справа № 207/2239/18
провадження № 1-кп/208/522/18
09 жовтня 2018 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
законного представника потерпілої ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
при вирішенні питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України. Під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
В провадженні Заводського районного суду місті Дніпродзержинська знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 обвинуваченого за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпропетровська від 16.08.2018 року до обвинуваченого ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.10.2018 року.
У підготовчому судовому засіданні прокурор висловив думку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ризики, визначені ст.177 КПК України не зменшилися, підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу немає.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 проти задоволення вказаного клопотання, вважають, що можливо обрати обвинуваченому інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, ризики прокурором не доведені.
При вирішенні вказаного питання судом приймалось до уваги те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, тяжкість можливих наслідків уникнення від слідства і серйозність пред'явленого обвинувачення, необхідність попередити тиск на свідків. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи.
Також, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" закріпив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч.3,4 ст.12 КК України відносяться до злочинів середньої тяжкості та до тяжких злочинів, а тому, не зважаючи на наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, суд вважає наявними ризик, що ОСОБА_6 перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватись від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності.
Суд, заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, приходить до висновку, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, що були підставою для застосування щодо ОСОБА_6 такого запобіжного заходу як взяття під варту, не зменшилися та не перестали існувати, обставини, що враховувалися суддею при обранні ОСОБА_6 заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не має.
Керуючись ст.ст.177,178,183,197,315,316,331 КПК України, суд, -
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 06.12.2018 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Суддя ОСОБА_1