1Справа № 335/7195/18 2/335/1961/2018
18 жовтня 2018 року м.Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача адвоката ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» про поновлення на роботі, компенсацію моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» про поновлення на роботі, компенсацію моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що вона з 02.10.2017 року була співробітником АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» та займала посаду головного економіста, а саме у Запорозькому міському відділенні, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 176.
За період її роботи, на її адресу з боку клієнтів не було жодної скарги. Стягнення або догани від керівництва також відсутні.
До відділення банку де вона на той момент працювала приїхав старший регіональний менеджер з управління групою відділень Дніпропетровською ОД ОСОБА_5.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.12.2017 року після проведення загальних зборів, на яких вирішувались робочі питання, регіональний менеджер ОСОБА_5, скориставшись своїм службовим становищем, та перевищуючи його, застосовуючи по відношенню до неї морально-психологічний тиск, фактично змусила її підписати заяву про звільнення за згодою сторін.
У момент розмови, ОСОБА_5 в особливо цинічній формі, нічого не пояснюючи, запропонувала їй вибір або звільнитися за власним бажанням, або з приводу виходу з декретної відпустки працівника, при цьому стосовно ситуації та причин такої поведінки керівництва ОСОБА_5 наголосила, що не вважає за потрібне нічого їй пояснювати.
Також позивач зазначає, що ОСОБА_5 її безпідставно звинувачувала у неналежному обслуговуванні клієнтки ОСОБА_6
01.12.2017 року наказом № 1342-к її було незаконно звільнено з посади головного економіста АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки підписана нею заява не є дійсною, та була підписана не з її згоди, а під тиском та моральним насильством з боку керівника.
Посилаючись на зазначені обставини позивач просить суд визнати недійсною заяву про звільнення з роботи ОСОБА_1 та наказ АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» № 1342-к від 01.12.2017 року, поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» у м. Запоріжжя, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Також позивач просить поновити їй пропущений строк встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки вона намагалась довести незаконність свого звільнення в позасудовому порядку, що не надало позитивних результатів.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.08.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» про поновлення на роботі, компенсацію моральної шкодиприйнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. (а.с. 26).
12.09.2018 року до суду надійшов відзив представника відповідача АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3», в якому представник відповідача просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на те, що 01.12.2017 року позивач звернулася до відповідача з пропозицією звільнити її за угодою сторін, надавши відповідну заяву до АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3». В свою чергу відповідач погодився звільнити позивача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) і в той же день (01.12.2017 року) позивачем було видано наказ № 1342-к від 01.12.2017 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1В.» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку в кількості 4 календарних днів за період з 02.10.2017 року по 04.12.2017 рік.
Із вказаним наказом № 1342-к від 01.12.2017 року позивач була ознайомлена у день його видачі, про що свідчить власноручний підпис позивача на наказі у графі «З наказом ознайомлена». Тим самим позивач підтвердила своє волевиявлення на припинення трудового договору за угодою сторін в момент видачі наказу про звільнення.
Вказаний наказ № 1342-к від 01.12.2017 року підписано зі сторони відповідача належним чином уповноваженою особою - Регіональним менеджером з управління групою відділень (м. Запоріжжя) Дніпропетровської обласної дирекції АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» ОСОБА_7.
Таким чином, на думку представника відповідача звільнення позивача на підставі п. 1. ч. 1 ст.36 КЗпП України було здійснено у чіткій відповідності до норм діючого законодавства України, оскільки: на момент видачі наказу про звільнення № 1342-к від 01.12.2017 року дійсно існувала домовленість позивача та відповідача про припинення трудового договору за взаємною згодою; в момент видачі Наказу про звільнення №1342-к від 01.12.2017 року було зафіксоване волевиявлення працівника на припинення трудового договору за угодою сторін; позивач на момент складання та на момент видачі наказу про звільнення № 1342-к від 01.12.2017 року не заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, які викладені в позові.
Представник відповідача АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав, що викладені у відзиві відповідача на позовну заяву.
Вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
02.10.2017 року позивач розпочала працювати в АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» на посаді головного економіста Запорізького міського відділення (м. Запоріжжя), на яку була прийнята на підставі наказу № 1082-к від 28.09.2017 року «Про прийом на роботу ОСОБА_1В.» на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_8 до дня її фактичного виходу (а.с. 41).
