Справа № 723/796/18
Провадження № 2/723/1217/18
11 жовтня 2018 року м.Сторожинець
Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Дедик Н.П.,
за участю секретарів судового засідання Чікал І.В., Петреску Л.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сторожинець цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька,-
встановив:
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, зазначала, що вона перебувала з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сторожинецького районного суду від 18.01.2017 року було розірвано. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5.
Вказує, що 19 березня 2017 року у зв'язку з одруженням їй присвоєно прізвище «ОСОБА_3».
Зазначає, що з грудня 2017 року вона проживає в Федеративній Республіці Німеччина, де 17.07.2017 року одержала дозвіл на перебування та має в користуванні квартиру в АДРЕСА_1.
Вказує, що має намір виїхати з дитиною до Німеччини з метою спільного відпочинку та спілкування, що відповідатиме інтересам сина, оскільки з метою повного та гармонійного розвитку дитини їй потрібно відпочивати, мати можливість перебувати в сімейному оточенні, зі своєю матір»ю, в атмосфері щастя, любові і розуміння, однак відповідач згоди на виїзд дитини не дає.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просила надати дозвіл на виїзд неповнолітнього сина ОСОБА_5, 2014 р.н., в супроводі матері ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 в період з 01.03.2019 року по 31.05.2019 року до Федеративної Республіки Німеччина з метою відпочинку.
Відповідачем ОСОБА_4 подано до суду відзив на позов, в якому він зазначає, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Вважає, що дитина не потребує виїзду за кордон для спілкування з матір»ю, так як згідно довідки, наданої позивачем, дитина проживає з матір»ю і знаходиться на її утриманні. Крім того, виїзд дитини за кордон фактично позбавить його як батька можливості на довгий час брати участь у вихованні та спілкуванні з сином. Вказує також на те, що позивач не надала доказів своєї спроможності належного матеріального утримання дитини на території іншої країни, створення для дитини умов для належного проживання. Позивач перебуває у повторному шлюбі, в якому є інша дитина, однак в позовній заяві не зазначено про ставлення нового чоловіка до перебування та проживання з ним її дитини від першого шлюбу, не надано характеризуючих документів на чоловіка, також позивачем не зазначено, хто ще проживає в квартирі, скільки в ній кімнат. Вважає, що син не буди забезпечений належним відпочинком, так як позивач потребує допомоги у вихованні та утриманні другої дитини, і не може вважатися відпочинком проживання в квартирі з вітчимом та новонародженою дитиною. Дійсною метою виїзду є укриття сина від спілкування та зустрічей з ним як батьком, щоб син не знав його, так як позивачкою чиняться перешкоди у спілкуванні і побаченнях з сином, в зв»язку з чим ним подано відповідний позов. Вказує, що позивач замість виконання своїх батьківських обов»язків щодо забезпечення права дитини на навчання у спосіб влаштування в дитячий садочок, бажає вивезти дитину в іншу країну не в літній період, як час для відпочинку, а в період призначений для навчання, де для сина не створено ніяких умов для проживання, навчання, відпочинку. Вважає, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон суперечить інтересам дитини, позбавляє права на належну освіту та навчання, суперечить чинному законодавству, може призвести до фактичного позбавлення його як батька дитини можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з сином.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, пославшись на обставини, викладені в позові, додатково пояснив, що його довірителька до подачі позову до суду зверталася до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини до Німеччини, однак він відмовив в цьому. Зазначив, що відпочинок дитини полягає у потребі перебування та спілкування з матір»ю, перебування в сімейному оточенні, розширенні кругозору, здобуття навичок до адаптації в суспільстві, ознайомленні з культурою та звичаями інших народів, стимулюватиме вивченню іноземних мов. Позивач вважає, що для такого відпочинку достатнім є тримісячний період, при цьому не заперечує, щоб період для виїзду був визначений судом. Період з 01.03.2019 по 31.05.2019 року для надання дозволу на виїзд був зазначений в уточнених позовних вимогах лише внаслідок тривалого розгляду справи і не пов»язаний з іншими обставинами. Дитина не відвідує на території України дошкільні навчальні заклади, чи заклади по розвитку будь-яких здібностей дитини. Йому відомо, що матір і дитина знаходяться на території України, і не володіє відомостями про їх виїзд за кордон. Матір має два зареєстрованих місця проживання - в Україні і Німеччині, і в кожному з них проживає періодично. В Німеччині дитина буде перебувати за місцем проживання матері в квартирі, де проживають також нинішній чоловік позивачки - ОСОБА_6 і їхня донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Йому невідомо, чи малолітній ОСОБА_5 знайомий з нинішнім чоловіком позивачки і які в них стосунки. Зазначив також, що діючим