Єдиний унікальний номер 234/3995/18 Номер провадження 22-ц/4804/178/18
Категорія 26 Доповідач Санікова О.С.
17 жовтня 2018 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Санікової О.С.
суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.
за участю секретаря Сергєєвої К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №234/3995/18
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної нещасним випадком на виробництві
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 липня 2018 року
(суддя - Заборський В.О. рішення ухвалене 23 липня 2018 року у м. Краматорську Донецької області, повний текст рішення складено 27 липня 2018 року),
27.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорький машинобудівний завод» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва на виробництві, посилаючись на те, що з 01.10.1991 року по 27.03.1995 року він працював у відповідача підручним сталевара в мартенівському цеху. 14.07.1992 року під час виконання виробничого завдання з ним трапився нещасний випадок, про що 21.07.1992 року комісією було складено акт №197 про нещасний випадок на виробництві.
У 2015 році, на вимогу Фонду соціального страхування України в Донецькій області на ПрАТ «НКМЗ» повторно була створена комісія, яка провела розслідування нещасного випадку від 14.07.1992 року та склала 16.10.2015 року акт №197 за формою Н-1 про нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та акт за формою Н-5 розслідування нещасного випадку, якими підтверджені обставини та причини нещасного випадку і отримана виробнича травма, а саме велика розтрощена рана правої кисті.
Внаслідок травми він з 14.07.1992 року по 05.10.1992 року проходив курс лікування, після якого ще тривалий час перебував на легкій праці, а пізніше був звільнений з підприємства без будь якої компенсації, і шість з половиною років не міг знайти роботу та знаходився на утриманні дружини. У грудні 2001 року повернувся некваліфікованим робітником на ПрАТ «НКМЗ», де працював до 22.06.2011 року.
У зв'язку із травмою вимушений періодично лікуватися, заключний діагноз йому поставлено - стійкі наслідки перенесеної виробничої травми у вигляді зрілих шкірних рубців правої кисті, посттравматична контрактура ІІ-го пальця правої руки, з помірними функціональними порушеннями. У травні 2015 року він звертався до Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про взяття на облік та видачу направлення на МСЕК для встановлення втрати працездатності, але оскільки МСЕК не змогла встановити ступінь втрати працездатності, так як з часу отримання травми минуло 23 роки, у постановці на облік та виплаті страхових сум йому було відмовлено.
Завдана йому моральна шкода полягає у душевному хвилюванні, нервових зривах, несприятливій атмосфері в сім'ї, фізичному болю та стражданнях, які він зазнав під час нещасного випадку та які відчуває і на теперішній час, та повинна бути відшкодована, оскільки шкода завдана внаслідок каліцтва на виробництві, випливає з трудових правовідносин та повинна бути відшкодована роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.
Просив на відшкодування моральної шкоди стягнути 50000 грн.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне дослідження всіх обставин справи, неправильну оцінку доказів, порушення норм матеріального права і зокрема на те, що судом не враховані положення постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, з якої вбачається, що право на отримання потерпілим відшкодування за спричинену йому моральну шкоду виникає у потерпілого не в день настання нещасного випадку, а в день встановлення йому МСЕК вперше стійкої втрати професійної працездатності; вперше він оглядався МСЕК 26.11.2015 року, однак у зв'язку із тривалим часом, який пройшов з моменту каліцтва, встановити втрату працездатності лікарі не змогли; але судом першої інстанції не було прийнято до уваги вказані факти і докази і зроблено висновок, що правовідносини, які давали йому право на відшкодування моральної шкоди виникли у нього в день настання нещасного випадку, що суперечить постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року; крім того, суд першої інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 14.07.1992 року, діючим на той час законодавством не передбачалось відшкодування моральної шкоди, але він вважає такий висновок неправомірним, оскільки суд не врахував, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року у ст. 6, чинній на час завдання шкоди, серед способів захисту цивільних прав передбачав і компенсацію моральної шкоди.
У відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «НКМЗ» вважає, що вона не підлягає задоволенню; представник ПрАТ «НКМЗ» не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції «зроблено висновок, що правовідносини, які давали мені право на відшкодування моральної шкоди виникли у мене в день настання нещасного випадку, що суперечить постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року», оскільки в цій постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що момент виникнення права на відшкодування шкоди у потерпілого від нещасного випадку пов'язаний з встановленням МСЕК вперше йому стійкої втрати професійної працездатності; у даній справі позивачем не надано суду доказів на підтвердження стійкої втрати ним професійної працездатності, встановленої МСЕК; судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що згідно довідки за формою 167/о ОСОБА_1 26.11.2015 року оглядався Краматорською МСЕК і за результатами не визнаний інвалідом; оскільки за результатами огляду МСЕК позивачу не встановлено стійкої втрати професіональної працездатності та не визнано його інвалідом, то спір у даній справі має вирішуватись за законодавством, яке було чинним на дату складання акту №197 від 21.07.1992 року про нещасний випадок на виробництві; представник ПрАТ «НКМЗ» також вважає, що суд першої інстанції не допустив порушення ст. 263 ЦПК України.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2018 року справа призначена до розгляду.
