Іменем України
17 жовтня 2018 року
Київ
справа №2а-3684/12/0970
адміністративне провадження №К/9901/4378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітек» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Клюби В.В., суддів: Рибачука А.І., Яворського І.О. від 22 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітек» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Унітек» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо викладення в акті перевірки від 06 листопада 2012 року №10291/22-4/25068140 незаконних висновків про безтоварність господарських операцій із ТОВ «Камеронплюс» та про визнання правочинів із вказаним контрагентом такими, що вчинені з порушенням відповідних статей Цивільного кодексу України; визнати протиправними дії відповідача щодо викладення у зазначеному вище акті перевірки незаконних висновків стосовно завищення позивачем податку на прибуток в загальній сумі 285 745, 00 грн. та податку на додану вартість в загальній сумі 272 138, 00 грн., а також скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року №0000512204, №0000522204.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки безтоварність операцій і, відповідно, фіктивність правочинів відповідачем не підтверджено. Крім цього, позивач стверджує, що податкове законодавство не ставить в залежність порядок визначення податкових зобов'язань та право на відшкодування сплачених сум податку на додану вартість від можливості проведення зустрічних перевірок по ланцюгу до кінцевого товаровиробника; фактичне виконання своїх зобов'язань сторонами договорів підтверджується первинними документами, передбаченими Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому у відповідача не було законних підстав для формування у акті перевірки висновків, на підставі яких збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську від 22 листопада 2012 року №0000512204, №0000522204. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Мотивуючи свої висновки в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Камеронплюс») є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належним чином оформленими первинними документами; наявність умислу на укладання відповідних угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а відтак, за висновком згаданого суду, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Щодо решти позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, суд виходив з того, що акт перевірки та викладені у ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що породжує для платника податків певні правові наслідки.
5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні позову відмовлено.
6. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що встановлені під час судового розгляду справи фактичні обставини: відсутність документів, що підтверджують транспортування товару та його передачу, зберігання, технічної можливості у контрагента позивача для здійснення передбачених договорами господарських операцій у сукупності спростовують доводи позивача щодо реального характеру господарських операцій згідно з укладеними договорами, а тому, за висновком цього суду, у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкових вигод.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Унітек» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року відповідачем складено акт від 06 листопада 2012 року №10291/22-4/25068140, яким встановлено порушення: - підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перше півріччя 2012 року у розмірі 285 745, 00 грн., у тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 153 360, 00 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 132 385, 00 грн.; - пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 272 138, 00 грн., у тому числі за: січень 2012 року - 22 146, 00 грн., лютий 2012 року - 54 604, 00 грн., березень 2012 року - 69 307, 00 грн., квітень 2012 року - 33 244, 00 грн., травень 2012 року - 36 790, 00 грн., червень 2012 року - 56 047, 00 грн.
Підставою для вказаних висновків слугувало неподання в підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ «Камеронплюс» документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів; згідно наявної податкової інформації, у тому числі зазначеної у складених актах про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Камеронплюс», не встановлено наявності у останнього необхідних умов для здійснення господарської діяльності, трудових та інших ресурсів, що, за висновком відповідача, свідчить про відсутність у нього можливості для виконання спірних операцій із позивачем та, як наслідок, підстав для формування позивачем відповідних податкових вигод за результатами таких операцій.
На підставі акта перевірки відповідачем 22 листопада 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0000512204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 272 138, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 68 034, 50 грн.; - №0000522204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» в розмірі 285 745, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 71 436, 25 грн.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 грудня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Камеронплюс» (продавець) укладено договір №001, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар на загальну суму 984 000, 00 грн. Поставка здійснюється продавцем до м.Івано-Франківська. В подальшому між сторонами 26 квітня 2012 року та 01 липня 2012 року укладено додаткові угоди №1 та №2, якими збільшено обсяги поставки товару до 1 500 000, 00 грн. та 2 100 000, 00 грн. відповідно.