Також, при прийнятті на роботу ОСОБА_1, позивачу було встановлено 3-місячний строк випробування (з 02.10.2017 року по 01.01.2018 року) про що, відповідно до вимог ст. 26 КЗпП України, зазначено у Наказі № 1082-к від 28.09.2017 року.
Із зазначеним наказом позивач була належним чином ознайомлена, про що свідчить її власноручний підпис на наказі у графі «З наказом ознайомлена».
01.12.2017 року позивач звернулася до відповідача з пропозицією звільнити її за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП, надавши заяву до АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» (а.с. 42).
Відповідач погодився звільнити позивача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) і в той же день (01.12.2017 року) відповідачем було видано наказ № 1342-к від 01.12.2017 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1В.» ( а.с. 44), у якому, зокрема, зазначено: «ОСОБА_1, головного економіста Запорізького міського відділення (м. Запоріжжя) АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3», звільнити з роботи 04.12.2017 року за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП. Виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку в кількості 4 календарних днів за період з 02.10.2017р. по 04.12.2017р.».
Із вказаним наказом № 1342-к від 01.12.2017 року позивач була ознайомлена у день його видачі, про що свідчить власноручний підпис позивача на наказі у графі «З наказом ознайомлена». Тим самим позивач підтвердила своє волевиявлення на припинення трудового договору за угодою сторін в момент видачі наказу про звільнення.
Вказаний наказ № 1342-к від 01.12.2017 року підписано зі сторони відповідача належним чином уповноваженою особою - Регіональним менеджером з управління групою відділень (м. Запоріжжя) Дніпропетровської обласної дирекції АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» ОСОБА_7, що підтверджується:
- п. 1.9 Постанови Правління АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» № П-252/6 від «Про надання повноважень укладати та підписувати від імені Банку трудові договори, договори про матеріальну відповідальність та видавати накази з особового складу» (а.с. 45-48)), відповідно до якого Регіональному менеджеру з управління групою відділень дирекцій Регіону надані повноваження, зокрема, видавати від імені Банку накази з особового складу щодо працівників відділень Банку (крім начальників відділень) у області, де розташоване робоче місце регіонального менеджера (до таких наказів з особового складу відповідно до п. 1 1 зазначеної Постанови Правління АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» № П-252/6 від 17.12.2015 року належать, зокрема, накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи);
- наказом №3080-к від 17.08.2015 року про переведення ОСОБА_7 на посаду регіонального менеджера з управління групою відділень (м. Запоріжжя) Дніпропетровської обласної дирекції АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» (а.с. 49);
- посадовою інструкцією Регіонального менеджера з управління групою відділень ОСОБА_7 від 15.02.2016 року (у п. 2 вказаної Посадової інструкції визначено, що повноваження Регіонального менеджера з управління групою відділень поширюються на відділення Банку в Запорізькій області) (а.с. 50-55).
У позовній заяві позивач зазначає про те, що за період її роботи з боку клієнтів на її адресу не було жодної скарги, а надана заява про звільнення була підписана без її дійсного волевиявлення із здійсненням тиску та морального насильства з боку керівництва.
Вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, спростовані в судовому засіданні показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5, які в судовому засіданні пояснили, що заява про звільнення позивачем була написана добровільно, ніякого тиску та морального насильства з боку керівництва при цьому не було. Також свідками зазначено, що конфлікти з клієнтами у позивача відбувалися постійно, про що вказано у Доповідній записці Регіонального менеджера з управління групою відділень (м. Запоріжжя) Дніпропетровської обласної дирекції АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» ОСОБА_7 від 14.12.2017 року.
Копія Доповідної записки від 14.12.2017 року додана відповідачем до відзиву на позовну заяву (а.с. 56-57).
Крім того, судом встановлено, що окрім усних скарг клієнтів, на електронну адресу Банку надійшла скарга ОСОБА_6, зареєстрована за № 97/еп 86931 від 05.12.2017 року, у якій вона повідомила про факт неналежного обслуговування зі сторони ОСОБА_1, який мав місце 30.11.2017 року (а.с. 60).
Також судом з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 встановлено, що враховуючи наявність фактів неналежного обслуговування позивачем клієнтів АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3», а також факт встановлення для ОСОБА_1 3-місячного випробувального строку, у Банку були підстави для встановлення невідповідності позивача займаній посаді, на яку її прийнято, наслідком чого було б звільнення позивача як такої, що не витримав випробування.
