ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2018Справа № 910/12454/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Жука В.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Національного банку України
до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік"
про визнання правочину удаваним,
за участі представників:
від позивача - Колосюк С.Л. (представник за довіреністю);
від відповідача - Ткаченко К.В. (представник за довіреністю).
від відповідача - Бауліна В.О. (представник за довіреністю).
Національний банк України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" про визнання правочину удаваним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2017 в позові Національного банку України відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/12454/17 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2018 рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі №910/12454/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
У господарському суді міста Києва згідно протоколу автоматизованого розподілу справа №910/12454/17 надійшла на новий розгляд до судді Маринченка Я.В.
Позов мотивовано тим, що кредитний договір від 27.10.2016 № DNHSLOK271016 вчинений відповідачами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, - договору доручення по сплаті коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 перед позивачем (НБУ) за кредитним договором про надання відповідачу-1, як комерційному банку, кредиту для підтримки ліквідності, тому позивач просив визнати оспорюваний правочин удаваним. Зазначив, що визнання вказаного правочину удаваним призведе до відновлення порушених прав позивача , оскільки вказана обставина має значення у іншій судовій справі за участі тих же сторін про визнання припиненими правовідносин за договором забезпечення.
Відповідач-1 позов визнав, представник відповідача в судовому засіданні також підтримав визнання позову.
Відповідач-2 проти задоволення позову заперечував, пославшись на відсутність правових ознак удаваності вчиненого між відповідачами правочину, а також на неефективний спосіб захисту.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05.12.2014 між позивачем, як кредитором, та відповідачем-1, як позичальником, укладено кредитний договір № 120, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит для підтримки ліквідності на суму 3640000000 грн. до 02.12.2016.
В якості забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 з повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, позивач укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді цілісного майнового комплексу, який належить на праві власності пов'язаній з власниками істотної участі у відповідача-1 особі, за ринковою вартістю не менше ніж 5536 млн. грн. (п. 1.4 Кредитного договору).
Крім того, 20.02.2015 між позивачем (НБУ), як кредитором, та відповідачем-1, як позичальником, укладено кредитний договір №10, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит для підтримки ліквідності на суму 2280000000 грн.
Також, в якості забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 з повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, позивач укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді цілісного майнового комплексу, який належить на праві власності пов'язаній з власниками істотної участі у відповідача-1 особі, за ринковою вартістю не менше ніж 3004,5 млн. грн., а також договір фінансової поруки з власником істотної участі в ПАТ КБ "Приватбанк" (п. 1.4 Кредитного договору).
Постановою Правління НБУ від 24.03.2016 № 195/БТ визначена черговість виконання відповідачем-1 кредитних зобов'язань перед позивачем, яку Рішенням Правління НБУ №99-рш/БТ від 30.06.2016 доповнено пунктом 9 та встановлено порядок виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань перед позивачем (НБУ) за кредитними договорами, за винятком кредитних договорів №7 від 04.03.2014 та №26 від 04.04.2014, у такій черговості: у першу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у другу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахування коригуючих коефіцієнтів достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у третю чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у четверту чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у п'яту чергу сплачується неустойка (пеня, штраф).
Обставини укладення між відповідачем-1, як банком, та відповідачем-2, як позичальником, кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, згідно з яким банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А.1 цього договору з лімітом та на цілі, визначені в пункті А.2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2. цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни; відновлювальна кредитна лінія (кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов'язаних з його перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, рахунки яких відкриті у банку (пункт 1.1 договору).
Розділом "А" кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 визначено істотні умови кредитування, зокрема, пунктом А.1 передбачено вид кредиту - відновлювана кредитна лінія; пунктом А.2 встановлено ліміт цього договору: 996135000 грн., в тому числі на такі цілі: в розмірі 996135000 грн. на поповнення обігових коштів; в розмірі 0,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього Договору; в розмірі 0,00 грн. для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в пункту 2.1.1 цього договору; в розмірі 0,00 грн. на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.15, 2 3 13, 5.8 цього договору; пунктом А.3 визначено термін повернення кредиту - 26.10.2017.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором в заставу відповідача-1 передано майнові права за договором застави частки у статутному фонді №DNHSLOK271016/DZ від 27.10.2016.
Позивач на підставі електронного повідомлення від 26.10.2016 № 20.1.0.0.0/7-182474 повідомив відповідача-1 щодо погашення заборгованості за кредитними договорами та в день вчинення оспорюваного правочину 27.10.2016 електронного повідомлення № 41-0005/88737 щодо черговості сплати заборгованості за кредитними договорами. Так, станом на 26.10.2016 відповідач-1 має прострочену заборгованість перед НБУ на загальну суму 14498068426,02 грн., в тому числі за кредитним договором №10 від 20.02.2015 на суму 1915200000 грн., та при черговому погашенні заборгованості за кредитами у жовтні 2016 року відповідачу-1 необхідно дотримуватися черговості погашення, визначеної постановою Правління НБУ №195/БТ від 24.03.2016, а саме кошти направити на погашення простроченої заборгованості за найбільш незабезпеченим заставою кредитним договором №10 від 20.02.2015.
27.10.2016 позивач направив відповідачу-1 електронне повідомлення №41-0005/88873, в якому зазначив про неодноразове порушення відповідачем-1 встановленої позивачем черговості погашення кредитів рефінансування та попередив відповідача-1 про те, що у разі невиконання вимог позивача щодо першочергового погашення заборгованості за кредитним договором №10 від 20.02.2015, останній залишає за собою право вжити заходів щодо погашення/стягнення заборгованості відповідача-1 відповідно до постанов Правління НБУ та розпорядчих актів НБУ.
У той же день, 27.10.2016 позивачу від відповідача-2 надійшли грошові кошти в розмірі 996135000 грн. на дострокове погашення основної заборгованості за кредитним договором від 05.12.2014 № 120. При цьому, на підставі Розпорядження № 4491-р від 27.10.2016 позивачем зазначені кошти було направлено на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №10 від 20.02.2018 у відповідності до рішень Правління НБУ від 27.10.2016 №377-рш/БТ, від 13.10.2016 №337-рш/БТ та постанови Правління НБУ від 24.03.2016 №195/БТ.
Надалі, відповідач-2 направив позивачу лист від 02.12.2016 № 02-12/01, в якому повідомив про здійснення часткового погашення кредиту з посиланням на платіжні доручення із призначенням платежу «у рахунок часткового погашення кредиту за кредитним договором від 05.12.2014 № 120», у відповідь на який позивач в листі від 29.12.2016 повідомив про направлення 996135000 грн. на погашення заборгованості відповідача-1 перед позивачем.
Водночас, звернувшись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що укладений між відповідачами правочин є удаваним у зв'язку з наявністю в його сторін наміру приховати вчинення договору доручення на перерахування відповідачем-2 кредитних коштів на користь позивача в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача-1, чим порушив черговість погашення заборгованості за кредитами.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом положень ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Наявність спору через порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто він повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В абзаці 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначено про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога про визнання правочину удаваним є неефективним способом захисту у розумінні наведених приписів, оскільки навіть у випадку визнання правочину удаваним, даний факт не відновить прав позивача при їх реальному порушенні, оскільки матиме наслідком лише встановлення юридичного факту.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним, як оспорюваний.
За приписами частини 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, в разі наявності правових підстав для визнання правочину удаваним, суд має вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють правочин, який сторони насправді вчинили.
Разом із цим, як вбачається із матеріалів справи та змісту позовної заяви, сам спір поза вимогою визнати правочин удаваним, між сторонами відсутній. Тобто, навіть у разі визнання оспорюваного правочину удаваним, за відсутності означеного позивачем спору, для вирішення якого суду необхідно застосувати відповідні норми права, що регулюють вчинений насправді сторонами правочин, у суду відсутня процесуальна можливість ефективно відновити порушені права позивача.
Крім того, як встановлено в ході судового розгляду, позивачем при отриманні платежу від відповідача 2 за кредитним договором №120 від 05.12.2014, самостійно, у відповідності до положень постанов правління НБУ, було змінено черговість зарахування отриманих коштів, та зараховано їх в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №10 від 20.02.2015.
Ураховуючи викладене, оскільки заявлена позивачем вимога про визнання правочину удаваним є неефективним способом захисту та за відсутності між сторонами реального спору щодо врегулювання правовідносин за правочином, який позивач просив визнати удаваним, суд дійшов висновку в задоволенні позову відмовити.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Посилання позивача на відновлення його порушених прав та важливість факту визнання спірного правочину удаваним для розгляду іншої господарської справи, судом відхиляються, оскільки встановлення зазначених обставин є предметом доказування у іншій господарській справі про визнання припиненими правовідносин і не впливає на вирішення справи, що розглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі положень ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Ураховуючи вкладене та керуючись ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення підписано 17.10.2018.
Суддя Я.В. Маринченко