Іменем України
16 жовтня 2018 року
Київ
справа №9901/637/18
адміністративне провадження №П/9901/637/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Бевзенка В.М.,
суддів: Білоуса О.В., Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.,
при секретарі судового засідання - Корецького І.О.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Таркаєвої О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
1. Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій просив:
визнати незаконним та скасувати рішення ВККС від 15 травня 2018 року № 644/ко-18;
рекомендувати ОСОБА_3 для обрання на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
2. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позов мотивовано тим, що Комісією під час проведення кваліфікаційного оцінювання було здійснене свідоме заниження проставлених балів, для того щоб позивач не пройшов мінімальну межу, встановлену незаконним Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, далі - Положення № 143/зп-16).
Порушено принцип заборони дискримінації, оскільки до Положення № 143/зп-16 було внесено зміни, якими встановлено прохідний бал на рівні 67 відсотків від максимально можливих, що дорівнює 670 балів, в той час як мінімально допустимий бал під час конкурсу на посаду судді Верховного Суду складав 469,5 балів.
Відповідач - ВККС надала відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позивач отримав менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, що відповідно до статей 83-86, 93, 101 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) є законодавчо визначеною підставою для прийняття рішення про невідповідність займаній посаді. Твердження позивача про заниження результатів кваліфікаційного оцінювання є його суб'єктивним баченням, оскільки Комісією забезпечується проведення кваліфікаційного оцінювання на засадах гласності, прозорості, відкритості, справедливості, рівності, єдності процедури та методології, застосування єдиних критеріїв, що дозволяє отримати достовірні результати. Встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді є виключно дискреційними повноваженнями відповідача, які не можуть розглядатися як дискримінація по відношенню до позивача. З боку відповідача не вчинялось будь-яких дій або бездіяльності, які б мали ознаки дискримінації прав та інтересів позивача.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що рішення відповідача є незаконним, немотивованим та ухваленим з порушенням законодавства, принципів верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади, оскільки:
рішення порушує конституційне право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення;
з огляду на порушення оскаржуваним рішенням прав позивача, останній має право на його оскарження на підставі Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практикою Європейського союзу з прав людини та висновків Конституційного суду України, не лише в межах підстав, визначених у профільному законі, а й по суті;
оскаржуване рішення є невмотивованим, що є самостійною підставою до його оскарження і скасування;
у резолютивній частині оскаржуваного рішення, всупереч чинному законодавству, зазначені рекомендації щодо звільнення позивача з посади судді, що є використанням відповідачем повноважень не у спосіб, визначений законом;
в оскаржуваному рішенні не зазначено, за яким саме критерієм/ми позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів;
рішення щодо запровадження тестування морально-психологічних якостей та загальних здібностей є незаконним, оскільки таке тестування не передбачене чинним законодавством та встановлює додаткові обов'язки для судді, що суперечить Конституції України, а відтак, - результати тестування морально-психологічних якостей та загальних здібностей позивача взагалі не могли братися до уваги в ході кваліфікаційного оцінювання позивача.
3. Процедура
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі відкрито провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року у судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про витребування у ВККС матеріалів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, розгляд справи відкладено до 25 вересня 2018 року.
На виконання ухвали Верховного Суду від 19 липня 2018 року ВККС надано матеріали проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Ухвалою від 25 вересня 2018 року розгляд справи відкладався до 16 жовтня 2018 року.
4. Стислий виклад обставин справи, встановлених судом.
ОСОБА_3 призначений на посаду судді Окружнго адміністративного суду м. Києва строком на п'ять років указом Президента України від 22 серпня 2007 року № 762/2007 (т. 2 а.с. 19).
18 Червня 2010 року Президент України видав Указ № 709/2010, яким суддю Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_3 звільнив з посади на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді (т. 2 а.с. 20).
Згодом, 18 березня 2014 року, на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року (з урахуванням ухвали ВАСУ від 01 лютого 2011 року) цей Указ в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням присяги судді скасовано, про що видано відповідний Указ Президента № 311/2014 (т. 2 а.с. 21, 54-57, 58).
Наказом голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 р. № 75/к позивача поновлено на посаді (т. 2 а.с. 59).
Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних суддів на відповідність займаній посаді, серед яких і суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3 Також, вказаним рішенням запроваджено тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді (т. 2 а.с. 80-82).
Рішенням ВККС від 29 березня 2018 року № 63/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 2 березня 2018 року, зокрема, судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3 та допущено його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних суддів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Із даного Рішення вбачається, що позивач склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 54 бали. За результатами виконаного практичного завдання набрав 62 бали. На етапі складання іспиту суддя загалом набрав 116 балів, тобто подолав мінімально допустимий бал іспиту, встановлений рішенням ВККСУ від 29.01.2018р. (т. 2 а.с. 91-92, 95; т. 1 а.с. 70). Означене підтверджується відповідними відомостями про кодовані й декодовані результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання (т. 1 а.с. 83-86).
ОСОБА_3 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. За Висновком про підсумки тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей виявив наступні рівні прояву показників за критеріями: Особистісна компетентність - середній; емотивні якості особистості - дуже високий; мотиваційно-вольові якості особистості - високий; загалом рівень особистісної компетентності - високий. Соціальна компетентність - дуже високий. Професійна етика - високий. Доброчесність - високий. (т. 2 а.с. 243-245).
15 травня 2018 року ВККС проведено співбесіду з позивачем, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
За результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_3 набрав:
за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) - 249 балів.
За критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення № 143/зп-16, позивач набрав 190 балів.
За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення № 143/зп-16, позивач набрав 170 балів.
Враховуючи те, що за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_3 набрав 609 балів, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, відповідач дійшов висновку про невідповідність позивача займаній посаді.
Рішенням ВККС від 15 травня 2018 року № 644/ко-18 (далі - Рішення) визначено, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 609 балів; визнано суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3 таким, що не відповідає займаній посаді; рекомендовано Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 44-47).
5. Релевантні джерела права й акти їх застосування, рекомендації міжнародних організацій.
Конституція України.
Стаття 1. Україна є правовою державою.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 19. ч. 2 Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення
Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
2 Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 126. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідних положень» Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Загальна декларація прав людини (Генеральна Асамблея ООН 10.12.1948)
Стаття 2
Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.
Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.
Стаття 8
Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.
Стаття 23
Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.
Стаття 28
Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, задля того, щоб зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації, домовилися про таке:
Стаття 1. Зобов'язання поважати права людини
Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 6. Право на справедливий суд
1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…
Стаття 8. Право на повагу до приватного і сімейного життя
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 13. Право на ефективний засіб юридичного захисту
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 14 Заборона дискримінації
Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закон України Про приєднання України до Статуту Ради Європи від 31 жовтня 1995 року (за Висновком N 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи Страсбург, 26 вересня 1995 року)
Підтверджуючи відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів, та враховуючи, що інтереси збереження та подальшого втілення в життя цих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу потребують більш тісного єднання між усіма європейськими країнами, Верховна Рада України постановляє:
Приєднатися від імені України до Статуту Ради Європи.
Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.
між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони
Кодекс адміністративного судочинства України
Стаття 1 Цілі
2. Цілями асоціації є:
e) посилювати співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод…
Стаття 14 Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод
В рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.
Стаття 153 Адаптація законодавства
1. Україна забезпечує поступове приведення існуючого та майбутнього законодавства у сфері державних закупівель у відповідність до acquis ЄС у сфері державних закупівель
Основні принципи незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року)
1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.
2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
3. Судові органи мають компетенцію стосовно всіх питань судового характеру і виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції.
11. Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
12. Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення терміну повноважень там, де це встановлено.
Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1889 року)
Всі держави мають прийняти та впровадити Основні принципи незалежності судових органів у відповідності до правил конституційного процесу країни та внутрішньої практики.
Генеральний секретаріат має розповсюджувати Основні принципи, ці рекомендації
та періодичні доповіді щодо їх впровадження згідно Рекомендацій 7 та 8 стількома мовами, наскільки це можливо, і надавати їх всім державам та міжурядовим та неурядовим організаціям, які в цьому зацікавлені, для того щоб забезпечити якнайширше розповсюдження цих документів.
Раз на п'ять років Генеральний Секретаріат має готувати незалежну доповідь до Комітету з питань попередження та контролю правопорушень щодо успіхів у впровадженні Основних принципів...
1.3. Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів - судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу.
1.4. Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити.
(Хартія закріплює за кожним суддею «право на оскарження», якщо він/вона вважає, що створюється загроза її/його незалежності, незалежності правового процесу або ця незалежність якимось чином порушується. В такому випадку він/вона може передати розгляд описаному вище незалежному органу.
Це означає, що судді не залишаються беззахисними у випадках посягань на їхню незалежність. Право на оскарження є необхідною гарантією, тому що інакше це залишиться лише бажанням встановити засади, спрямовані на захист суддів, якщо вони не будуть послідовно підтримуватися механізмами, які гарантуватимуть їх ефективну реалізацію. Обов?язок отримувати пропозицію або висновок незалежного органу перед тим, як буде прийнято рішення щодо статусу конкретного судді, не обов?язково поширюватиметься на всі можливі ситуації, в яких здійснюватиметься вплив на його/її незалежність. Саме тому надзвичайно важливо забезпечити можливість для суддів звертатися до цього органу з власної ініціативи, - з Пояснювальної записки до Хартії).
7.1. Особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.
