Головуючий І інстанції : Мар'єнко Л.М.
18 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4541/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Перцової Т.С.
суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 23.07.2018 по справі № 820/4541/18
за позовом ОСОБА_1
до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання рішення неправомірним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту - Київське ОУПФУ м. Харків, відповідач), в якому просив суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 26.03.2018 №6243-47/02;
- зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 23 листопада 2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати чистини доходів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 по справі № 820/4541/18 позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання рішення неправомірним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1, що відображено в протоколі від 16.03.2018 №7.
Зобов'язано Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 23 листопада 2017 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати чистини доходів.
Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/4541/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачем всупереч вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, не було подано документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в м. Харкові, наданий позивачем паспорт громадянина України для виїзду за кордон у розумінні ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" не є таким документом. Враховуючи викладене, відповідачем правомірно відмовлено позивачці у призначенні пенсії. Крім того, з посиланням на ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" стверджує, що оскільки пенсія позивачеві нарахована не була, відсутні й підстави для виплати позивачу сум компенсації.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.26).
В період з 1975 по 1993 роки ОСОБА_1 працював на підприємствах м. Харкова, що підтверджується копією трудової книжки та відповідними довідками (а.с.44-61).
В 1994 році позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю. На час виїзду за кордон на постійне проживання позивач не досяг пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не звертався і пенсія йому не призначалась.
ОСОБА_1 при досягненні пенсійного віку через свого представника звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав копії трудової книжки, паспорту, ідентифікаційного номеру, відповідні довідки про підтвердження стажу та про заробітну плату, довіреність тощо (а.с.76-79).
За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, що відображено в протоколі від 16.03.2018 №7 (а.с.83).
Як вбачається зі змісту вказаного протоколу, відповідачем визначено підставу для відмови в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - ненадання ОСОБА_1 документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації).
Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним, зобов'язання Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 23.11.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати чистини доходів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання пенсії незалежно від країни постійного проживання, а також з того, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, однак, відповідачем було незаконно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. У зв'язку з викладеним, судом першої інстанції зроблено висновок про зобов'язання Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити пенсію ОСОБА_1 з дня звернення за пенсією - 23.11.2017 року в розмірі, передбаченому чинним законодавством, з нарахуванням індексації та компенсації втрати чистини доходів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності у позивача права на отримання пенсії незалежно від країни постійного проживання, та, як наслідок, про неправомірність рішення відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.
Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).
Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.
При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
З матеріалів справи вбачається, що 23.11.2017 до Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли нотаріально посвідчена та апостильована заява позивача про призначення пенсії та документи - довіреність, паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон - серії НОМЕР_2 від 24.01.2012 року, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_1, трудова книжка, довідка про заробітну плату № 206/408 від 07.11.2017, довідки про підтвердження стажу № 37/107 від 02.11.2017 та № 12-10/1783 від 09.11.207 про заробітну плату та про перейменування підприємства (а.с.75-79).
Звернення представника позивача до Київського об'єднаного УПФУ 23.11.2017 підтверджується відбитком вхідного штампу Київського об'єднаного УПФУ (а.с.77).
26.03.2018 року Київським об'єднаним УПФУ м. Харкова прийнято рішення № 6243-47/02 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. При цьому, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання нею документів, які підтверджують її місце проживання (реєстрації) в Україні. Зокрема, відповідачем зазначено, що поданий позивачем паспорт громадянина України для виїзду за кордон не може бути прийнятий за документ для призначення пенсії на території України. Таким документом, на думку відповідача, може бути лише національний паспорт.
В обґрунтування такого твердження відповідач послався на п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1.
Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.
Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Наведені положення свідчать про помилковість вимог відповідача щодо надання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні.
Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.
Враховуючи викладене, посилання відповідача на п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1 є безпідставними, а відмова у призначенні пенсії з посиланням на ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованою.
Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Такий паспорт було надано представником ОСОБА_1 при зверненні до відповідача 23.11.2017 року.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.
Отже, з урахуванням наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, рішення ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, як громадянин України, який проживає за кордоном, не може бути позбавлений права на призначення пенсії у зв'язку з реєстрацією місця її проживання за межами території України, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 26.03.2018 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 з мотивів ненадання ним документу, що посвідчує громадянство України та реєстрацію місця проживання в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України. Оскаржуване рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує право позивача на пенсійне забезпечення, а відтак, підлягає скасуванню.
Колегія суддів відмічає, що відповідачем не зазначено жодних інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачеві, крім ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні, та не викладено в спірному рішенні будь-яких зауважень з приводу наданих позивачем документів щодо стажу, віку, заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Беручи до уваги протиправність спірного рішення Київського об'єднаного УПФУ № 624347/02 від 26.03.2018 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1, враховуючи, що станом на день звернення до відповідача за призначенням пенсії позивач досяг 66-річного віку (18.08.2016), має стаж роботи не менше 15 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.11.2017 року у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації.
З приводу позовних вимог про зобов'язання Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_3 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, колегія суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2000р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазначає, що наразі пенсію ОСОБА_1 не призначено, жодних виплат на його користь Київським об'єднаним УПФУ м. Харкова не проводилось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Отже, вимоги про зобов'язання здійснювати виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 по справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17.
Отже, висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з компенсацією втрати чистини доходів, а рішення суду першої інстанції у цій частині - таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.317 КАС України порушення норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 по справі № 820/4541/18 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію позивачеві з компенсацією втрати чистини доходів, з прийняттям у цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 по справі № 820/4541/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплачувати пенсію позивачеві з компенсацією втрати чистини доходів.
Прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 по справі № 820/4541/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в силу ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій