18 жовтня 2018 року Справа № 915/496/18
м. Миколаїв
За позовом: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція”
до відповідача: Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство”
про: стягнення 7333974,14 грн.
Суддя: Смородінова О.Г.
Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 26.04.2016 за № 580,
від відповідача: ОСОБА_2 - за дорученням № 01/61 від 16.01.2018.
Суть спору:
31 травня 2018 року Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 32/8048 від 17.05.2018 про стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” заборгованості в розмірі 7201640,10 грн., з яких: 5848613,64 грн. - основна заборгованість, 239990,09 грн. - інфляційні втрати, 66738,68 грн. - 3% річних, 409402,96 грн. - 7% штрафу, 636894,73 грн. - пеня.
18 вересня 2018 року позивач звернувся до суду з заявою № 32/15380 від 17.09.2018 про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 7504005,63 грн., з яких: 5848613,64 грн. - основна заборгованість, 210570,39 грн. - інфляційні втрати, 116251,59 грн. - 3% річних, 409402,96 грн. - 7% штрафу, 919167,05 грн. - пеня.
У подальшому 24 вересня 2018 року від позивача до суду надійшла заява № 32/422 від 21.09.2018 про зменшення позовних вимог, в якій підприємство просить суд:
- стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 7333974,14 грн., з яких: 5679413,31 грн. - основна заборгованість, 214117,18 грн. - інфляційні втрати, 119609,55 грн. - 3% річних, 409402,96 грн. - 7% штрафу, 911431,14 грн. - пеня;
- припинити провадження щодо стягнення з відповідача 170031,49 грн.;
- винести ухвалу про повернення судового збору в сумі 2550,47 грн. (на підставі п. 5 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”).
Усі вищевказані заяви були прийняті судом до розгляду на стадії підготовчого провадження, а тому судовому розгляду підлягали позовні вимоги, викладені в заяві № 32/422 від 21.09.2018 про зменшення позовних вимог в загальному розмірі 7333974,14 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору № 222 від 21.12.2016 на видаляння та обробляння стічних вод (код 37.00.11 видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення)) з протоколами розбіжностей до нього та рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 у справі № 915/85/17; супровідних листів та рахунків за період липень 2017 року - лютий 2018 року; акту звірки; актів про витрати води; претензії № 32/4793 від 26.03.2018; норм статей 526, 530, 546, 610, 611, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань по оплаті виставлених рахунків.
Відповідач у відзиві за вих. № 23/1142 від 17.07.2018 просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 239990,09 в повному обсязі, оскільки вважає, що заборгованість виникла не з вини відповідача, а є наслідком збігу певних причин, що не залежать від волі КП «ТВКГ», зокрема, через невідповідність затвердження виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради тарифів для населення її фактичній собівартості та відсутністю відповідних дотацій з боку органів місцевого самоврядування та держави.
24.07.2018 до суду від відповідача надійшло клопотання за вих. № 23/1156 від 20.07.2018 про зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, на 90%, з урахуванням майнового стану КП «ТВКГ» та інших об'єктивних обставин, що заслуговують на увагу.
Крім того, 20.07.2018 до суду від відповідача за супровідним листом № 23/1140 від 17.07.2018 надійшло, зокрема, клопотання за вих. № 23/1141 від 17.07.2018 про закриття провадження у справі № 915/496/18, у задоволенні якого суд відмовив (ухвала від 24.07.2018).
У відповіді № 32/14706 від 04.09.2018 на відзив позивач заперечує як щодо звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат, так і щодо зменшення штрафних санкцій.
Заява позивача № 32/422 від 21.09.2018 в частині припинення провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України щодо стягнення з відповідача 170031,49 грн. задоволенню не підлягає, оскільки в частині цих вимог позивач реалізував своє визначене п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України право на зменшення розміру позовних вимог.
18.10.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд
21 грудня 2016 року між сторонами був укладений договір № 222 на видаляння та обробляння стічних вод (код 37.00.11 видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення)) (з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, протоколу врегулювання розбіжностей та рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 у справі № 915/85/17), згідно з предметом якого позивач, як виробник, взяв на себе зобов'язання у 2017 році приймати від відповідача, як споживача, на очистку господарсько-побутові стічні води (водовідведення) в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався сплачувати за очистку господарсько-побутових стічних вод (далі - стічні води) за встановленим тарифом в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1).