Зазначені факти були доведені позивачу при спільній бесіді, яка відбулася 01.12.2017 року між позивачем, Регіональним менеджером з управління групою відділень (м. Запоріжжя) ОСОБА_7 та старшим регіональним менеджером з управління групою відділень Дніпропетровської ОД ОСОБА_5 При цьому, жодного тиску (ні фізичного ні морального) з боку свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на позивача не чинилося.
Після цього, ОСОБА_1 не бажаючи бути звільненою, як така що не витримала випробування, надала заяву з пропозицією звільнити її за згодою сторін. На вказану пропозицію позивача погодилося керівництво банку, у зв'язку з чим було видано відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1
Крім того, судом встановлено, що позивачем була надана заява, у якій вона просила у зв'язку зі звільненням надіслати їй трудову книжку поштовим зв'язком на адресу АДРЕСА_1 (69005) (а.с. 43).
04.12.2017 року позивача було звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується записом № 15 у трудовій книжці позивача (а.с. 6).
Таким чином, звільнення позивача на підставі п. 1. ч. 1 ст.36 КЗпП України було здійснено у чіткій відповідності до норм діючого законодавства України, оскільки: на момент видачі наказу про звільнення № 1342-к від 01.12.2017 року дійсно існувала домовленість позивача та відповідача про припинення трудового договору за взаємною згодою; в момент видачі наказу про звільнення № 1342-к від 01.12.2017 року було зафіксоване волевиявлення працівника на припинення трудового договору за угодою сторін; позивач на момент складання та на момент видачі наказу про звільнення № 1342-к від 01.12.2017 року не заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Щодо доводів позивача про можливість анулювання домовленості про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, суд погоджується з доводами відповідача.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Як встановлено судом, позивач звертався до Банку 04.12.2017 року з вимогою проведення службової перевірки та вжиття відповідних заходів з приводу неправомірних дій Старшого регіонального менеджера з управління групою відділень Дніпропетровської ОД ОСОБА_5, яка, на думку позивача, перевищила свої службові повноваження та змусила позивача підписати заяву про звільнення за згодою сторін.
Відповідачем було здійснено службову перевірку дій Старшого регіонального менеджера з управління групою відділень Дніпропетровської обласної дирекції Банку ОСОБА_5 і встановлено відсутність фактів перевищення нею своїх повноважень у взаємовідносинах з ОСОБА_1 і, як наслідок, відсутність підстав для притягнення до відповідальності ОСОБА_5 Про вищевказане позивача було повідомлено листом № 97- 5-7/3561 від 28.12.2017 року (а.с. 7-8).
Враховуючи відсутність порушень з боку старшого регіонального менеджера з управління групою відділень Дніпропетровської обласної дирекції Банку ОСОБА_5, відповідач не надавав згоду на анулювання домовленості про припинення трудового договору з Позивачем на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення встановленої законом процедури.
Доводи позивача проте, що заява про звільнення була підписана без її дійсного волевиявлення із здійсненням тиску та морального насильства з боку керівництва є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими обставинами по справі.
Встановивши наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що наказ АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» № 1342-к від 01.12.2017 року щодо звільнення позивача винесено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим, підстави для задоволення вимог позивача про визнання його недійсним відсутні, як і відсутні підстави для задоволення вимог про поновлення позивача на посаді головного економіста АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» у м. Запоріжжя.
Враховуючи встановлені обставини та вимоги закону суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі про визнання недійсною заяви про звільнення з роботи ОСОБА_1 та наказу АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» № 1342 від 01 грудня 2017 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» у м. Запоріжжя.
Відмова судом у задоволенні первісних позовних вимог позивача у цій (визнання недійсною заяви про звільнення з роботи ОСОБА_1 та наказу АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» № 1342 від 01 грудня 2017 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» у м. Запоріжжя) є підставою для відмови у задоволенні судом похідних від них позовних вимог позивача у цій справі (про стягнення з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 50000 грн.).
Разом з цим, безпідставною є заява представника відповідача про застосування строків позовної давності у цій справі в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки судом встановлено, що права позивача ОСОБА_1 при її звільненні не порушені.
Відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав не порушення прав останньої при її звільненні виключає можливість застосування до спірних правовідносин строку позовної давності судом.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до АТ «ОСОБА_4 банк ОСОБА_3» про поновлення на роботі, компенсацію моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2018 року.
Суддя Ю.В.Геєць