Додаток до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (17 листопада 2010 року)
Оцінювання
42. З метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади.
58. Якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, вони мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
Висновок Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 17 (2014) «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади».
1. Верховенство права в демократичній державі вимагає не лише незалежності судової влади, але й створення компетентних судів, які б приймали якомога якісніші судові рішення.
6. …Основне правило будь-якого індивідуального оцінювання суддів повинно полягати в тому, що в процесі його проведення повинна зберігатися повна повага до незалежності судової системи.
КРЄС наголосила на необхідності підтримки та підвищення якості й ефективності судових систем в інтересах усіх громадян. Якщо проводиться індивідуальне оцінювання суддів, його метою має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Це слід робити в інтересах громадськості в цілому.
Узгодити принцип незалежності судової системи з будь-яким процесом індивідуального оцінювання суддів складно. Проте вирішальне значення має правильний баланс. Зрештою, незалежність судової системи повинна бути завжди першорядною.
Таким чином, шляхи досягнення цього балансу включають в себе наступне: (1) Повинні існувати прості й прозорі норми щодо процедур, критеріїв і наслідків оцінювання. (2) Суддя, що проходить оцінювання, повинен мати право бути вислуханим в ході процесу, а також оскаржити незадовільну оцінку, в тому числі мати право на негайний доступ до матеріалів, які стосуються оцінювання. (3) Оцінювання не повинно ґрунтуватися тільки на кількості розглянутих справ, але має передусім зосереджуватися на якості рішень судді, а також його роботи в цілому. (4) Деяких наслідків, таких як звільнення з посади через негативну оцінку, слід уникати для всіх суддів, які постійно перебувають на посаді, крім виняткових обставин.
Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів.
Основною гарантією незалежності суддів є те, що строк повноважень гарантується до встановленого пенсійного віку або до спливу фіксованого строку перебування на посаді (Основні принципи ООН, п. 12; Рекомендація № R (94) 12, Принцип I (2) (a) (ii) і (3), а також Принцип VI (1) (2)). В Європейській хартії підтверджується, що цей принцип поширюється на призначення або переведення в іншу установу або інший населений пункт без згоди судді (інші, ніж у випадку реорганізації суду або тимчасового призначення), але як у Хартії,так і в Рекомендації № R (94) 12 передбачається, що переведення для виконання інших обов'язків може мати місце як дисциплінарна санкція.
Існування виключень відносно незмінюваності, особливо в тому, що стосується виключень, пов'язаних із дисциплінарними санкціями, вимагає необхідності дослідити, який орган або який метод використовується як основа для вжиття дисциплінарних заходів щодо суддів. У Рекомендації № R (94) 12 у Принципі VI (2) і (3) підкреслюється необхідність наявності точного визначення тих провин, у результаті яких суддя може бути знятий зі своєї посади або щодо нього можуть бути вжиті дисциплінарні заходи, у повній відповідності з вимогами щодо справедливого розгляду, як це передбачено в Конвенції про права людини. В Європейській хартії йдеться тільки про те, що держави повинні розглянути можливість створення на підставі закону спеціального компетентного органу, до завдань якого буде входити застосування будь-яких дисциплінарних санкцій і заходів у тих випадках, коли вони не розглядаються судом, і рішення якого будуть контролюватися вищим судовим органом, або який сам є цим вищим судовим органом. Відповідно до Європейської хартії ця роль надається незалежному органу, що буде «брати участь» в усіх аспектах підбору й кар'єри кожного судді.
КРЄС вважає: (a) що незмінюваність суддів повинна бути конкретною складовою їхньої незалежності, що повинно закріплюватися на найвищому внутрішньому правовому рівні (див. вище п. 16); (b) що втручання незалежного органу на основі процедур, які гарантують у повному обсязі право на захист, має особливе значення
в питаннях дисциплінарного характеру; (c) що було б корисно підготувати стандарти, які визначають не тільки поведінку, що може призвести до відсторонення судді від посади, але також і типи поведінки, які можуть спричинити
дисциплінарні заходи або зміну статусу, наприклад, переведення в інший суд або в інший регіон.
Висновок ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII
Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
Звіт за результатами оцінки України «Четвертий раунд оцінювання Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів» ухвалений на 76-му пленарному засіданні GRECO (англ. The Group of States against Corruption - «Група держав проти корупції») - орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу (Страсбург, 19-23 червня 2017 року).
