ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.10.2018Справа № 910/23491/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Шудри А.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовомДержавного підприємства «Стивідорна компанія «Ольвія»
ДоМіністерства оборони України
Третя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекпорт» стягнення 88 921,60 грн
Представники учасників судового процесу
від позивача: Красюк О.О.;
від відповідача: Тютюн М.С.;
від третьої особи: Рябченко В.О.
Державне підприємство «Стивідорна компанія «Ольвія» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 1 378 235,04 грн заборгованості за зберігання військового вантажу на території позивача з 1992 по 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що за період з 1992 по 2017 рік позивачем надаються послуги по зберіганню вантажу, проте відповідач зазначені послуги не сплачує.
Ухвалою суду від 02.01.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/23491/17; призначено підготовче засідання у справі на 29.01.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 призначено по даній справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03680, м. Київ, вул. Смоленська, буд.6).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 провадження у справі № 910/23491/17 зупинено на час проведення судової експертизи та отримання висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
18.04.2018 матеріали справи № 910/23491/17 були направлені на адресу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
27.07.2018 у зв'язку з проведенням експертного дослідження, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз матеріали справи № 910/23491/17 були повернуті на адресу Господарського суду міста Києва.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи № 910/23491/17 були повернуті на адресу суду, то ухвалою суду від 08.08.2018 провадження у даній справі було поновлено зі стадії підготовчого провадження. Призначено розгляд справи на 31.08.2018.
Стосовно строків розгляду спору між Державним підприємством «Стивідорна компанія «Ольвія» та Міністерством оборони України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумні строки розгляду справи судом.
Частиною 1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду (ч.3 ст.177 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи проведення експертного дослідження, а також те, що сторони повинні надати пояснення по справі з врахуванням висновків, зроблених експертом, за висновками суду, є необхідність продовжити проведення розгляду справи в підготовчому засіданні.
У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 31.08.2018 на лікарняному, судове засідання не відбулося.
Ухвалою суду від 03.09.2018 розгляд справи № 910/23491/17 призначено на 17.09.2018.
22.08.2018 позивачем через канцелярію суду було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої останній просив суд стягнути з відповідача 88 921,60 грн заборгованості за охорону майна за останні три роки: 2015, 2016 та за січень-квітень 2017 року.
У судовому засіданні 17.09.2018 представник позивача надав усні пояснення з приводу поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої просив суд задовольнити її у повному обсязі.
Представник відповідача навів заперечення щодо поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Судом заява позивача про зменшення розміру позовних вимог приймається, у зв'язку з чим новими вимогами є вимоги про стягнення з відповідача 88 921,60 грн витрат пов'язаних зі збереженням його майна у період за останні три роки: 2015,2016 та за січень-квітень 2017 року.
У підготовчому засіданні, призначеному на 17.09.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 17.09.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2018.
05.10.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові заперечення на заяву про зменшення розміру позовних вимог з тих підстав, що витрати по зберіганню спецвиробів на відкритих складських майданчиках підтвердити неможливо.
Позивачем через канцелярію суду було подано остаточний розрахунок судових витрат.
В судовому засіданні 05.10.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 05.10.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, подих сторонами.
У судовому засіданні 05.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
На території державного підприємства «Стивідорна компанія «Ольвія» (до перейменування - державне підприємство «Спеціалізований морський порт «Октябрьск») з 1992 року по 2017 рік зберігались вантажі Міністерства оборони України.
19.11.1992 на територію позивача залізничним транспортом з військової частини 11786 ст. Цветоха надійшло 1780 ящиків набоїв 100мм-44 СУ і ТАНК ОСК-ФУГ, загальною вагою 151 300кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №3947/6.
25.12.1992 на територію позивача залізничним транспортом надійшло з військової частини 61798 Балаклея 12 500 ящиків набоїв калібру 14,5 мм з кулею Б-32ГС загальною вагою 275 000 кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №4332/6 від 25.12.1992.
