ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.10.2018Справа № 910/8092/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» (08300, Київська обл., місто Бориспіль, ВУЛИЦЯ ЗАПОРІЗЬКА, будинок 16)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» (03022, м.Київ, ВУЛИЦЯ М.МАКСИМОВИЧА, будинок 6, кімната 22) визнання недійсним договору та додаткової угоди
Представники:
від Позивача: Пелюк С.С. (адвокат);
від Відповідача: Семиріч Д.В. (представник за довіреністю);
Приватне акціонерне товариство «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсним договору та додаткової угоди.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року та Додаткової угоди №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року, у зв'язку з підписанням неуповноваженою особою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Бориспільський комбінат будівельних матеріалів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІГРАН" про визнання недійсним договору та додаткової угоди залишено без руху.
02.07.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 року відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.07.2018 року.
24.07.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування у Позивача доказів по справі.
24.07.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
В судове засідання 25.07.2018 року з'явились представники сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, частково задоволено клопотання Відповідача, зобов'язано Позивача надати податкові накладні, банківські виписки на підтвердження здійснення господарських операцій з Відповідачем, зобов'язано Відповідача надати видаткові накладні на підтвердження здійснення господарських операцій з Позивачем, а у разі неможливості їх подання, надати обґрунтовані письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, надано Позивачу строк до 7 робочих днів з 25.07.2018 року для надання відповіді на відзив, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, надано Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, встановлено строк для подання витребуваних доказів до 20.08.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 12.09.2018 року.
06.08.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
06.08.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
21.08.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло повідомлення про неможливість виконання вимог ухвали суду.
21.08.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про долучення документів по справі.
12.09.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з ЄДР.
12.09.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла довідка по справі.
В судове засідання 12.09.2018 року з'явились представники сторін. Представник Позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в підготовчому судовому засідання для надання можливості ознайомитись з новими доказами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні.
Представник Відповідача заявив клопотання про зобов'язання Позивача надання показання свідка керівника Позивача - ОСОБА_3 щодо укладення та виконання договору поставки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача.
Представник Відповідача заявив усне клопотання про надання додаткового часу для подання доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача, надано Відповідачу строк до 26.09.2018 року для подання додаткових доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.09.2018 року.
26.09.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи залізничних накладних.
В судове засідання 26.09.2018 року з'явились представники сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.10.2018 року.
В судовому засіданні 10 жовтня 2018 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 10 жовтня 2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» (Покупець) було укладено Договір поставки №26/06-7, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором, щебеневу продукцію, пісок, а останній зобов'язався приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору. (т.1 а.с.25-28)
Відповідно до п.2.1 Договору Постачальник передає у власність Покупцю продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебінь 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок річкових тощо.
Кількість характеристики, а також асортимент продукції в кожній окремій партії визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних накладних, які підписується сторонами на кожну партію продукції. Загальна кількість продукції, яка передається згідно умов цього договору, визначається після закінчення строку дії цього договору на підставі відповідних накладних (п.п. 2.2, 2.3 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна продукції є договірною і включає вартість поставки продукції до відповідного пункту призначення та закріплюється сторонами у відповідних накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.
Згідно з п.4.1 Договору поставка продукції за даним договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом згідно з узгодженою заявкою покупця. Заявки подаються покупцем у письмовій або усній формі, за допомогою факсу, електронної пошти, тощо. Заявка вважається узгодженою обома сторонами, якщо вони дійшли згоди щодо асортименту, кількості, ціни продукції та строків її поставки.
У п.4.2 Договору зазначено, що поставка продукції проводиться тільки до пункту призначення (залізничної станції), яка вказується Покупцем у відповідній заявці.
Постачальник зобов'язується здійснити поставку продукції після узгодження заявки від покупця на умовах, визначених в п. 4.1. цього договору. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної накладної уповноваженими представниками сторін (п.п. 4.3., 4.4 Договору).
Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем протягом 15-ти робочих днів після отримання покупцем у власність партії продукції відповідно до п. 4.4. договору. Розрахунки між сторонами здійснюється шляхом перерахування покупцем суми, яка складає ціну продукції щодо кожної партії, в безготівковій формі на банківський рахунок постачальника. Датою оплати продукції сторони вважають дату надходження грошей на банківський рахунок постачальника (п.п. 6.1-6.3 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 31.12.2013 року. Дія цього договору в будь-якому разі не вважається закінченою до моменту здійснення покупцем повного розрахунку за всі поставлені йому постачальником партії продукції (п.7.1, 7.2 Договору).
