П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 жовтня 2018 р.м. ОдесаСправа № 815/159/18
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Коваля М.П.
За участю: секретаря - Недашковської Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 26.12.2017 року №245 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Управління прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Проте, Управління безпідставно відмовило йому в оформленні відповідних документів, необґрунтовано не врахувало наявність у позивача реальних побоювань за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності, у зв'язку із чим позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
У судове засідання учасники справи не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були належним чином та завчасно повідомлені, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток (а.с. 207, 208).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в провінції Пактія м. Гардез, район Базарі Кона, є громадянином Афганістану, за національністю індус, за віросповіданням індуїст, сімейний стан - неодружений. В серпні 1996 року покинув країну постійного проживання Афганістан, далі прямував в Пакистан, потім - потягом до Індії, у вересні 1996 року з Індії літаком прибув до України. Державний кордон України перетнув легально на підставі паспортного документу.
12.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування наявності підстав для надання йому заявленого статусу позивач зазначив про неможливість повернення до Батьківщини через побоювання за власне життя у зв'язку з ймовірними погрозами на його адресу з боку представників угрупування «Талібан» та радикальних ісламістів через належність позивача до індуїстського віросповідання.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.12.2017 року №201 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для видання вказаного наказу став висновок головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 та доцільність відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту».
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, посилаючись на наявність обґрунтованих побоювань за своє життя у разі повернення до країни походження, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, а наведені ним дані при зверненні із відповідною заявою не дають можливості встановити наявність у позивача обставин, за якими він міг отримати заявлений ним статус, йому правомірно було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже підстави для скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії відсутні.
Колегія суддів висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову вважає правильним, виходячи з наступного.
Пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно із п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 року № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, є особою, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вірну оцінку правовим нормам, що регулюють спірні правовідносини, та суд дійшов вірного висновку про те, що особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Судом першої інстанції вірно враховано, що у серпні 1996 року позивач покинув країну постійного проживання Афганістан, далі прямував в Пакистан, потім - потягом до Індії, а у вересні 1996 року з Індії літаком прибув до України.
Проте, тільки 12.12.2017 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно арк. 5 протоколу співбесіди від 26.12.2017 року позивач повідомив, що його від'їзд на територію України у 1996 році був пов'язаний з великою кількістю співгромадян з Афганістану, які проживали на той час на території України.
Додатково позивач повідомив, що ні він, ні його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на Батьківщині.
Також, встановлено, що наразі друзі позивача проживають у м. Кабул та позивач активно підтримує зв'язок із знайомими через мережу Інтернет, що свідчить про наявність засобів для комунікації на Батьківщині.
Разом з цим, відповідно до протоколу співбесіди від 26.12.2017 року позивач зазначив, що проживаючи на території Афганістан він мав можливість відвідувати індуїстські храми та підтримувати контакти з іншими представниками обраного ним віросповідання (акр. 4 протоколу).
Також, позивач зазначив, що у нього ніколи не виникало проблем на території країни громадянської належності з представниками інших віросповідань, які не належать до радикальних терористичних формувань.
Водночас, під час проведення процедури набуття міжнародного захисту позивач не зміг зазначити конкретні обставини, які можуть йому погрожувати у випадку повернення до країни громадянської належності. З протоколу співбесіди вбачається, що позивачу особисто ніколи не надходили прямі погрози з боку талібів.
Разом з цим, позивач не зазначав про наявність погроз в його адресу і після приїзду до України, відсутня інформація стосовно можливого розшуку позивача з боку представників терористичного угрупування «Талібан» та інших радикальних ісламістських угруповань на території Афганістану.
В матеріалах особової справи позивача відсутня інформація стосовно існування загрози для його життя на території Афганістану станом і на теперішній час.
Крім того, у 2016 році позивач звертався до паспортного відділу м. Бонн з метою оформлення нового паспортного документа та 21.12.2016 року отримав новий паспортний документ громадянина Афганістану за № НОМЕР_1 .
Судом першої інстанції вірно враховано, що ці обставини вказують на те, що позивач продовжує користуватися захистом країни громадянської належності, незважаючи на висловлені побоювання.
Аналізом проведених інтерв'ю, а саме: анкети від 13.12.2017 року та протоколу-співбесіди від 26.12.2017 року в рамках особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Афганістану з позиції надання міжнародного захисту в Україні.
Таким чином, жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом позивачем не надано.
Водночас, позивач, перебуваючи на території третіх безпечних країн Пакистан та Індія, не звертався до відповідних органів міграційної служби, що додатково свідчить про надуманість наявності причин для одержання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а причини залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються, зокрема, за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Враховуючи викладене, оскільки при зверненні щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин у справі дійшов вірного висновку про правомірність оскаржуваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути заявлене позивачем питання з приводу надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з'ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2018 року.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
М.П. Коваль