Група експертів GRECO схвалює наявність у кандидатів, які не пройшли відбір, права оскаржити в суді відповідні рішення, які приймались на різних етапах відбору. Вони можуть оскаржити рішення ВКК, прийняті за результатами спеціальної перевірки, щодо припинення їхньої участі у конкурсі; рішення ВКК, прийняті за результатами кваліфікаційного іспиту, щодо їхніх можливостей працювати суддею; та рішення ВРП щодо відмови призначати кандидатів, обраних ВКК. Слід зазначити, що два останні види рішень можуть оскаржуватись виключно за дуже обмеженим переліком процесуальних порушень. До останніх належать участь у прийнятті рішення члена ВРП/ВКК, який не мав на це повноважень, або відсутність підпису рішення. У контексті України, де корумпованість суддів є значною проблемою, а довіра громадськості до суддів особливо низька, важливо забезпечити, що вся процедура призначення є максимально прозорою та проводиться на основі об'єктивних критеріїв. Одним із ключових елементів для забезпечення цього є надання всіх прийнятих рішень для повного перегляду (як з точки зору суті, так і з точки зору процедури), відповідно до попередніх коментарів GRECO із цього питання. Враховуючи зазначене вище, GRECO рекомендує розширити перелік умов для оскарження рішень щодо призначення суддів кандидатами на зайняття суддівських посад. Це допоможе пересвідчитись, що рішення, які приймаються у такому процесі, можуть бути оскаржені як за суттю, так і за процедурою.
Положення Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли таки1й орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Слід визнати, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, тому наявність певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, границі дискреційних повноважень адміністративного органу не можуть бути неоглядними. Межа такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, для, зокрема, уникнення порушення законодавчих приписів та запобігання зловживанням.
У п. 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що «Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій»… А пунктом 47 ВК корелювала ці вимоги і зверненням до законодавчого органу: «…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб».
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - ЗУ № 1402)
Стаття 48. Незалежність судді
1. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
5. Незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;
…3) незмінюваністю судді…
Стаття 53. Незмінюваність судді
1. Судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону…
Стаття 83. Завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання
1. Кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
2. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
2) професійна етика;
3) доброчесність.
3. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
4. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є:
1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі;
2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
5. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Стаття 84. Проведення кваліфікаційного оцінювання
2. За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Стаття 85. Етапи кваліфікаційного оцінювання
1. Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи:
1) складення іспиту;
2) дослідження досьє та проведення співбесіди…
3. Для цілей формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, загальних здібностей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Рішення Комісії про запровадження та проведення інших тестувань не може встановлюватися індивідуально щодо певного судді чи групи суддів.
10. За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення щодо допуску судді до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання.
Стаття 88. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
2. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
3. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Стаття 101. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
7. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
8. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Пункт 20 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень».
Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
Кодекс адміністративного судочинства України
Стаття 5.
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом:
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень…
Частина 2 статті 2.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 6. Верховенство права
1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 7. Джерела права, які застосовуються судом
Ч.3 У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Стаття 22 Суд першої інстанції
4. Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо …оскарження актів, дій чи бездіяльності …Вищої кваліфікаційної комісії суддів України…
Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).
Глава 2. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення
1. Відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
1.1. Рівень знань у сфері права.
1.2. Рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні.
1.3. Ефективність здійснення правосуддя.
1.4. Діяльність щодо підвищення фахового рівня.
2. Рівень знань у сфері права оцінюється (встановлюється) шляхом перевірки:
2.1. Знання матеріального і процесуального права України та міжнародно-правових актів.
2.2. Знання правових позицій Верховного Суду (Верховного Суду України).
2.3. Знання практики Європейського суду з прав людини.
2.4. Знання інших джерел права, правозастосовчої практики.
Цей показник оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.
3. Рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється (встановлюється) шляхом перевірки:
3.1. Вміння визначати, оцінювати та описувати обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, зокрема, за наявності у модельній справі обставин, встановлених іншими судами, та їх висновків.
3.2. Вміння визначати, застосовувати та наводити норми права, що регулюють відносини, які є предметом модельної справи.
3.3. Вміння аналізувати і застосовувати правові позиції судів вищих інстанцій, зокрема, надавати висновки щодо застосування судами попередніх інстанцій правових позицій судів вищих інстанцій за наявності у модельній справі відповідних матеріалів.
3.4. Вміння аналізувати і застосовувати практику ЄСПЛ, рішення міжнародних судових установ та/або міжнародних організацій, які підлягають застосуванню в Україні.
3.5. Вміння аналізувати і робити висновки щодо відповідності (невідповідності) законодавству рішень судів попередніх інстанцій та наводити мотиви цих висновків за наявності у модельній справі відповідних матеріалів.
3.6. Вміння чітко та повно викладати резолютивну частину судового рішення відповідно до визначених процесуальним законом вимог з урахуванням обраного вирішення справи по суті відповідно до матеріалів модельної справи.
3.7. Вміння формулювати узагальнену правову позицію для відповідної категорії справ на підставі рішення у модельній справі (якщо модельна справа містить необхідні для цього матеріали).
3.8. Вміння викладати текст процесуального документа в офіційно-діловому стилі літературної мови чітко, зрозуміло, грамотно.
3.9. Дотримання стилістики та структури судового рішення.
3.10. Дотримання правил орфографії та пунктуації.
3.11. Інші уміння та навички.
Цей показник оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.
4. Ефективність здійснення правосуддя оцінюється (встановлюється) шляхом дослідження таких даних:
4.1. Загальна кількість розглянутих справ.
4.2. Кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування.
4.3. Інформація про рішення, постановлені за участі судді, що були предметом розгляду міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, за результатами якого було встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов'язань.
4.4. Кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни.
4.5. Дотримання строків розгляду справ, зокрема кількість справ, розгляд яких триває понад встановлені законом строки.
4.6. Середня тривалість виготовлення повного тексту вмотивованого рішення, дотримання строків його виготовлення та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
4.7. Судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, регіоні з урахуванням інстанційності, спеціалізації суду та судді.
4.8. Підтвердженої інформації щодо дотримання суддею засад і принципів здійснення правосуддя, встановлених процесуальним законом, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також іншими міжнародно-правовими актами та зобов'язаннями.
4.9. Результати регулярного оцінювання.
4.10. Здійснення повноважень на адміністративних посадах, в органах суддівського врядування та самоврядування.
4.11. Інші дані щодо ефективності здійснення правосуддя суддею, отримані Комісією відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон).
Цей показник оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
5. Діяльність щодо підвищення фахового рівня оцінюється (встановлюється) шляхом дослідження таких даних:
5.1. Підготовка та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді.
5.2. Здійснення наукової та викладацької діяльності.
5.3. Участь у законопроектній роботі.
5.4. Наявність наукових публікацій у сфері права.
5.5. Участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо).
5.6. Наявність наукового ступеня, вченого звання.
Цей показник оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
6. Відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей такими, як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
7. Відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей такими, як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
8. Відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
8.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
8.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
8.3. Політична нейтральність.
8.4. Дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя.
8.5. Дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону.
8.6. Інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики.
Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
9. Відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
9.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
9.2. Відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
9.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
9.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9?12, 15?19 частини першої статті 106 Закону.
9.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
9.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
9.7. Інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:
1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;
2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді;
5) результатів регулярного оцінювання;
6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
7) висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності);
8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
10. Для встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними цим Положенням показниками використовуються також інші відомості й дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яка інша інформація стосовно судді, яка міститься у суддівському досьє.
Глава 4. Тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей
1. Тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей проводиться у разі ухвалення Комісією відповідного рішення та за визначеною у ньому методикою.
Рішення Комісії щодо проведення цих тестувань не може встановлюватися індивідуально стосовно певного судді чи групи суддів у межах проведення відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання.
2. Метою тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей є оцінювання показників особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності судді (кандидата на посаду судді).
3. Критерії та показники, які визначаються за допомогою тестувань:
3.1. Особиста компетентність оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
3.1.1. Когнітивні якості особистості:
3.1.1.1. Логічне мислення.
3.1.1.2. Абстрактне мислення.
3.1.1.3. Вербальне мислення.
3.1.1.4. Загальний показник.
3.1.2. Емотивні якості особистості:
3.1.2.1. Стресостійкість.
3.1.2.2. Емоційна стабільність.
3.1.2.3. Контроль емоцій.
3.1.2.4. Контроль імпульсів.
3.1.2.5. Патопсихологічні ризики.
3.1.3. Мотиваційно-вольові якості особистості:
3.1.3.1. Відповідальність.
3.1.3.2. Стійкість робочої мотивації.
3.1.3.3. Рішучість.
3.1.3.4. Дисциплінованість.
3.1.3.5. Кооперативність.
3.1.3.6. Здатність відстоювати власні переконання.
3.2. Соціальна компетентність оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
3.2.1. Комунікативність.
3.2.2. Організаторські здібності.
3.2.3. Управлінські властивості особистості.
3.2.4. Моральні риси особистості:
3.2.4.1. Чесність.
3.2.4.2. Порядність.
3.2.4.3. Розуміння і дотримання правил та норм.
3.2.4.4. Відсутність схильності до контрпродуктивних дій.
3.2.4.5. Дисциплінованість.
3.2.4.6. Лояльність.
3.3. Професійна етика оцінюється (встановлюється) за показником «Морально-психологічні якості (інтегративність)», який визначається за такими складовими:
3.3.1. Розуміння і дотримання правил та норм.
3.3.2. Здатність відстоювати власні переконання.
3.3.3. Дисциплінованість.
3.3.4. Повага до інших.
3.4. Доброчесність оцінюється (встановлюється) за показником «Загальна оцінка інтегративності (доброчесності)», який визначається за такими складовими:
3.4.1. Чесність і порядність.