Додатковою угодою №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року Сторони внесли зміни до п.7.1 Договору: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 31.12.2015 року», а також доповнили п.7.3 такого змісту: «У випадку, якщо жодна із Сторін за 15 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не виявляє намірів щодо його припинення, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік». (т.1 а.с.29)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказаний Договір та додаткова угода є недійсними, оскільки вони були укладені Позивачем в особі директора ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності №83/1 від 20.04.2011 р., строк дії якої на момент укладання договору та додаткової угоди закінчився, тобто правочини укладено особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень. Також зазначив, що посада директора статутом не передбачена, а до даних відносин не може бути застосована ст.241 Цивільного кодексу України. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року, підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» та Приватним акціонерним товариством «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів»; визнати недійсною додаткову угоду №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року, яка підписана між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» та Приватним акціонерним товариством «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів».
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що за вказаним договором сторони співпрацювали понад 5 років, Відповідач передав продукції на 37 млн. грн., задекларував перед державою понад 6 млн. грн. податкових зобов'язань, а Позивачем в свою чергу за отриману продукцію сплачено близько 34 млн. грн., задекларовано податковий кредит на суму понад 6 млн. грн. Також заявив про застосування строків позовної давності до вимог Позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 26.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» (Покупець) було укладено Договір поставки №26/06-7, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором, щебеневу продукцію, пісок, а останній зобов'язався приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору. (т.1 а.с.25-28)
Додатковою угодою №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року Сторони внесли зміни до п.7.1 Договору: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 31.12.2015 року», а також доповнили п.7.3 такого змісту: «У випадку, якщо жодна із Сторін за 15 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не виявляє намірів щодо його припинення, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік». (т.1 а.с.29)
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що вказаний Договір та додаткова угода є недійсними, оскільки вони були укладені Позивачем в особі директора ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності №83/1 від 20.04.2011 р., строк дії якої на момент укладання договору та додаткової угоди закінчився, тобто правочини укладено особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень. Також зазначив, що посада директора статутом не передбачена, а до даних відносин не може бути застосована ст.241 Цивільного кодексу України
Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, ціну, умови поставки й прийому продукції, обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк його дії, інші.
Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір та додаткова угода №1 до договору від імені Покупця - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» було укладено директором ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності №83/1 від 20.04.2011 р., з одного боку та від імені Постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» було укладено генеральним директором Минко Андрієм Ярославовичем, який діяв на підставі Статуту, з іншого боку.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. (ч.ч.1, 3 статті 244 Цивільного кодексу України)
Статтею 246 Цивільного кодексу України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Так, відповідно до довіреності №83/1 від 20.04.2011 року, виданої головою правління Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» Шалімовим В.І. уповноважено ОСОБА_3 на прийняття рішення про укладення правочинів, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує розмір статутного капіталу, виконувати всі інші дії, які він буде вважати за необхідне і доцільне з метою належного виконання повноважень, наданих цією довіреністю. Довіреність видана терміном на 1 рік та діє до 20.04.2012 року. (т.1 а.с.30)
Відповідно до Статуту Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів ЗАТ «комбінат будівельних матеріалів», оформленим протоколом №15 від 19.04.2011 року, загальні збори є вищим органом Товариства (п.10.1); наглядова рада Товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів Товариства, і в межах компетенції, визначеної цим Статутом та законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу (п.11.1); правління Товариства є виконавчим органом Товариства, який здійснює управління поточною діяльністю Товариства (п.12.1); для проведення перевірки фінансово - господарської діяльності Товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора) (п.13.1); посадові особи органів Товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, ревізійної комісії, правління, ревізор Товариства (п.17.1). (т.1 а.с.31-53)
Статтею 248 Цивільного кодексу визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Таким чином, Суд зазначає, що на момент укладання Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року та Додаткової угоди №1 від 30.12.2013 року до вказаного договору строк дії довіреності №83/1 від 20.04.2011 року, виданої головою правління Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» Шалімовим В.І., на ім'я ОСОБА_3 закінчився, а тому останній не мав необхідного обсягу повноважень на вчинення даних правочинів від імені Позивача.
