10 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 825/2386/18
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., за участю секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу
за позовомОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України п.18 від 25.05.2018, оформлене протоколом № 54 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду війни III групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити одноразову грошову допомогу як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, встановленому підпунктом б пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011 та постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 та перерахувати на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи для подальшої виплати ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, встановленому підпунктом б пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011 та постанови КМУ № 975 від 25.12.2013.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що він має інвалідність третьої групи з підстав отримання травми при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в Демократичній Республіці Афганістан, де в той час велись бойові дії. Вважає, що відповідач неправомірно відмовив йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи, оскільки він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Вважає рішення відповідача про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправним.
Міністерством оброни України, в межах встановленого строку, подано відзив на позов (а.с.73-77), у якому зазначено, що позивач не має права на виплату грошової допомоги, оскільки інвалідність останньому встановлена через 28 років з моменту звільнення зі строкової військової служби, а не в тримісячний термін, як передбачено законодавством. Тому правових підстав для задоволення позову немає.
Чернігівський обласний військовий комісаріат, в межах встановленого строку, подав відзив на позов (а.с.70-72), у якому зазначив, що прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги або відмови у її призначенні не належить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Чернігівський ОВК проведе виплату позивачу одноразової грошової допомоги при настанні підстав, а саме: прийняття Міністерством оброни України рішення про її призначення та виплату. Також зазначив, що позивачем не додано документ, що свідчить про причини та обставини поранення. Просив відмовити в задоволенні позову.
Позивач та його представник, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у їх відсутності.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є. від 26.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є. від 23.07.2018 розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.08.2018.
15.08.2018 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України проведено автоматичний розподіл, за результатами якого визначено головуючого суддю у справі Скалозуба Ю.А., а ухвалою від 14.08.2018 прийнято справу 825/2386/18 до провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах колишнього СРСР з 09.11.1985 по 07.12.1987 та приймав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у складі військової частини № НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 (а.с.11-12).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВБ № 045044 від 20.09.2016 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з отриманням поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (а.с.13).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВБ № 032712 від 14.09.2017 під час повторного огляду органами МСЕК позивачу підтверджено третю групу інвалідності у зв'язку з отриманням поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, безстроково (а.с.14).
21.09.2016 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_3 , яке підтверджує статус інваліда третьої групи. Відповідно до даного посвідчення встановлено, що пред'явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.25).
З метою отримання одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з відповідною заявою від 18.05.2018 та надав документи для оформлення й призначення одноразової грошової допомоги (а.с.15).
Проте ІНФОРМАЦІЯ_3 , листом від 25.05.2017 № 5/1739с, повернув документи позивачу, мотивуючи, що копії документів повинні бути завірені в установленому законодавством порядку (а.с.16).
15.06.2017 позивач повторно звернувся з заявою (а.с.18-19) до Чернігівського ОВК, проте відповідач знову повернув документи позивачу без реалізації, як такі, що надіслані не за належністю, мотивуючи, що особам, які проходили службу та були звільнені з Прикордонних військ КДБ СРСР, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, а виплата здійснюється Державною прикордонною службою України (а.с.20-21).
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії щодо повернення документів. Проте, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 у справі №825/1211/17 у відкритті провадження відмовлено за підсудністю.
Так, позивачем подано адміністративний позов до Деснянського районного суд м. Чернігова та постановою суду від 15.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: зобов'язано Чернігівський обласний військовий комісаріат відповідно до пункту 13 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, оформити та подати до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України висновок з доданими до нього документами про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду війни третьої групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів її сімей» (а.с.35-39, 40-43).
На виконання вищезазначеної постанови Деснянського районного суд м. Чернігова позивач отримав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питані, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум від 24.11.2017 року № 121, в якому розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу: а саме: згідно з пунктом 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та частиною 6 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особам, звільненим з військової служби виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, як проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України (а.с.44).
15.05.2017 позивач звернувся до Державної прикордонної служби України і листом від 01.06.2017 № 11/П-6317 позивачу надана відповідь, що питання стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство оборони України, посилаючись на нормативно-правові акти України, які регулюють ці питання (а.с.22, 23-24).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.02.2018 у справі №750/12517/17 визнано неправомірним та скасовано п. 15 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 24.11.2017 № 121 з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.02.2018 скасовано в частині, а саме: зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії (а.с.45-48, 49-51).
На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018 позивач отримав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 № 54 п.18, в якому, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про скасування попереднього рішення та відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , якого 03.12.1987 звільнено зі строкової військової служби та 19.06.2016, під час первинного огляду органами МСЕК, визнано інвалідом війни третьої групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 19.08.2015 № 1534/ж, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 01.07.2016 № 28870, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, які не подано на розгляд комісії (а.с.52).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) (далі - Порядок № 975).
Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
До суду не надано доказів, які б свідчили про невиконання позивачем вимог пунтку 11 Порядку № 975 при поданні заяви від 21.02.2018 до військового комісаріату. А посилання відповідача - Міністерства оборони України на те. що заявником не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, пре те що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 19.08.2015, не е документами, що свідчать про обставини поранення, та позивачем не надано на розгляд комісії висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії є необґрунтованими, оскільки на підтвердження отримання поранення, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії позивачем було надано до Міністерства оборони України весь перелік документів визначений Постановою КМУ від 25.12.2013 № 975. Дані обставини встановлені вищевказаними судовими рішеннями та не спростовані.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пункту 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402) причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.21 Положення № 402 визначено, що за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).
Таким чином суд приходить до висновку, що право позивача на виплату одноразової грошової допомоги підтверджується всіма необхідними документами, наданими до матеріалів справи.
Щодо посилання Міністерства оборони України у своєму рішенні на те, що інвалідність позивачу встановлена у 2016 році, тобто понад 26 років, а тому чинним законодавством виплата одноразової грошової допомоги не передбачена, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до частини 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, одноразову грошову допомогу, в зв'язку з встановленням позивачу після звільнення з військової служби третьої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, контузії і захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби, він не отримував.
Так Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 № 2004-VI1I, який набрав чинності 07.05.2017 встановлені нові розміри одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи. 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 111 групи.
Пунктом 2 Розділу II (Прикінцеві положення) Закону № 2004-VIII встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
З огляду на положення пункту 2 Розділу II (Прикінцеві положення) Закону № 2004-VIII від 06.04.2017, на ОСОБА_1 поширюються ці норми, та як рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності не приймалося, а інші компенсаційні виплати замість зазначеної допомоги він не отримував.
Таким чином позивач має право на виплату грошової допомоги відповідно статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 20.12.2016 № 7-рп/2016).
У цих рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не довели правомірності своїх дій та рішень.
Із урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених Міністерством обороною України в спірних правовідносинах, є зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду війни третьої групи у розмірі 250- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до п.п. б пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та перерахувати на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи для подальшої виплати ОСОБА_1 : зобов'язання Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до п.п. б пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судові витрати згідно зі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України п. 18 від 25.05.2018 оформлене протоколом № 54 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду війни III групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду війни третьої групи у розмірі 250- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до п.п. б пункту 1 ст. 16-2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та перерахувати на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи для подальшої виплати ОСОБА_1 .
Зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до п.п. б пункту 1 ст. 16-2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 .
Відповідач: Чернігівський обласний військовий комісаріат, вул. Гетьмана Полуботка, 68, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 08536958.
Міністерство оборони України, пр-т Повітрофлотський 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022.
Дата складення повного рішення суду - 16.10.2018.
Суддя Ю. О. Скалозуб