07.05.2000 на територію позивача залізничним транспортом надійшло з військової частини 1358 ст. Цветоха, 35 715 ящиків патронів калібру 7,62 мм зразка 1943 року з кулею ПС-гс загальною вагою 1071430 кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №2575/3. Вантаж надійшов для відправки на експорт до Республіки Ефіопія згідно договору комісії №USE-20/2-130D/K-00 від 21.04.2000, укладеного між Міністерством оборони України та ДК з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального, призначення «Укрспецекспорт».
У 2000 році було введено ембарго на поставку військового майна до Республіки Ефіопія.
18.07.2002 з території позивача по дорученню ДК «Укрспецекспорт», на підставі рознарядки №1/07/02, було вивезено до м. Гостомель аеропорт «Антонов» 1072 ящики зазначеного вантажу вагою 32150 кг.
24.01.2003 по дорученню ДК «Укрспецекспорт», на підставі рознарядки №24/01/03, з території позивача було вивезено 16 800 ящиків зазначеного вантажу вагою 504 000 кг. Вказані обставини підтверджуються листом ДК «Укрспецекспорт» від 11.07.2012 №USE-20.2/6579. Після часткового вивезення вантажу, на території позивача залишилось 17 843 ящика патронів загальною вагою 535280 кг.
24.01.2003 на територію позивача було доставлено для ДК «Укрспецекспорт» 1 ящик патронів калібру 7,62ПС гс 7,62 гз загальною вагою 28 кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №378/3 від 24.01.2003.
З метою отримання плати за зберігання вантажу, яке сталось через те, що вантажовласник не приймав ніяких рішень по розпорядженню вантажем, а позивач зобов'язаний був забезпечити збереження прийнятого на зберігання вантажу, позивачем було направлено листи-запити щодо оплати послуг зберігання та вивезення вантажу до експедиторів (які були зазначені у картках обліку вантажу при прийнятті вантажу).
Зокрема, позивачем на адресу Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес», було направлено лист № 18/07/487 від 09.04.2014 стосовно 1780 та 12 500 ящиків набоїв. У відповідь на, що ДП «СЗФ «Прогрес» листами від 22.04.2014 №28/274 та від 21.12.2016 №28/2841 повідомило, що вантаж завозився на територію позивача відповідачем самостійно і фірма не підписувала з відповідачем ніяких договорів на реалізацію вантажів.
Також позивачем було направлено до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Транс Сервіс ЛТД» (яке позивач вважав експедитором вантажу), лист №18/07/489 від 09.04.2014 стосовно 17 843 ящика патронів та 1 ящика патронів. У відповідь на що ТОВ «Фенік Транс Сервіс ЛТД» листом від 28.04.2014 №112, повідомило що інформація передана до вантажовласника ДК «Укрспецекспорт».
ДК «Укрспецекспорт» листом від 24.07.2014 №USE-13.3-9561 повідомило позивача, що не має відношення до вантажу, оскільки відповідач не передавав на комісію зазначений спецвантаж та завозив його до позивача самостійно.
У зв'язку з отриманням відповідей, що жоден експедитор не підтверджує право розпорядження вантажем і всі зазначають вантажовласником Міністерство оборони України, позивач звернувся до відповідача листом від 04.08.2014 за №18/07/1285, в якому просив підтвердити право власності на вантаж. У відповідь на зазначений лист, відповідач своїм листом від 23.08.2014 №342/2/10700, повідомив що власника майна встановлює Генеральна прокуратура України.
Повторне звернення до відповідача, щодо права власності на вантаж, позивачем було направлено 24.09.2015 за вих. №07/2028, у якому позивач просив підтвердити право власності на вантаж та вивезти його з території позивача.
Позивач листом від 28.10.2015 №07/2263 просив Міністерство оборони України сплатити вартість зберігання вантажу. У відповідь на що, відповідач листом від 26.11.2015 №296/1/4587 повідомив що питання оплати покладено на Генеральний штаб збройних сил України. Проте відповіді від генштабу, як і оплати позивач так і не отримав.