законодавством не передбачено обмежень щодо виїзду дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок такого виїзду - за згодою батьків, або з дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилася, будучи належно повідомленою про розгляд справи. Ухвалою суду від 21.09.2018 року із занесенням до протоколу судового засідання явка позивача в судове засідання визнана обов»язковою, однак позивач, в судове засідання не з»явилася, причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення з підстав, викладених у відзиві на позов. Додатково пояснила, що відповідач не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, так як це великий період, дитині потрібно навчатися, відвідувати дитячий садочок, крім того позивачем не доведено потреби дитини у відпочинку, як підстави виїзду в Німеччину. Він не бачив дитини з квітня 2018 року. Йому стало відомо, що позивач з дитиною вже перебувають за кордоном, тому відпала необхідність у наданні дозволу на виїзд. З часу припинення шлюбних стосунків з позивачкою син проживав з нею, в періоди її виїзду за кордон син залишався з бабусею - матір»ю позивачки. Вважає, що надання дозволу на такий довготривалий виїзд дитини надасть позивачу можливість легалізації перебування дитини за кордоном, оскільки дитина вже вивезена у незаконний спосіб.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення позову.
В судовому засіданні дослідженими судом доказами встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3
Згідно рішення Сторожинецького районного суду від 18.01.2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 18.01.2017 року було розірвано та відновлено дошлюбне прізвище дружини «ОСОБА_3».
Відповідно до копії витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №7323-304768-2017 від 27.02.2017 року ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Чудейської сільської ради №807 від 22.02.2018 року син ОСОБА_3 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає з нею та знаходиться на її утриманні.
З копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 виданого сільською радою Тетерень, повіт Васлуй, Румунія, 19.03.2017 року ОСОБА_9 та ОСОБА_3 уклали шлюб, після реєстрації якого дружина обрала прізвище «ОСОБА_3».
Відповідно до копії дозволу на перебування у Німеччини НОМЕР_3 ОСОБА_3 17.07.2017 року отримала дозвіл на перебування до 16.07.2022 року як член сім»ї громадянина ЄС з вільним пересуванням по ЄС та дозволом на трудову діяльність.
З довідки про реєстрацію місця проживання від 15.12.2017 року вбачається, що у новій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7.
З висновку органу опіки та піклування Сторожинецької РДА №1398/01-38 від 01.08.2018 року вбачається, що вважається недоцільним на даний час встановлення порядку зустрічей ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та взяття участі у його вихованні.
Згідно положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.
Статтею 150 СК України визначено обов"язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, в частині 2 статті передбачено, що батьки зобов"язані піклуватися про здоров"я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов"язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Декларація прав дитини 1959 року передбачає, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов"язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що в їх основі закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися у питаннях щодо дитини з метою забезпечення дитині повного і гармонійного фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвитку дитини.
Згідно правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 712/10623/17 та у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі № 274/4075/16-ц положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Статтею 313 ЦК України визначено, що що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Згідно п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року №57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, або без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред"явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Судом з»ясовано, що відповідач по справі, як батько дитини, не надав нотаріально посвідченої згоди на виїзд сина з України, дана обставина учасниками справи не заперечувалася. Таким чином, питання щодо надання дозволу на виїзд за межі України малолітнього ОСОБА_5 без згоди батька підлягає вирішенню судом.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_5 проживає з матір»ю ОСОБА_3, в тому числі і після розірвання шлюбу між його батьками. Дана обставина не заперечувалася відповідачем. Наведене дає підстави для висновку, що між матір»ю та сином наявні тісні сімейні зв»язки і виїзд дитини за кордон в супроводі матері не може зашкодити малолітньому.
ОСОБА_3 має дозвіл на перебування в Німеччині до 16.07.2022 року з правом вільного пересування по ЄС та дозволом на трудову діяльність, крім того її місце проживання зареєстровано АДРЕСА_1 Таким чином, наявність законних підстав перебування позивачки в зазначеній країні допускає можливість поїздки малолітнього ОСОБА_5 в супроводі матері в країну її перебування.
