Справа №:755/10521/18
Провадження №: 1-кс/755/5395/18
"12" жовтня 2018 р.
м. Київ
слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , розглянувши в приміщенні суду клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_3 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040002885 від 23.03.2018 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, встановив:
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
До слідчого судді даного місцевого суду надійшло зазначене клопотання слідчого, погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_4 оскільки у провадженні слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040002885 від 23.03.2018 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Встановлені обставини із посиланням на докази
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині. В свою чергу, враховуючи положення ст.ст. 22, 26, 172 КПК України слідчий суддя вважає за можливе розглядати дане клопотання у відсутність інших учасників процесу.
В ході проведення досудового розслідування заявник установив такі фактичні обставини на час подання цього клопотання (наводяться дослівно):
«…Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стала спільна заява ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка свідчить про незаконне привласнення квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Так, згідно зібраних матеріалів є підстави вважати, що громадяни ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вступивши в змову з колом невстановлених осіб, в порушення чинного законодавства, зловживаючи довірою ОСОБА_6 , уклали з нею договір купівлі-продажу квартири від 14.01.2016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5 . Зокрема встановлено, що гр. ОСОБА_6 необхідні були грошові кошти, у зв'язку з чим вона звернулась до приватного кредитора ОСОБА_8 , який погодився їй допомогти. Після цього він оглянувши квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 погодився надати в борг 5000 доларів США під 3% місячних із заставою квартири. Маючи доручення від ОСОБА_5 на вчинення будь-яких правочинів з зазначеною квартирою, ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_8 попередній договір від 14.01.2016, яким було передбачено процес повернення боргу. Також на прохання ОСОБА_8 вони уклали договір купівлі-продажу квартири від 14.01.2016. З приводу вказаного договору ОСОБА_8 запевнив ОСОБА_6 що даний договір купівлі продажу є формальним і він буде недійсний, якщо вона вчасно поверне борг. Також вказаним договором купівлі-продажу квартири було передбачено перерахування грошових коштів в сумі 663 000 гривень ОСОБА_8 на банківський рахунок ПАТ «КСГ Банк» ОСОБА_5 , хоча остання ніяких рахунків в даній банківській установі не відкривала та будь-яких грошових коштів не отримувала. Вищезазначені договір купівлі продажу квартири та попередній договір були видані Приватним нотаріусом ОСОБА_9 . У подальшому 08.07.2016 року ОСОБА_6 повністю повернула борг з процентами, про що має відповідні розписки. 05.07.2017 року до її квартири зайшли невідомі їй люди та повідомили, що квартира їй не належить. Після цього, 11.10.2017 року ОСОБА_8 було здійснено перереєстрацію вказаної квартири на іншу особу, про що було укладено договір купівлі продажу № 7484 від 11.10.2017 виданим Приватним нотаріусом ОСОБА_9 та проведено державну реєстрацію даного правочину.Наведені вище обставини свідчать про незаконний продаж квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ».
Як зазначає автор клопотання, у слідства є достатні підстави вважати, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , у повному обсязі відповідає критерієм, зазначеним у статті 98 КПК України, які встановлені для речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки зазначений об'єкт нерухомого майна є об'єктом кримінально протиправних дій, набутим кримінально протиправним шляхом, зазначене майно є беззаперечним доказом вчинення кримінального правопорушення та має важливе доказове значення для цього кримінального провадження, а тому заявник просить накласти на арешт на зазначену квартиру.
Вказані фактичні дані слідчий підтверджує витягом з ЄРДР, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, договором купівлі-продажу квартири, протоколом допиту потерпілої, постановою про визнання речовим доказом, що надані слідчим в копіях.
Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2 ст. 1 КПК України).
Відповідно ж до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При цьому, слід ураховувати, що необхідність арешту майна з ціллю досягнення тієї чи іншої мети з переліку визначених ч. 2 ст. 170 КПК України є можливим лише у разі наявності обставин визначних абз. 2 ч. 1 ст. 170 того ж Кодексу, яка передбачає, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цій ситуації, реальну можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження квартири у разі не застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження доведено не було.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, яка передбачає, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В даному випадку слідчим не доведено, що майно на яке останній просить накласти арешт відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК України.
При цьому, якщо виходити з структурного змісту норми ч. 3 ст. 170 КПК України, то слідує, що при вирішенні питання про накладення арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
Тотожного висновку дійшов і Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 30.05.2017 у справі № 752/4897/17 указавши, що при арешті майна з підстави визначеної п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України «висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом» та у справі № 757/54015/17-к (ухвала від 11.10.2017), а саме зауваживши, що «наявність постанови про визнання майна, на яке орган досудового розслідування просить накласти арешт, речовими доказами у кримінальному провадженні, не встановлює обов'язок слідчого судді або суду у накладенні арешту на вказане майно. При накладенні арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом».
За таких обставин, слідчий суддя враховуючи правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_3 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040002885 від 23.03.2018 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1