Проте, правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Суд зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року у період з 03.08.2015 року по 04.12.2017 року Відповідач здійснив поставку товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними, наявними в матеріалах справи, (т.1 а.с.122-255, т.2 а.с.1-246, т.3 а.с.1-197), залізничними накладними за період з 03.01.2017 року по 17.09.2017 року (т.4 а.с.13 - 81), а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар та здійснив оплату отриманого товару, що підтверджується виписками по рахунку Відповідача за період з 12.12.2013 року по 23.06.2018 року із зазначенням призначення платежу: «за щебень зг.дог.№26/06-7 від 26.06.2013». (т.3 а.с.211-221). Суд звертає увагу, що при здійсненні оплати за отриманий товар 30.12.2014 р., 01.12.2017 р., 13.06.2018 р., 14.06.2018 р., 20.06.2018 р., 22.06.2018 р., 25.06.2018 р. Приватним акціонерним товариством «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» невірно було зазначено рік договору, проте враховуючи номер договору №26/06-7, йде мова саме про спірний правочин. Крім того, між Сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків станом на грудень 2017 року за Договором №26/06-7 від 26.06.2013 року, за яким заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» 3716303 грн. 34 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (т.3 а.с. 210)
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 вказаного Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.
Згідно з пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.
Згідно з пунктом 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.
Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Таким чином, Позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження втрати зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі Позивача.
Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, видаткові накладні за період з 03.08.2015 року по 04.12.2017 року (т.1 а.с.122-255, т.2 а.с.1-246, т.3 а.с.1-197), які підписана обома сторонами та скріплені їх печатками, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
При цьому, Суд зазначає, що рішенням господарського суду Київської області від 30.08.2018 року по справі №911/958/18 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" до приватного акціонерного товариства "Бориспільський комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 4699351,37 гривень, з яких: 3484303,34 гривень основного боргу, 224683,69 гривень інфляційних втрат, 57592,19 гривень 3% річних, 584341,82 гривень пені, 348430,33 гривень штрафу відмовлено повністю. У вказаному рішенні заззачено, що спірні видаткові накладні не відповідають вищенаведеним вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, отже не засвідчує факт здійснення господарської операції.
Проте, Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
На підтвердження своїх доводів Відповідачем були надані до матеріалів справи копії електронних податкових накладних від 08.07.2013 р., 03.12.2013 р., 28.12.2014 р., 06.12.2015 р., 09.12.2016 р., 04.12.2017 р., що складені ним на спірні господарські операції, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту. (т.3 а.с. 201-209, 237-284)
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом..
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій Відповідачем виписано Позивачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Позивачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи і так само засвідчують факт поставки Відповідачем на визначених умовах договору продукції. (т.3 а.с.201-209)
Крім того, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено зустрічну звірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» щодо підтвердження господарських відносин, зокрема, з ПрАТ «БКБМ», податковий номер 5408059 за липень 2013 року, за результатами якої складено довідку №407/2-22-03-24724151 від 23.09.2013 року, в якій зазначено, що було укладено договір поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року, на виконання умов договору ТОВ «Максігран» було виписано податкові накладні ПАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» за червень, липень 2013 р. (т.3 а.с.222-236).
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, Суд приходить до висновку, що сторони своїми конклюдентними діями підтвердили дійсність укладеного між сторонами договору, що виключає можливість визнання даного договору недійсним з мотивів вчинення його представником товариства з перевищенням повноважень.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача, що до даних відносин не може бути застосована ст.241 Цивільного кодексу України, оскільки норми вказаної статті не містять обмежень у її застосуванні, так як представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Також, відповідно до абз. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Однак, Позивачем в свою чергу не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звернення до суду про стягнення з директора ОСОБА_3 збитків, заподіяних укладенням спірного договору поставки, та до правоохоронних органів щодо вчинення останнім протиправних дій.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року та Додаткова угода №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочини не були вчинені у формі, встановленій законом, чи що правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року та Додаткова угода №1 від 30.12.2013 року до Договору поставки №26/06-7 від 26.06.2013 року недійсними не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» про визнання недійсним договору та додаткової угоди є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Що стосується Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» про застосування строків позовної давності до позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів», Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачем не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІГРАН» про визнання недійсним договору та додаткової угоди - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12 жовтня 2018 року.
Суддя О.В. Чинчин