3.4.2. Відсутність контрпродуктивних дій.
3.4.3. Відсутність схильності до зловживань.
Ці показники оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.
4. Методика проведення тестувань затверджується Комісією.
5. Результати тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей зберігаються у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді) відповідно до порядку формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді).
6. Результати тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді) не підлягають оприлюдненню та не є відкритими для загального доступу.
6.1. Результати тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді) є дійсними протягом одного року з дня ухвалення рішення Комісією за результатами відповідного кваліфікаційного оцінювання і враховуються у разі проведення кваліфікаційного оцінювання протягом цього періоду.
Глава 6. Визначення результатів кваліфікаційного оцінювання
1. Встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
2. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
3. Усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками.
Пункт 5 глави 6 розділу ІІ 5. Оцінювання критеріїв:
5.1. Критерії компетентності:
5.1.1. Професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких:
5.1.1.1. Рівень знань у сфері права - 90 балів.
5.1.1.2. Рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів.
5.1.1.3. Ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів.
5.1.1.4. Діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів.
5.1.2. Особиста компетентність - 100 балів.
5.1.3. Соціальна компетентність - 100 балів.
5.2. Критерій професійної етики - 250 балів, з яких:
5.2.1. Морально-психологічні якості - 100 балів.
5.2.2. Інші показники - 150 балів.
Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики.
5.3. Критерій доброчесності - 250 балів, з яких:
5.3.1. Інтегративність - 100 балів.
5.3.2. Інші показники - 150 балів.
Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності.
Підпункт 32.2 пункту 32 розділу ІІІ У випадку оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя):
- Рішення про відповідність судді займаній посаді;
- Рішення про невідповідність судді займаній посаді.
Пункт 34 розділу ІІІ У мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення.
Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Пункт 11 розділу V Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала більшого за 0.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.11.2016 № 144/зп-16 затверджений ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТУ ТА МЕТОДИКА ВСТАНОВЛЕННЯ ЙОГО РЕЗУЛЬТАТІВ У ПРОЦЕДУРІ КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ОЦІНЮВАННЯ (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 № 20/зп-18), яким визначено процедуру проведення іспиту та методику встановлення його результатів у межах кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
6. Позиція Верховного Суду
Щодо права позивача на звернення до суду з вказаним позовом та порушення його основних прав.
Право на оскарження Рішення відповідача прямо передбачене наведеними вище приписами чинного національного законодавства, зокрема, ст. 155, 124 Конституції України, ст. 88 ч. 2, 3 ЗУ № 1402, ст. 5 КАСУ, та підтверджено рекомендаціями міжнародних організацій, переліченими вище. Дійсно, міжнародні стандарти та документи, розроблені Радою Європи у сфері судоустрою та статусу суддів, як правило, мають рекомендаційний характер, але держави-члени Ради Європи вважають за необхідне враховувати їх положення у національних законодавствах та у правозастосовчій практиці задля утвердження «соціального і міжнародного порядку, при якому права і свободи, викладені в Декларації, можуть бути повністю здійснені», та на забезпечення Статутних умов РЄ.
Офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі положень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
У Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
Стаття 124 Конституції України ключовим при визначенні судової юрисдикції визначає наявність «спору». Таке поняття неодноразово було предметом дослідження й аналізу Європейського суду з прав людини, який, зокрема, дійшов таких висновків.
Терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати основного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії), § 45). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], § 29; і Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу) [ВП], § 92).
«Спір» повинен бути справжнього і серйозного характеру (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), § 81). Спір може стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому воно має бути використано (Benthem v. The Netherlands (Бентем проти Нідерландів), § 32). Він також може стосуватися фактичних обставин справи.
З урахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог і заперечень проти позову, Верховний Суд доходить висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами.
На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у вже цитованому Рішенні у справі «Волохи проти України». У справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» і «Алтай проти Туреччини» Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.
Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, Верховний Суд виходить з практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміна «суд» відповідно до статті 6 § 1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), § 38). Стаття 6 § 1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), § 70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. France (Шевроль проти Франції), § 63). «Суд» повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).
При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб'єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.
З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків ВККС, суд в даному випадку є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.
За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що спірне рішення ухвалене внаслідок здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов'язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою до внесення ВККСУ рекомендації до ВРП про звільнення позивача. Отже, є таким, що порушує конвенційні права позивача.
Зрештою, задеклароване і гарантоване ЄКПЛ право на суд (ст. 6) також захищає право на доступ до процедур правозастосування, тобто право на ініціювання самих процедур правозастосування (Apostol v. Georgia (Апостоль проти Грузії), § 56).