Позивач в обґрунтування факту належності відповідачу вантажу, що знаходився на території позивача, посилається на ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2017 по справі №757/6153/17-к та від 25.04.2017 №757/23549/17-к, а також на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2017 по справі №826/3386/17.
Зокрема, на підставі ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів Печерського районного суду м. Києва від 25.04.2017 по справі №757/6153/17-к, в рамках кримінального провадження №42014000000001145, яке розслідується Військовою прокуратурою Київського гарнізону, по факту недбалого ставлення військових службових осіб Міністерства оборони України до служби, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.425 КК України, увесь військовий вантаж, що зазначений у позові був вилучений зі складів позивача. Вилучення тривало з 16.05.2017 по 23.05.2017 (описи про вилучення додаються).
Позивачем зазначається, що протягом всього часу знаходження військового вантажу на території позивача з 1992 по 2017 роки (по дату вилучення), позивачем забезпечувалось зберігання та охорона вантажу у спеціалізованих складах та на складських майданчиках під цілодобовою воєнізованою охороною, неслись витрати на утримання спеціалізованих складів, які були задіяні виключно під розміщення вказаного у позові вантажу, енергоресурсів.
Позивач, вважає (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому понесені витрати на зберігання майна за останні три роки: 2015, 2016 та за січень-квітень 2017 року, оскільки має за цей період підтверджуючі витрати документи та визначає ті витрати, які безпосередньо пов'язані з конкретним складом де зберігалось майно відповідача - склад розрядних вантажів (спецсклад) №3 інвентарний № 6740 та відкрита складська ділянка складу розрядних вантажів №3 інвентарний № 6800.
Так до складу витрати, які позивача вважає за необхідне заявити відповідачу до відшкодування є витрати на амортизацію складу і складської ділянки, відшкодування земельного податку від площі складу і складської ділянки, відшкодування охорони складу і складської ділянки. Всі витрати розподіляються пропорційно до площ, що були зайняті майном відповідача.
Так в обґрунтування розрахунку позовних вимог позивачем зазначено про те, що майно відповідача прийняте позивачем по приймальному акту № 575/3 від 07.05.2000 в кількості 17 843 ящики та по приймальному акту №378/3 від 24.01.2003 в кількості 1 ящик, зберігалось на спецскладі (склад розрядних вантажів) №3 інв №6740, загальна площа складу - 1 185,11 м2, площа, що була зайнята майном відповідача 380м2.
Майно відповідача прийняте по приймальному акту № 3947/6 від 19.11.1992 в кількості 1780 ящиків та по приймальному акту №4332/6 від 25.11.1992 в кількості 12500 ящиків, зберігалось на відкритій складській ділянці спецскладу №3 інв №6800 у контейнерах, загальна площа складської ділянки 657 м2, площа що була зайнята майном відповідача 200м2. Розміри площ підтверджуються витягами з технічних паспортів будівель та довідкою начальника вантажного складу (групи складів) №3 від 12.06.2017.
Позивач зазначає, що надання послуг з охорони підтверджується копіями договорів на підставі яких здійснювалась охорона території спецскладів у 2015, 2016, 2017 роках, листом Управління поліції охорони в Миколаївській області від 16.08.2018 №2186/43/34/2/02-2018 про забезпечення фізичної охорони, копіями рахунків на оплату за послуги охорони, копіями актів надання послуг з охорони, витягами з електронної системи клієнт-банк платіжних доручень та банківських виписок про оплату послуг охорони, а також копіями плану території спецскладів, де зазначено загальну площу території.
Витрати позивача щодо відшкодування оплати земельного податку підтверджується витягами податкових декларацій зі сплати земельного податку за 2015, 2016, 2017 роки із електронної системи звітності («М.Е.Док»), де зазначається ставка податку, площа земельної ділянки, помісячний задекларований платіж; витягами електронних квитанцій про подання декларацій контролюючому органу; витягами з електронної системи Клієнт-банк платіжних доручень та банківських виписок про оплату щомісячних сум земельного податку, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стосовно земельної ділянки).