Також 01 серпня 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Камеронплюс» (продавець) укладено договір №018, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар на загальну суму 990 000, 00 грн. Поставка здійснюється продавцем до м.Івано-Франківська. В подальшому між сторонами 10 вересня та 01 жовтня 2012 року укладені додаткові угоди №1 та №2, якими збільшено обсяги поставки товару на суму 1 570 000, 00 грн. та 2 490 000, 00 грн. відповідно.
На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано зазначені вище договори купівлі-продажу, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що були підставою для відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.
11. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилався на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень.
12. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. При цьому зазначає, що касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків апеляційного суду, яким правильно встановлено обставини щодо необґрунтованого формування позивачем витрат по придбанню товарів та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, та прийнято законне і обґрунтоване рішення.
13. Податковий кодекс України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин):
13.1. Пункт 44.1 статті 44.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
13.2. Пункт 138.2 статті 138.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
13.3. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
14.4. Пункт 198.1 статті 198.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
14.5. Пункт 198.2 статті 198.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
14.6. Пункт 198.3 статті 198.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
14.7. Пункт 198.6 статті 198.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
15. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:
15.1. Стаття 1.
15.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
15.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
15.2. Частина перша статті 9.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
16. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
17. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
18. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
19. При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
20. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
21. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
22. Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
23. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати оформлені належним чином відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником показників податкового обліку.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
24. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
25. За висновком суду першої інстанції реальність господарських операцій щодо поставки товару позивачу його контрагентом ТОВ «Камеронплюс» підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.
26. За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно посилатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.
27. Зокрема, попри посилання Інспекції, що за відсутності документів стосовно транспортування товару, а також адміністративно-господарських можливостей у контрагента позивача, реальність господарських операцій останнього із ТОВ «Камеронплюс» не підтверджується, всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд першої інстанції належним чином не виконав покладеного на нього обов'язку щодо з'ясування всіх обставин у справі, та, як наслідок, не встановив хто ж саме здійснював перевезення вантажу від постачальника до покупця (позивача у справі) та якими засобами, яким чином здійснювалась передача товарно-матеріальних цінностей, їх зберігання й, відповідно, не надав належної правової оцінки тому, чи можуть спірні господарські операції за відсутності таких документів бути дійсними і такими, що спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.
28. Натомість, роблячи висновок про нереальність згаданих операцій, який ґрунтувався, в тому числі і на тій обставині, що саме до перевірки не було надано документів, які б підтверджували фактичне транспортування придбаних товарів, їх зберігання, суд апеляційної інстанції, враховуючи наявні у матеріалах справи декларації про перевезення вантажу, також не навів будь-яких мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, за яких такі обставини свідчать про невиконання контрагентом своїх зобов'язань та, як наслідок, позбавляють покупця права на формування спірних сум податкових вигод.
29. Верховний Суд зазначає, що суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником справи нових доказів.
30. Крім того, з огляду на заперечення відповідачем спроможності ТОВ «Камеронплюс» виконати поставку товарно-матеріальних цінностей, як судом першої, так і апеляційної інстанції не досліджено й не з'ясовано обставин щодо наявності у цього товариства управлінського та/або технічного персоналу, складських приміщень та інших відповідних засобів, які зазвичай необхідні для виконання таких спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги постачання.
31. Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер поставки позивачу від його контрагента товарів, мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.
32. Наведене свідчить про невстановлення судами під час розгляду справи всіх відомостей і документів, які за звичайної ділової практики повинні супроводжувати фактичне здійснення такого роду операцій та у сукупності з відповідними первинними документами підтверджувати їх фактичне (реальне) виконання.
33. Ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки вказаним обставинам справи свідчить про недотримання ними вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
34. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
35. Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
36. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
37. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
38. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
39. Згідно із частинами першою-третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
40. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
41. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
42. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
43. Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітек» задовольнити частково.
Постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду