ППФ "Телетур" укладався саме його представником, навпаки судом встановлено, що вказаний договір не укладений органом ППФ "Телетур", який мав право діяти у межах прав, наданих йому статутом ППФ "Телетур".
Крім того, накладні про передачу матеріалів та обладнання ( відповідальне зберігання), які надані позивачем в обгрунтування доказів вчинення дій що свідчать про прийняття договору до виконання (17-21 а.с.), не є документами складеними окремо поза межами договору комісії, а є саме додатками до вказаного договору, а відтак є його невідємними частинами.
Необгрунтованим є і посилання позивача на те, що ППФ "Телетур" приймало кошти від ЗАТ "Рівнетурист" на виконаня договору комісії від 03 березня 2000 року, так як документи надані позивачем в обгрунтування вищенаведеного, а саме журнали-ордери по рахунку 361 з вітчизняними покупцями за 01.01.06- 31.12.07 та за 01.01.08- 16.03.09 (22, 23 а.с.), є документами складеними ППФ "Телетур" в односторонньому порядку, а відтак не є належними доказами. Крім того вказані документи не підтверджують того, що саме ЗАТ "Рівнетурист" сплачувало кошти ППФ "Телетур" і, що саме на виконання договору комісії від 03 березня 2000 року. Інших доказів, які би свідчили про зворотнє позивач суду не надав.
Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу УРСР повинні укладатися у письмовій формі угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Як встановлено вище договір комісії від 03 березня 2000 року не було підписано від імені ППФ "Телетур" особою, яка укладала цей договір, а саме директором Бражніковою Л.М.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, договір комісії від 03 березня 2000 року не можна вважати укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Статтею 396 цього ж Кодексу встановлено, що договір комісії повинен бути укладений у письмовій формі і, що недодержання письмової форми тягне за собою наслідки, передбачені статтею 46 цього Кодексу.
Відповідно до статті 46 ЦК УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Таким чином договір комісії від 03 березня 2000 року є недійсним в зв"язку з недодержанням при його укладенні форми, якої вимагає закон.
Крім того, суд зазначає, що в договорі комісії від 03 березня 2000 року взагалі не визначено статусу РДП "Рівнетурист", а як Комісіонера вказано туркомплекс "Турист" в особі директора Ульяновської Л.Т., діючої на підставі Положення.
Відповідно до пункту 1.2. Положення про Рівненську філію обласного дочірнього підприємства "Рівнетурист" АТ "Укрпрофтур" туркомплекс "Турист" (надалі Положення) останній є структурним підрозділом обласного дочірнього підприємства "Рівнетурист" і може набувати майнові та немайнові права за дорученням "Рівнетурист". Відповідно до п.4.3 Положення директор філії вирішує питання, пов"язані з заключенням контрактів, угод, інших документів за дорученням "Рівнетуриста".
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що ні туркомплекс "Турист", ні його директор не мали доручення від РДП "Рівнетурист" на укладення договору комісії від 03 березня 2000 року.
Відтак договір комісії від 03 березня 2000 року укладений туркомплексом "Турист" з перевищенням повноважень.
Як встановлено вище, ні РДП "Рівнетурист", ні його правонаступник ЗАТ "Рівнетурист" не вчиняли дій, які би свідчили про схвалення договору комісії від 03 березня 2000 року, а відтак вказаний договір не відповідає вимогам закону і, відповідно, є надійсним.
Недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються (п.3.3 роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.2009 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними"), а відтак необгрунтованим є посилання позивача на пропуск відповідачем строку позовної давності для звернення до суду з зустрічним позовом.
Крім того суд зазначає, що якщо, за твердженням позивача, допустити, що договір комісії від 03.03.2000 року укладений зі сторони ППФ "Телетур" повноважним представником, то однаково даний договір не може бути дійсним, так як з матеріалів справи вбачається, що при його укладенні мала місце зловмисна угода представника РДП "Рівнетурист" з другою стороною, що підтверджується наступним.
Як випливає з Статуту ППФ "Телетур" засновником останнього на час підписання договору комісії і на сьогоднішній час є дружина колишнього генерального директора РДП Рівнетурист» Янушевського І.В. - Янушевська Тетяна Анатоліївна.