На підставі Указу Президента України від 29.12.2017 року №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28.09.2018 року №297/2018 «Про переведення суддів» апеляційний суд Донецької області ліквідовано, утворено Донецький апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду, а суддів переведено на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду, до якого було передано зазначену цивільну справу.
03 жовтня 2018 року розпочав роботу Донецький апеляційний суд.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2018 року визначено наступний склад Донецького апеляційного суду для розгляду справи № 234/3995/18: ОСОБА_2 (головуючий суддя), ОСОБА_3, ОСОБА_4
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач травму на виробництві отримав 14.07.1992 року, даний нещасний випадок згідно п.п. 2 п.6 акту за формою Н-5, затвердженого 16.10.2015 року, узятий на облік в 1992 році, діючим на той час законодавством не передбачалося відшкодування моральної шкоди; оглядом Краматорської МСЕК від 26.11.2015 року ОСОБА_1 інвалідом не визнаний. Складання та затвердження 16.10.2015 року акту №197 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1 та акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5 не породжує право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, оскільки в подальшому МСЕК не було встановлено стійкої втрати професійної працездатності.
Такі висновки суду є правильними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1-1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 21 жовтня 1992 року «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, що настає з дня встановлення вперше потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 з 01.10.1991 року працював в ОО «НКМЗ» підручним сталевара в мартенівському цеху, правонаступником якого є ПрАТ «НКМЗ».
14.07.1992 року під час виконання трудових обов'язків з позивачем трапився нещасний випадок, його було травмовано, про що 17.07.1992 року складено акт №197 про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1.
У зв'язку з отриманою травмою ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією не оглядався і втрата працездатності йому не визначалась.
Згідно повідомлення ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» ОСОБА_1 не проводилися виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві по акту по день звільнення 27.03.1995 року.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03.09.2015 року була частково задоволена заява ОСОБА_1, та встановлено факт, що акт про нещасний випадок на виробництві по формі Н-1 №197, затверджений 21.07.1992 року виданий ОО «НКМЗ» на ім'я «Шейхулісманов» належить ОСОБА_1
16.10.2015 року згідно припису №011-01/04 від 28 вересня 2015 року начальника державної інспекції ДІН у металургії та машинобудуванні та розпорядження №55 від 13.10.2015 року про призначення комісії для проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку з підручним сталевара ОСОБА_1 затверджений оформленийі відповідно до вимог діючих законодавчих актів і Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» акт форми Н-1 №197 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом та акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5. Як зазначено в акті розслідування нещасного випадку, який стався 14 липня 1992 року о 19.00 годині у акціонерному товаристві «Новокраматорський машинобудівний завод» даний нещасний випадок узятий на облік в 1992 році.
Згідно довідки МСЕК м. Краматорська за формою 167/о, ОСОБА_1 26.11.2015 року оглядався Краматорською МСЕК і за результатами не визнаний інвалідом.
Оскільки ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком висновком МСЕК, починаючи з дня отримання ним травми не встановлена стійка втрата професійної працездатності, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновки суду не спростовують. Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції зроблено висновок, що правовідносини, які давали йому право на відшкодування моральної шкоди виникли у нього в день настання нещасного випадку є безпідставними, оскільки такий висновок в рішенні суду відсутній.
Посилання апелянта на те, що у зв'язку з тривалим часом, який пройшов з моменту каліцтва, встановити втрату працездатності лікарі не змогли також є безпідставним, оскільки законодавством не передбачено врахування таких обставин і не передбачено законодавством визначення стійкої втрати професійної працездатності судом.
Є помилковими і доводи апеляційної скарги про неврахування положень ст. 6 ЦК УРСР, яка діяла на час завдання шкоди, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами стосовно нещасного випадку на виробництві 14.07.1992 року є трудовими і регулюються нормами законодавства про працю та законодавством про страхування від нещасного випадку, відповідно до якого, як вже зазначалось, момент виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з каліцтвом виникає з дня встановлення вперше потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. Само по собі завдання каліцтва в результаті нещасного випадку на виробництві, який стався з позивачем у липні 1992 року, не породжує право на відшкодування моральної шкоди і, як правильно зазначив суд першої інстанції, не передбачалось діючим законодавством.
Отже судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що в силу ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення його без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 липня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текс постанови виготовлений 18.10.2018 року.
Суддя-доповідач ОСОБА_2