Витрати щодо амортизації підтверджуються бухгалтерською довідкою про суми амортизацій за 2015, 2016, 4 місяці 2017 року, копією довідки вантажного складу (групи спецскладів) №3 від 12.06.2017, витягами з паспорту технічного стану будівлі складу розрядних вантажів і щодо площі складу), паспортом технічного стану будівлі (споруди) щодо площі складської відкритої ділянки складу розрядних вантажів №3.
Загальна сума витрат позивача, понесених внаслідок зберігання майна відповідача за 2015, 2016 та 4 місяці 2017 року становить: 17 840,80 грн витрат з охорони, 3 039,20 грн витрат зі сплати земельного податку, а також 68 041,60 грн витрат по амортизації частини об'єктів, а всього 88 921,60 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 88 921,60 грн заборгованості.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що вищенаведений вантаж не є власністю Міністерства оборони України. Зокрема, відповідач зіслався на те, що 21.04.2000 року між Міністерством оборони України та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» був укладений договір комісії № USE-20/2-130-D/K-00, за умовами якого передбачалося реалізувати Федеративній Демократичній Республіці Ефіопія 50000000 набоїв калібру 7,62 мм зразка 1943 року з кулею ПС (1970-1973 років виготовлення) вартістю 2 566 685,00 грн. На виконання вказаного договору з військової частини НОМЕР_1 було передано 35 715 ящиків патронів калібру 7,62 мм зразка 1943 року загальною вагою 1 071 430,00 кг, із зняттям їх з обліку в військовій частині А 1358. Платіжним дорученням від 16.07.2002 ДК «Укрспецекспорт» перерахував Спеціалізованому морському порту «Октябрьск» 532 880,00 грн за зберігання вантажу (призначення платежу - зберігання вантажу). Таким чином, відповідач вважає, що вищезазначеними діями ДК «Укрспецекспорт» визнав факт володіння майном, яке було передано Міністерством оборони України за договором комісії № USE-20/2-130-D/K-00 від 21.04.2000 та вчинив дії на встановлення договірних зобов'язань зі Спеціалізованим морським портом «Октябрськ» із зберігання майна. Також відповідачем зазначено про те, що в умовах відсутності договірних відносин між позивачем і відповідачем стосовно збереження боєприпасів, надані позивачем докази понесених ним витрат за зберігання боєприпасів є неналежними доказами і не підтверджують його витрати.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування збитків. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Відповідно до частин 1-2 статті 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч. 2 статті 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Судом встановлено, що 19.11.1992 на територію позивача залізничним транспортом з в/ч 11786 ст. Цветоха надійшло 1780 ящиків набоїв 100мм-44 СУ і ТАНК ОСК-ФУГ, загальною вагою 151 300кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №3947/6.
25.12.1992 на територію позивача залізничним транспортом надійшло з в/ч 61798 Балаклея 12 500 ящиків набоїв калібру 14,5 мм з кулею Б-32ГС загальною вагою 275 000кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №4332/6 від 25.12.1992.
21.04.2000 між Міністерством оборони України, як комітентом, та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекпорт», як комісіонером, було укладено договір комісії № USE-20/2-130-D/K-00, відповідно до п. 1.1 якого комісія Міноборони доручає компанії, а компанія бере на себе зобов'язання за комісійну винагороду укласти на умовах, що не суперечать даному договору комісії, та виконати від свого імені, в інтересах Міноборони та за рахунок останнього контракт з покупцем на експортну поставку боєприпасів згідно з додатком № 1 до даного договору комісії (набої 7,62 х 39 зразка 1943 року виготовлення з кулею ПС, надалі - «спецвироби») на умовах FOB, порт «Октябрьск», м. Миколаїв, відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 1990 року.
