11 вересня 2018 року
м. Київ
Справа № 909/968/16
Провадження № 12-97гс18
судді Великої Палати Верховного Суду Рогач Л. І. стосовно постановиВеликої ПалатиВерховного Судувід 11 вересня 2018 року, ухваленої занаслідком перегляду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року (суддя Неверовська Л. М.) й постанови Львівського апеляційного господарського суду від 2 серпня 2017 року (головуючий суддя - Гриців В. М., судді Давид Л. Л., Кордюк Г. Т.) у справі № 909/968/16 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківський птахокомбінат» (далі - ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат») доПублічного акціонерного товариства «Мегабанк» (далі -ПАТ «Мегабанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКІ» (далі - ТОВ«НІКІ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, про визнання недійсними договорів
У серпні 2017 рокуТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк» подалидо Вищого господарськогосуду України касаційніскарги нарішення Господарськогосуду Івано-Франківськоїобласті від13 лютого 2017 рокуй постанову Львівськогоапеляційного господарськогосуду від 2 серпня 2017 року, в яких просили оскаржуванісудові рішенняпро визнання недійсними договорів відступлення права вимоги скасувати, прийнятинове рішення, якиму позові відмовитив повному обсязі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 квітня 2018 року відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) передав справу разом з касаційними скаргами ТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк» на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги, оскільки суди, визначаючи правову природу оспорюваних договорів, указують на певні їх особливості, чим створюють різну судову практику.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її розгляд.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року касаційні скарги ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» було залишенобез задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 2 серпня 2017 року -без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, уклавши спірний договір відступлення права вимоги за кредитним договором, банк (кредитор за договором кредитування) отримав фінансування в розмірі 1 693 908, 74 грн, а ТОВ «НІКІ», зі свого боку набуло право на стягнення заборгованості боржника перед банком, яка виникла станом на 13 березня 2015 року в сумі 1 693 908, 74 грн (у тому числі 1 450 000 грн заборгованості за кредитом, 231 451,14 грн заборгованості за простроченими процентами, 10 150 грн заборгованості за нарахованими процентами, судові витрати у розмірі 2 397, 60 грн), право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких нарахувань та вимог, у тому числі передбачених договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору, права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, у тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних із цим сум, будь-які інші вимоги згідно з генеральним та кредитним договорами.
Таким чином, на думку Великої Палати Верховного Суду, уклавши спірний договір, ТОВ «НІКІ» набуло право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною вимоги, передбаченої договором про відступлення права вимоги; ця різниця виразилася в отриманні ТОВ «НІКІ» таких прав щодо боржника: право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких нарахувань та вимог, у тому числі передбачених договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору, права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, у тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних із цим сум, право вимоги будь-яких інших вимог згідно з генеральним та кредитним договорами.
Кваліфікуючи договір відступлення права вимоги, укладений ПАТ «Мегабанк» і ТОВ «НІКІ» 13 березня 2015 року, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу з огляду на те, що за цим договором відступлено грошову вимогу в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
З укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі № 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року відбулася заміна кредитодавця -банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу -ТОВ «НІКІ», яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ), що можуть надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу.
За таких обставин оскількиза змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, тому на думку Великої Палати Верховного Суду,він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 цього Кодексу.
Не погодившиись із позицією Великої Палати Верховного Суду в частині кваліфікації спірного договору як договору факторингу, вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року, ухваленої внаслідок перегляду рішення Господарськогосуду Івано-Франківськоїобласті від13 лютого 2017 рокута постанови Львівськогоапеляційного господарськогосуду від 2 серпня 2017 року.
Так, за статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Факторинг є фінансовою послугою в розумінні Закону № 2664-ІІІ, тобто операцією з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку; однак, згідно зі статтею 49 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» як кредитні операції в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також факторинг, який визначається як придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.
Таким чином, із сукупного аналізу положень наведеного вище законодавства та визначення договору факторингу, наведеного у статті 1077 ЦК України, вбачається, що основні права та обов'язки сторін за цим договором полягають у здійсненні фінансування з метою отримання прибутку шляхом передачі грошових коштів іншій стороні за плату, обумовлену договором, а відступлення права вимоги є складовою частиною господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Водночас за приписами частини першої статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
У такому випадку перехід до фактора прав на всі одержані від боржника суми відбувається в силу вказівки закону, є умовою та ознакою здійснення відповідної господарської операції у вигляді фінансової послуги, а не платою за цю послугу обумовленою договором.
Адже законодавець розмежовує договори факторингу на безоборотний, за яким відбувається придбання права грошової вимоги та набуття одержаних за цією вимогою сум у цілому, а клієнт не відповідає перед фактором за недоотримання грошової суми від боржника, та забезпечувальний, що регулюється частиною другою статті 1084 ЦК України.
Основним відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов'язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатить факторові кошти за первісним договором.
Виходячи з установлених судами обставин справи, на момент укладення спірного договору ПАТ «Мегабанк» відступило, а ТОВ «НІКІ» набуло право грошової вимоги того ж номінального розміру, що й розмір належної до сплати ТОВ «НІКІ» на користь ПАТ «Мегабанк» суми (11 693 908,74 грн за станом на 13 березня 2015 року), на момент укладення спірного договору співвідношення коштів, набутих ПАТ «Мегабанк» було еквівалентним вартості вимоги, переданої ТОВ «НІКІ». Будь-яких доводів та доказів того, що отримані ПАТ «Мегабанк» на виконання договору грошові кошти є значно меншими, ніж кошти, які банк міг би одержати внаслідок виконання переданої грошової вимоги боржником, а також даних про реальну (ринкову) вартість права вимоги, що відступається, матеріали справи не містять.
Водночас статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанніможе бути замінений іншоюособою внаслідок, зокрема, переданняним своїх правіншій особіза правочином (відступленняправа вимоги).
При цьому відступленняправа вимогиє правочином (договором), на підставі якогостарий кредиторпередає своїправа в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредиторприймає ціправа і зобов'язуєтьсяабо не зобов'язуєтьсяїх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщов ньому передбаченийобов'язок нового кредиторанадати старомукредитору якесьмайнове надання замістьотриманого прававимоги. У такомувипадку навідносини цесіїпоширюється положенняпро договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договорукупівлі-продажуможе бути право вимоги, якщо вимога немає особистого характеру. До договору купівлі-продажу прававимоги застосовуютьсяположення провідступлення прававимоги, якщоінше не встановлено договоромабо законом.
При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України).
Таким чином набуття ТОВ «НІКІ» інших передбачених спірним договором прав щодо боржника (права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких нарахувань та вимог, у тому числі передбачених договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору, права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, у тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних із цим сум, право вимоги будь-яких інших вимог згідно з генеральним та кредитним договорами) не суперечать ознакам та змісту договору цесії.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Л. І. Рогач