Позивачка зазначає метою поїздки сина до Німеччини його відпочинок з метою повного та гармонійного розвитку, який полягатиме в перебуванні зі своєю матір»ю, розширенні його кругозору, ознайомленні з культурою інших народів, здобутті навичок адаптації в суспільстві, стимулюванні до вивчення іноземних мов, що позитивно вплине на підготовку дитини до самостійного життя. Суд вважає, що за таких умов може бути забезпечений відпочинок малолітнього сина сторін в Німеччині, так як судом не встановлено обставин, які б свідчили про протилежне.
Відповідач в заперечення позовних вимог, вказує на те, що позивачем не зазначено, де саме буде організований відпочинок та з ким, а проживання сина в квартирі з матір»ю, вітчимом та новонародженою сестричкою неможливо назвати відпочинком. Однак суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки є загальновідомим, що чимала кількість людей одним із способів відпочинку вважають перебування в колі рідних і близьких людей. Тому, приймаючи до уваги зазначені вище стосунки матері і сина, суд вважає, що така мета поїздки до Німеччини як відпочинок малолітнього буде реалізована, що відповідатиме інтересам дитини.
Посилання відповідача на те, що їхній дитині не буде наданий належний догляд та нормальне ставлення членів сім»ї позивачки, суд розцінює як припущення відповідача, яке не підтверджене доказами, а його доводи про те, що позивачем для дитини не створено умов для проживання і навчання в іншій країні суд вважає необгрунтованими, так як метою поїздки є відпочинок, а не навчання чи проживання в Німеччині.
Крім того, посилання відповідача на те, що позов є необгрунтованим і позивачкою не доведено, що дитина потребує відпочинку і від чого вона може відпочивати у три роки, на думку суду суперечать як загальновизнаним нормам моралі, так і вищенаведеним правовим нормам, і така оцінка відповідача поняття про відпочинок дитини безумовно шкодить інтересам малолітнього ОСОБА_5
Крім того, відповідач вважає, що відпала потреба у наданні дозволу на виїзд сина на кордон, так як позивачка з сином на даний час перебуває за межами України, в підтвердження посилається на подачу ним 18.06.2018 року до Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області заяви про розшук малолітньої дитини, опубліковані на соціальних сторінках в мережі Інтернет фотознімки відповідно до яких позивачка і їхній син перебувають в Німеччині, а також на висновок органу опіки і піклування Сторожинецької РДА від 01.08.2018 року, яким визнано недоцільним встановлення порядку зустрічей відповідача з сином ОСОБА_5 з тих підстав, що визначити спосіб участі батька у вихованні сина можливо лише в присутності матері і дитини в Україні, які зі слів родичів виїхали в Німеччину.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача в заперечення позову, оскільки предметом спору в даній справі є надання дозволу на виїзд дитини до Німеччини в період з 01.03.2019 року по 31.05.2019 року, а обставини, на які посилається відповідач, виходять за межі предмету спору.
Оцінивши наведені обставини та докази на їх підтвердження в сукупності, суд вважає за можливе надати дозвіл малолітньому ОСОБА_5 на виїзд до Німеччини в супроводі матері без дозволу і супроводу батька.
Разом з тим, суд вважає, що позивачем не доведено потреби саме тримісячного перебування малолітнього ОСОБА_5 на відпочинку в Німеччині. При цьому суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що така тривала відсутність дитини порушуватиме його права на участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з врахуванням того, що ним подано позов про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, а також, що тримісячне перебування за кордоном може призвести до відчуження між ними, так як внаслідок свого віку та перебування в зовсім іншому оточенні син може його забути. Також суд погоджується з посиланнями відповідача, що малолітній ОСОБА_5 має право на здобуття дошкільної освіти, спрямованої на забезпечення всебічного розвитку дитини відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.
Таким чином, з метою недопущення порушення прав малолітнього ОСОБА_5 щодо здобуття дошкільної освіти, спілкування з батьком, запобігання негативних психічних наслідків для дитини виходячи з його віку, пов»язаних із тривалістю перебування в різних умовах та оточенні, звикання до них, а в подальшому переміни після повернення по місцю проживання в Україні, суд вважає, що слід надати дозвіл на виїзд дитини до Німеччини на один місяць, а саме - травень 2019 року, і саме цей період буде найбільш сприятливим для дитини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,4,5,12,13,19,23,76,81,263-265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Надати дозвіл на виїзд з України до Федеративної Республіки Німеччина неповнолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, в супроводі його матері ОСОБА_3, без згоди та супроводу батька ОСОБА_4, на період з 01 травня 2019 року по 31 травня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2018 року.
Суддя