З огляду на зазначене, суд вважає, що ОСОБА_3 має адміністративну процесуальну дієздатність, є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, мав право звернення до суду з даним позовом, і такий спір підлягає розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції з «повною юрисдикцією».
Щодо зазначення у резолютивній частині оскаржуваного Рішення рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_3
Доводи позивача
у резолютивній частині оскаржуваного рішення, всупереч чинному законодавству, зазначені рекомендації щодо звільнення позивача з посади судді, що є використанням відповідачем повноважень не у спосіб, визначений законом
Доводи відповідача
Поцедура призначення і проведення кваліфоцінювання на відповідність ОСОБА_3 займаній посаді судді була здійснені Комісією у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством. Оскаржуване Рішення прийняте відповідно до Положення № 143/зп-16.
Висновки суду
Положенням № 143/зп-16 чітко визначені юридично допустимі рішення, які ВККС має право прийняти за результатами кваліфікаційного оцінювання судді та зміст його резолютивної частини.
Нормами Положення № 143/зп-16 встановлено, що резолютивна частина рішення Комісії має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання. Рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення судді з посади.
Отже, відповідно до положень законодавства, рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення у подальшому подання до ВРП з рекомендацією про звільнення судді з посади.
Зазначені рішення ухвалюються Комісією за результатами різних процедур та мають різні правові наслідки, підстави та спосіб оскарження, тобто, перше є передумовою і підставою, а друге - наслідком першого (ст. ст. 88 ч. 2, 3; 101 ч.ч. 7, 8 ЗУ № 1402). Таким чином, рішення про визнання особи такою, що не підтвердила відповідність займаній посаді судді не може поглинати собою подання на адресу ВРП про рекомендацію звільнення такого судді.
Щодо порушення принципу заборони дискримінації.
Доводи позивача
Комісією під час проведення кваліфікаційного оцінювання було здійснено свідоме заниження проставлених балів, для того щоб позивач не пройшов мінімальну межу, встановлену Положенням № 143/зп-16. Згідно останніх змін, внесених до цього Положення, встановлено прохідний бал на рівні 67 відсотків від максимально можливих, що дорівнює 670 балів, в той час як мінімально допустимий бал на посаду судді Верховного Суду складав 469,5 балів.
Доводи відповідача
Встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді є виключною дискрецією членів Комісії. «Дискреція» не може розглядатися як «дискримінація». З боку Комісії не вбачається вчинення будь-яких дій або бездіяльності, які б мали конвенційні ознаки дискримінації прав та інтересів ОСОБА_3
Висновки Суду
Аналізуючи доводи сторін, Верховний суд виходить з такого. Мова йде про окремі законодавчо визначені кваліфікаційні процедури, призначені різними рішеннями відповідача. Особи, що брали участь у їх проведенні, виконували різні за змістовним наповненням та рівнем складності тестові завдання. Тому порівнювати мінімальні бали під час формування рейтиногового списку в межах конкурсу і встановлення мінімально допустимої межі балів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, а тим паче, визнавати одну з них дискримінацією, немає жодних об'єктивних підстав.
Щодо невмотивованості та необгрунтованості оскаржуваного Рішення.
Доводи позивача
Підставою для звільнення судді з посади є виявлення за результатами оцінювання невідповідності судді займаній посаді має відбуватися за конкретно визначеними критеріями: чи то компетентності, чи професійної етики, або доброчесності. Ненаведення у Рішенні жодних мотивів його ухвалення не дає можливості визначити, за яким із критеріїв позивач визнаний таким, що не здатен здійснювати правосуддя у відповідному суді. Замість вказівки на мотиви ухвалення, в оскаржуваному Рішенні перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. Відсутність будь-яких доводів та аргументів з боку Комісії та переліку мотивів ухвалення спірного рішення є перевищенням наданих їй законом дискреційних повноважень, має ознаки необмеженої влади та не дає суду можливості оцінити Рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 частиною 2 КАСУ.
Доводи відповідача
Комісією у встановленому порядку відповідно до вимог Закону та Положення на підставі всебічно дослідженої інформації, що міститься в суддівському досьє, з урахуванням наданих позивачем пояснень, прийнято законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 Глави 6 Розділу ІІ Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03.11.2016, встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
Висновки Суду
Імперативні приписи частини першої статті 88 ЗУ № 1402 вимагають ухвалення Комісією саме мотивованого рішення. Відсутність мотивів у такому рішенні є законодавчо визначеною підставою для його оскарження і наступного скасування. Це прямо закріплено у пункті 4 частини 3зазначеної статті Закону. Наведені норми у своїй сукупності призводять Суд до переконання, що законодавець вимагає наявність мотивів як обов'язкової складової ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання рішень і гарантії дотримання прав особи, щодо якої таке проводиться.