Виробник приймає від споживача на очистку стічні води в обсязі 2700000 м3, що є лімітом водовідведення. Фактична потреба споживача в водовідведенні складає 2061310 м3 (п. 1.2).
Згідно розділу 3 цього договору, обсяг водовідведення за звітний період встановлений з 1 по 31 (30) число поточного місяця (п. 3.1); розрахунки за водовідведення здійснюються згідно діючим тарифам. Порядок встановлення і застосовування тарифів регулюється уповноваженими органами відповідно з вимогами чинного законодавства. При зміні тарифів розрахунки проводяться за новими тарифами з дня їх введення. Виробник письмово повідомляє споживача про зміну тарифів. Повідомлення являється невід'ємною частиною договору. Тариф на момент укладення даного договору складає 3,55 грн. за 1 м3 водовідведення, без урахування ПДВ 20%. Орієнтовно вартість послуг по договору складає 8781180,60 (вісім мільйонів сімсот вісімдесят одна тисяча сто вісімдесят гривень 60 копійок) грн. з урахуванням ПДВ 20% 1463530,10 (один мільйон чотириста шістдесят три тисячі п'ятсот тридцять гривень 10 копійок) грн. (п. 3.2).
Оплату за фактичний обсяг водовідведення споживач проводить щомісячно на підставі виставленого виробником рахунку на оплату протягом 30-календарних днів з дня отримання рахунку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Виробник направляє споживачу рахунки цінним листом з повідомленням про вручення. Грошові кошти перераховуються споживачем по платіжним реквізитам, вказаним у рахунку, пред'явленому виробником до оплати (п. 4.1).
Розділом 5 сторони визначили, що виробник приймає від споживача на очистку господарсько-побутові стічні води протягом з 01 січня по 31 грудня 2017 року.
За умовами договору, до обов'язків сторін увійшли, зокрема: виробник зобов'язаний приймати від споживача на очистку стічні води в строки встановлені цим договором (пп. 6.1.1) та щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим, разом зі споживачем складати акт про фактичний обсяг водовідведення за звітний період (пп. 6.1.5); споживач зобов'язаний щомісячно, разом з виробником в перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим складати акт про обсяг водовідведення за звітний період (пп. 6.2.3) та проводити оплату за прийняті виробником на очистку господарсько-побутові стічні води в строки і порядку, передбачені цим договором (пп. 6.2.6).
За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (п. 7.2).
За умовами п. 10.1 договір вступає в силу з дати підписання його обома сторонами, скріплення підписами печатками та діє з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно в частині водовідведення, а в частині розрахунків - до повного розрахунку.
Договір вважається продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодна із сторін письмово не заявить про необхідність його перегляду (п. 10.3).
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, інфляційних втрат, відсотків річних, штрафу та пені внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті наданих послуг з водовідведення.
Підставою - договір № 222 від 21.12.2016 на видаляння та обробляння стічних вод (код 37.00.11 видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення)) з протоколами розбіжностей до нього, рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 у справі № 915/85/17 та застосування статей 526, 530, 546, 610, 611, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 232, 343 Господарського кодексу України.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків:
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать про таке:
За період з липня 2017 року по лютий 2018 року позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 5848613,64 грн. і пред'явив останньому рахунки на їх оплату за діючими на день оплати тарифами шляхом направлення їх цінними листами з описом вкладень та повідомленнями про вручення, а саме:
- за липень 2017 року - рахунок № РС,17-1514 від 31.07.2017 на суму 715041,00 грн. (супровідний лист № 05/11375 від 09.08.2017);
- за серпень 2017 року - рахунок № РС,17-1690 від 31.08.2017 на суму 732391,98 грн. (супровідний лист № 05/13199 від 14.09.2017);
- за вересень 2017 року - рахунок № РС,17-1865 від 30.09.2017 на суму 707752,14 грн. (супровідний лист № 05/15095 від 18.10.2017);
- за жовтень 2017 року - рахунок № РС,17-2053 від 31.10.2017 на суму 727578,18 грн. (супровідний лист № 05/16891 від 16.11.2017);
- за листопад 2017 року - рахунок № РС,1717-2250 від 30.11.2017 на суму 738922,56 грн. (супровідний лист № 05/18146 від 07.12.2017);
- за грудень 2017 року - рахунок № РС,17-2559 від 31.12.2017 на суму 754007,22 грн. (супровідний лист № 05/405 від 10.01.2018);
- за січень 2018 року - рахунок № РС,18-43 від 31.01.2018 на суму 787461,00 грн. (супровідний лист № 05/2537 від 13.02.2018);
- за лютий 2018 року - рахунок № РС,18-566 від 28.02.2018 на суму 685459,56 грн. (супровідний лист № 05/4255 від 16.03.2018).
З метою досудового врегулювання спору, 02.04.2018 позивач надіслав відповідачу претензію № 32/4793 від 26.03.2018. У вказаній претензії позивач вимагав перерахувати йому борг у розмірі 5848613,64 грн. та надати відповідь на претензію не пізніше 20.04.2018.
За даними позивача, відповідач на вказану претензію не відреагував, зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав, чим порушив договірні зобов'язання.
Водночас, у подальшому сторонами проведено залік зустрічних однорідних вимог на підставі заяв відповідача від 13.06.2018 (на суму 56603,54 грн.), від 10.07.2018 (на суму 59974,70 грн.) та від 21.08.2018 (на суму 52622,09 грн.), у зв'язку з чим борг по рахунку № 18-43 від 31.01.2018 частково погашений на суму 169200,33 грн.
Таким чином, за даними позивача, які не спростовані відповідачем, заборгованість останнього перед позивачем становить 5679413,31 грн.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про повну відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Таким чином, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 5679413,31 грн. розраховано вірно.
Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 119609,55 грн. (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) та інфляційні втрати у розмірі 214117,18 грн. (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди).
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 214117,18 грн., який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.
Згідно ж розрахунку суду, проведеного за допомогою програми “Законодавство”, обґрунтованою сумою інфляційних втрат є 213296,13 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
Тому суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 821,05 грн.
Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування 3% річних в розмірі 119609,55 грн., який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача також здійснені з допущенням помилок.
Згідно розрахунку суду, проведеного за допомогою програми “Законодавство”, обґрунтованою сумою 3% річних є 116536,08 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
Тому суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних в сумі 3073,47 грн.
За приписами частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 7.2 договору № 222 від 21.12.2016 та з урахуванням норм ст. ст. 231, 232 ГК України, позивач просить стягнути з відповідача 7% штрафу у розмірі 409402,96 грн. та пеню в розмірі 911431,14 грн. (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди).
Судом перевірено надані позивачем розрахунки, внаслідок чого судом встановлено, що нарахування штрафу в розмірі 409402,96 грн. позивачем проведено арифметично вірно, а нарахування пені в розмірі 911431,14 грн. проведено в межах шестимісячного строку по кожному окремому зобов'язанню, розрахунок є арифметично вірним, нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, період нарахування визначено позивачем правильно.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, у клопотанні за вих. № 23/1156 від 20.07.2018 відповідач, з урахуванням майнового стану КП «ТВКГ» та інших об'єктивних обставин, що заслуговують на увагу, просить зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з нього, на 90%.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню, з огляду на таке:
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Враховуючи те, що по-перше, відповідач все ж таки намагався виконувати умови договору шляхом часткового погашення заборгованості, по-друге, беручи до уваги те, що відповідач є комунальним підприємством, та оскільки в матеріалах справи позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 222 від 21.12.2016 на видаляння та обробляння стічних вод (код 37.00.11 видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення)); нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача штрафу та пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 455715,57 грн. (50% заявленого розміру), а розмір штрафу до 204701,48 грн. (50% заявленого розміру), тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” на користь Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” заборгованість в розмірі 6669662,57 грн., з яких: 5679413,31 грн. - основний борг, 213296,13 грн. - інфляційні втрати, 116536,08 грн. - 3% річних, 204701,48 грн. (50% заявленого розміру) - 7% штрафу, 455715,57 грн. (50% заявленого розміру) - пеня, та 109951,19 грн. судового збору.
3. У задоволенні позову в частині стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” на користь Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” заборгованості в розмірі 664311,57 грн., з яких: 821,05 грн. - інфляційні втрати, 3073,47 грн. - 3% річних, 204701,48 грн. (50% заявленого розміру) - 7% штрафу, 455715,57 грн. (50% заявленого розміру) - пеня, - відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 58,42 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661)
в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона; ідентифікаційний код 20915546);
відповідач: Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 8; ідентифікаційний код 31948866).
Повне судове рішення складено 26 жовтня 2018 року.
Суддя О.Г. Смородінова