Відповідно до умов договору комісії Комісіонер зобов"язаний перераховувати на розрахунковий рахунок Комітента кошти, отримані від Третьої сторони, в розмірі 99%- до 01.01.2001 року та 95% після 01.01.2001 року. Таким чином майже вся плата за користування телевізорами мала надходити фірмі "Телетур", засновником якої була дружина генерального директора РДП "Рівнетурист» Янушевського І.В., і яка, відповідно, отримувала дивіденди від діяльності фірми "Телетур".
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім"ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно.
Отже Янушевський І.В., як чоловік Янушевської Тетяни Анатоліївни, мав рівне з останньою право на дивіденди, отримані останньою від діяльності ППФ "Телетур", а відтак був зацікавлений в отриманні Янушевською Т.А. дивідендів у більшому розмірі.
Відтак з огляду на вищенаведене Янушевський І.В., укладаючи договір комісії від 03 березня 2000 року діяв у інтересах ППФ "Телетур" та у власних інтересах, а не в інтересах особи, яку він представляв, а саме РДП "Рівнетурист".
Крім того про зловмисну домовленість свідчить той факт, що Янушевський І.В. діяв від імені ППФ "Телетур" у правовідносинах останнього з іншими особами, зокрема 10.03.2000 року Янушевський І.В. отримав Свідоцтво №24917844 про реєстрацію ППФ "Телетур" як платника податку на додану вартість про що свідчить його підпис у корінці вказаного Свідоцтва.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 57 ЦК УРСР від 18.07.1963 р., угода, укладена внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
За таких обставин в зв"язку з позовом ЗАТ Рівнетурист" договір комісії від 03 березня 2000 року є недійсним в зв"язку з укладенням його внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.
Позовна давність на звернення до суду з зустрічним позовом в частині визнання недійсним договору комісії від 03 березня 2000 року з підстав укладення його внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною товариством "Рівнетурист" не пропущена, так як останньому про наявність зловмисної угоди стало відомо тільки з 01 листопада 2006 року, так як саме з вказаної дати обрано нового керівника ЗАТ "Рівнетурист".
Посилання представника позивача на те, що вказані ЗАТ "Рівнетурист" у зустрічному позові підстави для визнання договору недійсним не завдали збитків останньому та не порушили його права та інтереси є необгрунтованими, так як договір визнається недійсним не за умови завдання його укладенням збитків чи порушенням прав та інтресів інших осіб, а саме з підстав невідповідності його (договору) вимогам закону.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов"язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відтак Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" зобов"язане повернути приватному підприємству - фірмі "ТЕЛЕТУР" 131 шт. телевізорів переданих по:
- згідно накладної № 1 01 серпня 2000 року - 64 телевізори;
- згідно накладної № 2 03 січня 2001 року - 12 телевізорів;
- згідно накладної № 3 25 вересня 2001 року - 19 телевізорів;
- згідно накладної № 4 червень - жовтень 2002 року - 18 телевізорів;
- згідно накладної від 21 липня 2005 року - 12 телевізорів;
- згідно накладної № 5 23 листопада 2005 року - 6 телевізорів.
Статтею 4 Цивільного кодексу УРСР встановлено підстави виникнення цивільних прав і обов"язків. Відповідно до норм вказаної статті:
Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування;
в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків. Відтак в зв"язку з визнанням господарським судом договору комісії від 03 березня 2000 року недійсним, то, відповідно, з вказаного договору не виникли права та обов"язки, а відтак необгрунтованою та неправомірною є вимога ППФ "Телетур" про стягнення з ЗАТ "Рівнетурист" заборгованості, яка виникла з даного договору.
На підставі ст.49 ГПК України на сторін покладаються судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні позову Приватного підприємства - Фірми "ТЕЛЕТУР".
2. Зустрічний позов Рівненського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" задовольнити.
Визнати недійсним Договір комісії від 03 березня 2000 року, укладений між Приватним підприємством фірмою "ТЕЛЕТУР", РДП "Рівнетурист" та туркомплексом "Турист".
3. Зобов"язати Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" повернути приватному підприємству - фірмі "ТЕЛЕТУР" 131 шт. телевізорів.
4. Стягнути з Приватного підприємство фірми "ТЕЛЕТУР" (м.Рівне, вул. Замкова, 10-в, офіс 30, код ЄДРПОУ 30712222) на користь Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" (м.Рівне, вул.Київська,36, код ЄДРПОУ 02651374) 85 грн. витрат по держмиту та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя
підписано "29" січня 2010 р.