При цьому Суд не застосовує підзаконний нормативний акт - Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання (а саме п 34 Розділу ІІІ, яким Комісія визнала можливість зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення на альтернативній основі, - як такий, що звужує обсяг прав особи і суперечить нормативному актові вищої ланки (Законові № 1402).
Законодавець не визначив, що є мотивами у розумінні саме цього Закону, однак ця правова дефініція не є новою, її неодноразово формулювали і застосовували у судовій практиці.
Більше того, це поняття розкрите самою ж Комісією в Регламенті, але в частині визначення вимог до іншого органу - Громадської ради доброчесності (ГРД).
Так, за приписами підпункту 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ (в редакції від 02.04.2018р.) інформація або висновок ГРД має містити, серед іншого, обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні і достовірні джерела, які її підтверджують; позитивну або негативну інформацію щодо судді з посиланням на джерела, які її підтверджують, додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді.
Разом з тим, в оскаржуваному Рішенні наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді (результати іспиту, тестування, дослідження досьє, співбесіди), а також вказані бали позивача за кожним з критеріїв, однак відсутні мотиви для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв та аргументи Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів.
Вирішуючи питання щодо застосування наслідків встановленого недоліку оскаржуваного Рішення, Верховний Суд виходить з такого.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.
Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає психологічно-суб'єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об'єктивно існуючих обставин чи фактів. Але для того, аби бути належним, внутрішнє переконання повинно відповідати певним вимогам, а саме: виходити з усебічного, повного та об'єктивного розгляду усіх матеріалів: результатів тестів, суддівського досьє, у т ч Висновку (інформації) ГРД (за їх наявності), та пояснень судді; ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, при цьому кожний доказ повинен бути перевіреним, проаналізованим й оціненим як окремо, так і в сукупності з іншими.
Про дотримання членами Комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація його висновку: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Главі ІІ Положення № 143/зп-16 (п.п. 1-10) питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, що до якої застосовуються процедура оцінювання; норми права, що застосовані, і ті , що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування.
І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003р. у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).
Наведення мотивів ухваленого рішення є об'єктивною і формальною гарантією, якої вимагає пункт 45 Висновку № 1 КРЄС.
Крім того, враховуючи наведені вище норми Конституції України та міжнародні рекомендації, у рішенні за результатами кваліфікаційного оцінювання має міститись висновок про те, за яким саме критерієм (компетентності, професійної етики або доброчесності) суддя не відповідає займаній посаді, адже суддя підлягає звільненню з займаної посади виключно у випадку, якщо він не відповідає займаній посаді хоча б за одним з вказаних вище критеріїв: компетентності, професійної етики або доброчесності, і неминучий висновок з процесу оцінювання полягає у тому, що суддя не здатний здійснювати правосуддя на «об'єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні».
Отже, посилання Комісії лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм позивач не відповідає займаній посаді, жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККС під час ухвалення Рішення, і мотивів його прийняття. Зазначене рівною мірою стосується усіх частин оскаржуваного рішення, з огляду на що є підставою до його скасування вцілому.
Щодо проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей.
Доводи позивача
Рішення щодо запровадження тестування морально-психологічних якостей та загальних здібностей є незаконним, оскільки не передбачено чинним законодавством. Воно не може встановлюватися індивідуально стосовно певного судді чи групи суддів у межах проведення відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання.
Доводи відповідача
Кваліфікаційне оцінювання суддів, обраних безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», полягає у визначенні професійного рівня судді, задля чого перевіряється здатність судді здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня. Дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Закон № 1402 прямо передбачив повноваження ВККС ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, загальних здібностей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання (ст. 85 ч. 3) законодавчо встановлені, з огляду на що дії Комісії із запровадження таких тестів є правомірними.
Висновок Суду
В межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з огляду на мету і завдання його проведення, обов'язком (повноваженням) ВККС є з'ясувати і оцінити усі аспекти життя і діяльності такого кандидата, не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, то Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити чи узгоджується (відповідає) поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної і соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23).
Повноваження ВККС щодо ухвалення рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, загальних здібностей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання прямо передбачені ст. 85 ч. 3 Закону № 1402 та знайшли своє закономірне втілення у Положенні 03.11.2016 № 143/зп-16.
Відтак, доводи позивача про незаконність проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, колегія суддів відхиляє.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення ВККС від 15 травня 2018 року № 644/ко-18 є немотивованим, прийнятим з порушенням вимог частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто не у спосіб, що визначений законом, в зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Підстави для розподілу судових витрат за правилами статті 139 КАС у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 травня 2018 року №644/ко-18 - скасувати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складене та підписане 22 жовтня 2018 року.
Головуючий суддя В.М. Бевзенко
Судді О.В. Білоус
Н.А. Данилевич
І.Л. Желтобрюх
В.М. Шарапа