Житомирський окружний адміністративний суд
вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, 10014
18 жовтня 2018 року м. Житомир справа №806/57/18
категорія 3.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової Оксани Гнатівни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, звернулись із позовом до Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви в порядку усунення недоліків позовної заяви та ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, просять зобов'язати Ємільчинський районний сектор ДМС Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XIII, без передачі будь-яких даних про дитину і батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовляє у виготовленні та видачі у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, чим, на думку позивачів, порушує права та законні інтереси їх неповнолітньої дитини в контексті наявних релігійних переконань.
Процедура
2. Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року роз'єднано позовні вимоги, виділивши вимоги ОСОБА_4 в частині: визнання протиправною відмову Ємільчинського районного сектору ДМС Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_4 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XIII; зобов'язання Ємільчинський районний сектор ДМС Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XIII, без передачі будь-яких даних про дитину і батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР в самостійне провадження.
Здійснення розгляду позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 продовжено у адміністративній справі № 806/57/18.
4. 12 лютого 2018 року до відділу документального забезпечення суду надійшла заява представника Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області щодо заперечення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до якого відповідач просить здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 43-45).
5. 14 лютого 2018 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному частиною п'ятою статті 162, частиною першою статті 261 КАС України, надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 54-63).
6. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні заяви представника Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 65-66).
7. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року зупинено провадження в адміністративній справі №806/57/18 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18) (а.с. 73-75)
8. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року поновлено провадження у справі. Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи (а.с. 90-91).
9. У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Аргументи учасників справи
10. Відповідно до змісту позовної заяви, позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 та норм Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, а й у формі паспортної книжечки.
Зважаючи на наявні релігійні переконання та зумовлені ними перестороги у настанні негативних наслідків для неповнолітньої дитини в разі формування у Єдиному державному демографічному реєстрі унікального номера, що, у розумінні позивачів, буде аналогом імені, а в майбутньому - його заміною. Формування унікального номера в Єдиному державному демографічному реєстрі позивачі пов'язують з оформленням паспорта громадянина України саме у вигляді картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме персональні дані, згоди на обробку яких не надавалась і надаватися не буде з наведених релігійних мотивів. Примушування ж до обробки персональних і водночас конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України, без якого громадянину не обійтися, розцінюється як неправомірне втручання в особисте життя з боку держави (в особі її органів).
На думку позивачів, що позбавлення їх неповнолітньої дитини як громадянина України права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним, і за відсутності встановлених чинним законодавством підстав, відповідач не має права відмовляти у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.
11. Як встановлено зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Так, в обґрунтування наявних заперечень зазначає, що саме Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначає правові та організаційні засади видачі документів, зокрема, що посвідчують особу та підтверджують громадянство. Посилаючись положення статті 13, частин першої, другої статті 14, статті 15, частин другої, третьої, четвертої статті 21 вказаного Закону, а також на приписи абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 відповідач наголошує, що з 01 листопада 2016 року всі без винятку територіальні підрозділи ДМС розпочали оформлення (незалежно від того, чи вперше, чи у зв'язку з його втратою або необхідністю обміняти) паспортів громадянина України виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру за зразком затвердженого бланка.
Враховуючи вищевикладене, наголошує, що відповідач діяв у межах, на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством, а заявлені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають (а.с. 54-63).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
12. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24 травня 2001 року, громадянин ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Мала Глумча Ємільчинського району Житомирської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 24 травня 2001 року зроблено відповідний запис за №7. Батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 33).
13. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 зверталися із заявою на ім'я керівника Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру із посиланням на наявні релігійні переконання (а.с. 34).
14. Ємільчинський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Житомирській області листом вих. №19/258 повідомив ОСОБА_3, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 та Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від отримання паспорта, що містить безконтактний носій, оформлюється ID-картка, що не містить безконтактного електронного носія, паспорт-книжечка не видається, оформлення та видача паспорта громадянина України (ID-картка) здійснюється територіальним відділом Управління Державної міграційної служби України за місцем проживання особи (а.с. 35).
Не погоджуючись із наданою відповіддю, наголошуючи, що не видача у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки порушує права та законні інтереси в контексті наявних релігійних переконань, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулись із вказаним позовом до суду.
15. За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Положеннями статті 19 Конституції України проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
16. Статтею 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року №987-XII (далі - Закон №987-XII) визначено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону №987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
17. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначаються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №5492-VI ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (далі - Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Положеннями частин другої та третьої статті 4 Закону №5492-VI регламентовано, що визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону №5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи. Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону №5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.
Забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом, вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, визначено у статті 13 Закону №5492-VI. За частиною першою цієї статті документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Так, згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VІ, одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, &?р;…&?т; містять безконтактний електронний носій.
Частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, які не містять безконтактного електронного носія, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 16 Закону №5492-VI врегульовано, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. Головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб'єктом.
Підстави, за яких уповноважений суб'єкт має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено частиною сьомою статті 16 Закону №5492-VI.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону №5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
18. Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регламентовані Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI).
Статтею 2 Закону №2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частинами першою, п'ятою та шостою статті 6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
19. Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XIII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".
На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
20. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, а також зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року №302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №745, далі - Постанова №302).
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 "Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм" до Постанови №302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
21. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII)
Першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та "передбачуваності".
Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007).
Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990)
Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу (рішення ЄСПЛ по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії").
22. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …".
23. Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що положення Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (також діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Суд також звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Так, на час звернення позивача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що самі по собі дії відповідача щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки хоча й відповідали Закону №5492-VI, однак, законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
24. Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
25. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
26. Застосовуючи механізм захисту порушеного права та керуючись повноваженнями, визначеними частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід також зобов'язати Ємільчинський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
27. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_3 та його батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд зазначає, що при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Висновки суду за результатом розгляду справи
28. Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
29. Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено наявність порушеного права внаслідок відмови видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Висновки суду у даній типовій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (адміністративне провадження Пз/9901/2/18), які, відповідно до частини п'ятої статті 242, частини третьої статті 291 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права та мають бути враховані судом при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
30. Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 291 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11223. Паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ємільчинським РВ УМВС України в Житомирській області 12 січня 2007), ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 11223. Паспорт серії НОМЕР_3, виданий Ємільчинським РВ УМВС України в Житомирській області 31 січня 2012 року) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 11223. РНОКПП: відсутній. Паспорт: відсутній) до Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Соборна, 51, смт. Ємільчине, Ємільчинський район, Житомирська область, 11201. ЄДРПОУ: відсутній) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Ємільчинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Ємільчинський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 18 жовтня 2018 року.
Суддя Попова Оксана Гнатівна