ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2018Справа № 910/5947/16
За позовомКомпанії «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED)
доПублічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідачаСпільного закритого акціонерного товариства «Фідмаш»
провизнання договору недійсним
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Сідєльніков А.В.
від відповідача:Малярчук Ю.Б.
від третьої особи:Білоусов А.Ю.
Компанія «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED) (надалі - «Компанія») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (надалі - «Товариство») про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений внаслідок проведення процедури відкритих торгів зі зменшенням ціни (редукціону) між відповідачем та Спільним закритим акціонерним товариством «Фідмаш» договір поставки №1207/2015-СР від 30.12.2015 є нікчемним, оскільки суперечить положенням чинного законодавства України, а тому має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду, залучено до участі у справі Спільне закрите акціонерне товариство «Фідмаш» (надалі - СЗАТ «Фідмаш») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 зупинено провадження у справі №910/5947/16 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/28480/15 за позовом Компанії «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED) до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Спільне закрите акціонерне товариство «Фідмаш» про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 поновлено провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2018.
05.09.2018 представником відповідача до канцелярії суду подано письмові пояснення, в яких відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з огляду на те, що дія Закону України «Про особливості здійснення державних закупівель в окремих сферах господарської діяльності» не застосовується до спірної процедури закупівлі, а також відповідачем не зазначено підстав для нікчемності спірного правочину, передбачених ст. 41 Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2018.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання з'явилися, надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.09.2015 на офіційному веб-сайті ПАТ «Укргазвидобування» опубліковано оголошення №15Т-303 про проведення процедури відкритих торгів зі зменшенням ціни (редукціон) відповідачем, предметом яких було придбання - « 28.22.1 - Устаткування підіймальне та вантажне та частини до нього. Установки: колтюбінгова МК30Т, МК10Т, азотна типу А100-50, насосна типу Н504-10 або еквівалент (лот №1- Установка колтюбінгова МК30Т або еквівалент; лот № 2- Установка колтюбінгова типу МК10Т або еквівалент; лот № 3- Установка азотна типу А100-50 або еквівалент; лот № 4- Установка насосна типу Н504-10 або еквівалент», дата розкриття пропозицій - 17.09.2015, 11:00 год.
11.09.2015 на сайті відповідача були розміщені оголошення №11/2т-1162 та №11/2т-1163 про внесення змін до документації процедури закупівлі за оголошеннями №15Т-298 та №15Т-303 до 25.09.2015.
25.09.2015 відбулося розкриття пропозицій процедури закупівлі зі зменшенням ціни (І етап) за чотирма лотами згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі №15Т-303, що оформлене відповідним протоколом.
12.10.2015 протоколом №047 комітету з конкурсних торгів відповідача було ухвалено включити компанію «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED) до реєстру недобросовісних учасників відповідно до п. 12.2 порядку, а саме: «учасник допустив порушення обов'язків, згідно з укладеним договором».
В подальшому, відповідачем було опубліковано на власному сайті повідомлення про акцепт пропозиції процедури закупівлі зі зменшенням ціни (запит на редукціон), відповідно до яких переможцем процедури закупівлі за оголошенням №15Т-303 по лоту №1 та №2 стало СЗАО «Фідмаш», а за лотами №3 та №4 стало KATT GmbH.
За наслідками проведених торгів між відповідачем (покупець) та СЗАТ «Фідмаш» (постачальник) було укладено договір поставки №1207/2015-СР (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар за номенклатурою, кількістю, за ціною та в строки, згідно специфікації №1-4 до даного договору, які додаються до даного договору та є його невід'ємними частинами (специфікації), а покупець - прийняти та оплатити такий товар згідно з умовами даного договору.
Спір у справі виник у зв'язку з оспоренням позивачем дійсності Договору.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як на підставу для недійсності спірного договору позивач посилається на те, що Договір на поставку лоту №1 та лоту №2 був укладений внаслідок неправомірного акцепту відповідачем пропозиції третьої особи у зв'язку з допущеними порушеннями процедури закупівлі.
Зокрема, позивач вказує, що відповідач неправомірно не допустив Компанію до участі у розкритті цінових пропозицій у процедурі відкритих торгів зі зменшенням ціни (редуціон) №15Т-303, а відтак порушив принципи здійснення державних закупівель, що вплинуло на їх результат.
Суд відзначає, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/28480/15 за позовом Компанії «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED) до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Спільне закрите акціонерне товариство «Фідмаш» про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги у даній справі були обґрунтовані тим, що результати процедури закупівель зі зменшенням ціни (редукціон) №15Т-298 та №15Т-303 підлягають скасуванню та визнанню недійсними, оскільки позивача не було допущено до редукціону (етапу розкриття цінових пропозицій) у зв'язку з безпідставним включенням до реєстру недобросовісних учасників та визнання кваліфікаційної документації невідповідною та розкриття цінових пропозицій не було здійснено у час та в місці, що зазначені в оголошенні про проведення процедури закупівлі, та в документації, що призвело до порушення відповідачем процедури проведення закупівель товарів, робіт та послуг, а також прав позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/28480/15 позовні вимоги Компанії задоволено частково; визнано неправомірними дії Товариства щодо недопущення Компанії до участі у другому етапі (розкриття цінових пропозицій) закупівлі зі зменшенням ціни (редукціон), оголошення №15Т-298 від 31.08.2015 та №15Т-303 від 01.09.2015); визнано неправомірними дії Товариства щодо включення Компанії до реєстру недобросовісних учасників публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»; скасовано та визнано недійсним протокол №047 від 12.10.2015 комітету з конкурсних торгів Товариства; визнано неправомірними дії Товариства щодо акцепту пропозиції та направлення повідомлення про акцепт пропозиції KATT GmbH за предметом закупівлі 28.22.1 - устаткування підіймальне та вантажне та частини до нього (лот №3 та лот №4), оголошення № 15Т-303 від 01.09.2015; визнано неправомірними дії Товариства щодо акцепту пропозиції та направлення повідомлення про акцепт пропозиції спільному закритому акціонерне товариству «Фідмаш» за предметом закупівлі 28.22.1 - устаткування підіймальне та вантажне та частини до нього (лот №1 та лот №2), оголошення № 15Т-303 від 01.09.2015.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі № 910/28480/15 скасовано, прийнято нове рішення суду, яким у задоволенні позову Компанії відмовлено повністю.
Вказаною постановою колегія суддів прийшла до висновку, що місцевий господарський суд помилково виходив з того, що відповідач підпадає під коло осіб, визначених ст.1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та відповідно повинен здійснювати закупівлі відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», тоді як судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, не відноситься до замовників у розумінні вказаних Законів з урахуванням змін, внесених Законом України №679 (в редакції, яка діє з 30.09.2015 року), та у ПАТ «Укргазвидобування» відсутній обов'язок проводити закупівлі товарів, робіт та послуг з дотриманням вимог, встановлених зазначеними Законами.
Судом апеляційної інстанції та Верховним судом було встановлено, що Товариство правомірно керувалось власним Порядком закупівель товарів, робіт та послуг, який затверджений наказом від 28.09.2015 року №329, під час проведення закупівлі.
При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлення порядку проведення такого конкурсу, допуску чи не допуску до нього того чи іншого учасника, порядок визначення переможця та питання підписання/не підписання з ним договору в силу ст. 44 Господарського кодексу України відноситься до компетенції Товариства, є його внутрішньою справою та в силу норм ст.6 Господарського кодексу України втручання в діяльність юридичної особи (Товариства) є порушенням принципу свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява № 48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 №01-8/1427).
Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
З огляду на викладене, судовими рішеннями, які набрали законної сили та є обов'язковими до виконання, було встановлено, що відповідачем не було вчинено жодних порушень вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» та Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а сама процедура закупівлі за оголошенням №15Т-303 від 01.09.2015 відбулася у відповідності зі ст.ст. 42, 43, 44 Господарського кодексу України та ст. 626 Цивільного кодексу України.
Статтею 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Отже, враховуючи зазначені норми, відповідач має право укласти договір на закупівлю вищезазначеного обладнання з будь-яким контрагентом на власний розсуд навіть без попереднього проведення конкурсу.
Вказані висновки спростовують твердження позивача про те, що допущені відповідачем порушення чинного законодавства України під час проведення процедури закупівлі призвели до неправомірного укладення оспорюваного у даній справі Договору як результату такої закупівлі.
Також позивач вказує, що спірний Договір є нікчемним в силу ст. 41 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції, чинній на момент його укладення), відповідно до якої договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами третім, четвертим частини другої статті 31, абзацом четвертим частини п'ятої статті 36 та абзацом другим частини третьої статті 39 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
При цьому, зазначаючи про нікчемність Договору на підставі вказаної статті позивачем у позовній заяві не вказувалася конкретна підстава недійсності, як-то оскарження процедури закупівлі, пропущення встановлених Законом строків тощо.
Більш того, вказана норма Закону України «Про здійснення державних закупівель», на яку позивач посилається як на підставу для нікчемності спірного Договору, може застосовуватись виключно до договорів, які укладені за результатами процедур закупівлі, проведених у відповідності до Закону України «Про здійснення державних закупівель» та Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».
В той же час, як встановлено судом та підтверджено рішеннями судів вищих інстанцій у справі № 910/28480/15, положення вказаних Законів України як під час укладання спірного Договору, як і під час проведення процедури закупівлі, не застосовувались, що спростовує твердження позивача про поширення дії ст. 41 Закону України «Про здійснення державних закупівель» на оспорюваний у даній справі правочин.
З урахуванням викладеного, позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасників спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Щодо порушеного права суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не доведено належними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, як учасника процедури закупівлі, пропозиція якого була недопущена до стадії розкриття пропозицій.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Компанії необхідно відмовити повністю.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог Компанії «МОСТОН ПРОПЕРТІС ЛІМІТЕД» (MOSTON PROPERTIES LIMITED) відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.10.2018
Суддя В.П. Босий