07.05.2000 на територію позивача залізничним транспортом надійшло з в/ч 1358 ст. Цветоха, 35 715 ящиків патронів калібру 7,62 мм зразка 1943 року з кулею ПС-гс загальною вагою 1071430кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №2575/3. Вантаж надійшов для відправки на експорт до Республіки Ефіопія згідно договору комісії №USE-20/2-130D/K-00 від 21.04.2000, укладеного між Міністерством оборони України та ДК з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт».
18.07.2002 з території позивача по дорученню ДК «Укрспецекспорт», на підставі рознарядки №1/07/02, було вивезено до м. Гостомель аеропорт «Антонов» 1072 ящики зазначеного вантажу вагою 32150 кг.
24.01.2003 по дорученню ДК «Укрспецекспорт», на підставі рознарядки №24/01/03, з території позивача було вивезено 16 800 ящиків зазначеного вантажу вагою 504 000кг. Вказані обставини підтверджуються листом ДК «Укрспецекспорт» від 11.07.2012 №USE-20.2/6579. Після часткового вивезення вантажу, на території позивача залишилось 17 843 ящика патронів загальною вагою 535280 кг.
24.01.2003 на територію позивача було доставлено для ДК «Укрспецекспорт» 1 ящик патронів калібру 7,62ПС гс 7,62 гз загальною вагою 28 кг, вантаж прийнятий на зберігання карткою обліку експортного вантажу №378/3 від 24.01.2003.
07.05.2000 відповідно до умов договору комісії Міноборони організувало переміщення залізничним транспортом спецвиробів з військової частини НОМЕР_1 (с. Цветоха) до державного підприємства «Спеціалізований морський порт «Октябрьск» м. Миколаїв, де повинні були зберігатися до реалізації на зовнішній ринок.
Разом тим, резолюцією Ради безпеки ООН 1298 (2000) «Щодо військового ембарго РБ ООН стосовно Ефіопії та Еритреї» було введено заборону продажу/поставки у зазначені країни озброєння, боєприпасів, військово-транспортних засобів, техніки та іншого військового майна.
У зв'язку з неможливістю здійснення експортної поставки спецвиробів (боєприпасів) до Ефіопії, приймання-передача спецвиробів від Міноборони до Компанії у порядку, визначеному умовами договору комісії з підписанням відповідного акту прийому-передачі згідно з додатком № 5 до договору комісії здійснено не було, акт приймання-передачі в порядку, передбаченому п. 3.2 договору комісії, не оформлявся.
27.04.2007 ДК «Укрспецекспорт» та Міноборони підписали Акт (Звіт комісіонера) про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії від 21.04.2000 USE-20/2-130-D/K-00, яким засвідчили, що майно за вказаним договором комісії на реалізацію не передавалось, витрати не здійснювались, договір вважається закритим.
Таким чином з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що спецвироби, що зберігались на території позивача, відповідачем до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекпорт» не передавались, перебувають у його господарському віданні.
Також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 826/3386/17 встановлено факт належності майна (патронів), які були доставлені у порт «Октябрьск», м. Миколаїв (на даний час назва ДП «СК «Ольвія») до сфери управління Міністерства оборони України.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується належність вищезазначеного майна до сфери управління Міністерства оборони України, а отже і наявності у останнього виключної компетенції у питанні розпорядження цим майном.
З матеріалів справи вбачається, що на складах позивача (склад розрядних вантажів (спецсклад) №3 інвентарний № 6740 та відкрита складська ділянка складу розрядних вантажів №3 інвентарний № 6800) у 2015, 2016 та у січні-квітні 2017 року знаходилося майно відповідача. Позивачем були здійснені витрати пов'язані зі зберіганням вищенаведеного майна.
Зокрема, судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на охорону майна, оплачено земельний податок, а також оплачено понесені витрати на амортизацію.
З доданого до позову розрахунку вбачається, що вартість наданих послуг позивачем розраховується пропорційно до площ, що були зайняті майном відповідача.
Так з матеріалів справи вбачається, що майно відповідача прийняте позивачем по приймальному акту № 575/3 від 07.05.2000 в кількості 17 843 ящики та по приймальному акту №378/3 від 24.01.2003 в кількості 1 ящик, зберігалось на спецскладі (склад розрядних вантажів) №3 інв №6740, загальна площа складу - 1 185,11 м2, площа, що була зайнята майном відповідача 380м2.
Майно відповідача прийняте по приймальному акту № 3947/6 від 19.11.1992 в кількості 1780 ящиків та по приймальному акту №4332/6 від 25.11.1992 в кількості 12500 ящиків, зберігалось на відкритій складській ділянці спецскладу №3 інв №6800 у контейнерах, загальна площа складської ділянки 657 м2, площа що була зайнята майном відповідача 200 м2. Розміри площ підтверджуються витягами з технічних паспортів будівель та довідкою начальника вантажного складу (групи складів) №3 від 12.06.2017.
Надання послуг з охорони підтверджується копіями договорів на підставі яких здійснювалась охорона території спецскладів у 2015, 2016, 2017 роках, листом Управління поліції охорони в Миколаївській області від 16.08.2018 №2186/43/34/2/02-2018 про забезпечення фізичної охорони, копіями рахунків на оплату за послуги охорони, копіями актів надання послуг з охорони, витягами з електронної системи клієнт-банк платіжних доручень та банківськими виписками про оплату послуг охорони, а також копіями плану території спецскладів, де зазначено загальну площу території.
Витрати позивача щодо відшкодування оплати земельного податку підтверджується витягами податкових декларацій зі сплати земельного податку за 2015, 2016, 2017 роки із електронної системи звітності («М.Е.Док»), де зазначається ставка податку, площа земельної ділянки, помісячний задекларований платіж; витягами електронних квитанцій про подання декларацій контролюючому органу; витягами з електронної системи Клієнт-банк платіжних доручень та банківських виписок про оплату щомісячних сум земельного податку, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стосовно земельної ділянки).
Витрати щодо амортизації підтверджуються бухгалтерською довідкою про суми амортизацій за 2015, 2016, 4 місяці 2017 року, копією довідки вантажного складу (групи спецскладів) №3 від 12.06.2017, витягами з паспорту технічного стану будівлі складу розрядних вантажів і щодо площі складу), паспортом технічного стану будівлі (споруди) щодо площі складської відкритої ділянки складу розрядних вантажів №3.
Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок витрат на утримання майна відповідача, та встановлено, що останній є арифметично вірним та таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
У відповідності до здійсненого розрахунку сума витрат позивача, понесених внаслідок зберігання майна відповідача за 2015, 2016 та 4 місяці 2017 року становить: 17 840,80 грн витрат з охорони, 3 039,20 грн витрат зі сплати земельного податку, а також 68 041,60 грн витрат по амортизації частини об'єктів, а всього 88 921,60 грн.
З огляду на зазначене суд приходить, до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем також було подано остаточний розрахунок судових витрат у відповідності до якого останній просить стягнути з відповідача 8 511,17 грн, що становлять вартість квитків на потяг, а також вартість проживання в готелю, у зв'язку з проведенням судових засідань.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розглянувши заяву позивача про відшкодування понесених витрат у зв'язку з розглядом справи, суд приходить до висновку про її обґрунтованість в частині відшкодування витрат пов'язаних з придбанням квитків на потяг у розмірі 3 366,17 грн. Витрати пов'язані з проживанням представника в готелі задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обов'язкову необхідність винаймання готельного номеру.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 123, 124, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Державного підприємства «Стивідорна компанія «Ольвія» (місцезнаходження: 54052, м. Миколаїв, а/я 170, код ЄДРПОУ 19290012) 88 921,60 грн основного боргу, 30 030,00 грн витрат по оплаті експертного дослідження, судовий збір у розмірі 1 762,00 грн та інші судові витрати в сумі 3 366,17 грн.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно ч.1 ст.256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.10.2018
Суддя Спичак О.М.